Китай прорахувався. Чому військова хунта в М'янмі близька до провалу

Події громадянської війни, що знову розгорілася в М'янмі, набули драматичного забарвлення за останні три тижні, нагадавши всім нам, що не варто забувати про найтриваліший конфлікт у світі. Перед самим світанком 27 жовтня 2023 року "Альянс трьох братів" у складі Армії Аракана, Армії Національного демократичного альянсу М'янми та Національно-визвольної армії Таанґа розпочали раптовий напад на сили хунти в північній частині штату Шан, що отримав назву "Операція-1027". За наявними даними, за кілька тижнів ці три етнічні збройні організації захопили понад 150 військових застав і кілька ключових міст, розташованих на стратегічно важливій дорозі до китайського кордону, а також автостради, що перетинають штат Шан. Операції тривають, що означає серйозну поразку військової хунти на полі бою.

Фокус переклав статтю Лукаса Маєрса про те, що відбувається з військовою хунтою в М'янмі.

Хоча туман війни вимагає аналітичної обережності, "Операція-1027" має важливі наслідки для майбутнього М'янми.

• По-перше, незважаючи на перевагу в повітрі та артилерії, м'янманські військові дедалі більше і більше вибиваються з сил.
• По-друге, можливий відкритий союз "Трьох братів" із продемократичним рухом — принаймні у військовому розумінні — підкреслює рішучість опору і його вдалі зусилля зі створення коаліції.
• По-третє, ставка Китаю на хунту виявилася невдалою.

Якщо розглядати все разом, то м'янманські військові зараз уразливіші, ніж будь-коли за останні півстоліття. Настав момент, коли м'янманський продемократичний опір має діяти як ніколи потужно, а його міжнародні прихильники — посилити тиск на хунту. Опір має продовжувати набирати обертів, проводячи операції по всій країні, а його міжнародні прихильники, як-от США, мають збільшити темп санкцій і подвоїти свої дипломатичні зусилля, щоб переконати хунту в неможливості перемоги.

Хунта стікає кров'ю

З моменту повалення демократично обраного уряду державного радника Аун Сан Су Чжі 1 лютого 2021 року м'янманські військові ведуть боротьбу з коаліцією етнічних озброєних організацій, що розширюється, демократичним урядом національної єдності, що діє паралельно, і різними народними силами оборони. Маючи справу з мінливою і складною ситуацією на полі бою, військова хунта М'янми здебільшого утримує міста і селища, але водночас зазнає великих втрат через партизанські загони, що діють у сільській місцевості.

Будучи глибоко непопулярними, жорстокими до мирного населення і неефективними на тактичному рівні, м'янманські військові покладаються на авіацію і важку артилерію, щоб не дати опору захопити і закріпити за собою населені пункти. Наприклад, у жовтні 2022 року Каренський національний союз і кілька місцевих підрозділів Народних сил оборони почали наступ з метою захоплення Каукарейка поблизу кордону з Таїландом. Спочатку все виглядало успішно, але потім військові відступили, а сили хунти завдали ударів у відповідь і застосували важку артилерію, внаслідок чого загони опору були розсіяні по сільській місцевості.

Однак "Операція-1027" являє собою, мабуть, найзначнішу перемогу на полі бою у новій фазі громадянської війни, що відновилася. Взяття міста Хсенві, зокрема, перерізало основну дорогу до Китаю через прикордонний пункт Чіншвехоу, який також захопив "Альянс трьох братів". Через нього з квітня по липень 2023 року, за даними джерел хунти, пройшло майже 300 млн доларів. Наразі сили опору намагаються оточити інші стратегічно важливі міста, як-от Лауккай і Навнгкхіо, і захопити інші пункти вздовж кордону. На стратегічному рівні втрата цих маршрутів відрізає хунту від одного з великих прикордонних переходів до її найважливішого міжнародного прихильника — Пекіна. Підбадьорені успіхами "Альянсу трьох братів" у Шанській області, підрозділи Народних сил оборони вперше штурмували і захопили Каулін (місто районного значення в області Саґаїнґ), а також Кхампат біля кордону з Індією. Бої, що відбувалися цього тижня в штатах Чин, Кайя і Ракхайн, свідчать про ослаблення хунти.

Хунта перебуває ближче до військово-економічного колапсу, ніж прийнято вважати. Як показав аналітик Йе Міо Хейн, збройні сили М'янми відчувають гостру нестачу особового складу: для умиротворення 53-мільйонного населення країни їм, ймовірно, знадобиться 70 тисяч боєздатних військовослужбовців. Через брак особового складу військові покладаються на швидке перекидання елітних легких піхотних дивізій у стратегічні точки, як у випадку нещодавніх боїв у Качині, а також на авіаудари для розсіювання загонів опору і придушення своїх супротивників.

Важливо зазначити, що робити це стає дедалі важче. Конвої та лінії постачання хунти все частіше наражаються на засідки. Раптова втрата контролю над форпостами по всій території Шанської області вказує на критичну слабкість, притаманну перевантаженій армії: на початку цього року військові перекинули 3 тисячі військовослужбовців із Шанської області в інші райони М'янми. Малоймовірно, що у них є резерви для початку узгодженого контрнаступу, а перед військово-повітряними силами постають дедалі складніші завдання. У поєднанні зі стратегією Уряду національної єдності щодо відмови від доходів, тривалим економічним спадом М'янми і дедалі жорсткішими санкціями США, Великої Британії та Євросоюзу, скидається на те, що хунта стікає кров'ю з тисячі порізів. На початку цього року хунта сама визнала, що не контролює майже половину території країни.

Стратегія хунти "розділяй і володарюй" зазнає краху

Причина, через яку хунта визнала можливим перекинути 3 тисячі солдатів із Шанської області, незважаючи на періодичні сутички з "Альянсом трьох братів", полягає в її впевненості в правильності стратегії "розділяй і владарюй". Два ключові елементи цього підходу — військово-повітряні сили хунти і зростаюча економічна та політична підтримка Китаю.

У М'янмі діють сотні збройних формувань, і створення панетнічної коаліції завжди було головною загрозою для військових після перевороту. Однак створення такого альянсу — завдання не з легких з огляду на глибокі суперечності між бамарською більшістю та численними історично пригнобленими етнічними меншинами. Ініціативи, подібні до Консультативної ради національної єдності, спрямовані на розв'язання цих проблем шляхом об'єднання зусиль різних сторін, однак робота в цьому напрямку просувається повільно. Зокрема це пов'язано з тим, що уряд Аун Сан Су Чжі не зміг врахувати думку етнічних груп і просунути ідею федералізму. Хоча метою руху є створення інклюзивної федеративної демократії, домогтися того, щоб усі долучилися до руху, вельми непросто. Наприклад, єдиної системи командування та управління досі не створено.

Тому стратегія м'янманських військових спрямована на те, щоб вбити клин між Урядом національної єдності та етнічними збройними групами, особливо тими, що формально є союзниками продемократичного руху, як-от Національний фронт Чин, Армія незалежності Качіна, Каренський національний союз, Армія Каренні та деякі інші. Це можливо тому, що етнічні збройні організації історично прагнули автономії або фактичної незалежності у своїх конфліктах з військовими, в той час як уряд національної єдності та продемократичні сили прагнуть захоплення центрального державного апарату та реформування уряду на національному рівні. Хунта вважає, що може знову придушити або утихомирити етнічні збройні організації, щоб дати їм можливість розгромити Сили народної оборони та Уряд національної єдності частинами.

Підкуп або ізоляція угруповань, що змагаються між собою, — це історична схема дій військових щодо супротивників їхньої влади. Наприклад, у 2009 році військові переконали одну з груп армії Національного демократичного альянсу М'янми повстати, після чого вона розкололася і утворила прикордонні сили Коканґа, які нині підтримують режим. Зовсім нещодавно Армія Аракана погодилася на неофіційне припинення вогню з хунтою в штаті Ракхайн у 2022 році, що дало змогу хунті зосередитися на інших напрямках. Під час поточних бойових дій м'янманські військові використовують стратегію повітряного натиску проти етнічних збройних організацій, що протистоять, а також операції "Чотири порізи", спрямовані на залякування мирного населення і селян із застосуванням невибіркового насильства. Мета хунти — затягнути війну, виснажити населення, відокремити етнічні меншини на периферії від бамарів у внутрішніх районах країни, а потім згодом знищити їх поодинці.

Однак вступ у війну "Альянсу трьох братів", а також посилення стратегічної координації між різними учасниками антиурядового руху свідчать про те, що стратегія хунти не змогла закрити вікно можливостей для опору. Зокрема, Армія Аракана, Армія Національного демократичного альянсу М'янми та Національно-визвольна армія Таанга досі намагалися підтримувати антихунтівський опір на відстані. Вони навчали й озброювали деякі загони Народної оборони, періодично вступаючи в сутички з хунтою. Але при цьому вони відмовлялися виходити далеко за межі своєї території або вступати в боротьбу безпосередньо. Те, що зараз вони почали тотальний наступ на хунту в Шанській області, а тепер, імовірно, і в Ракгайні, свідчить про розширення стратегічної співпраці між силами спротиву. Цілком імовірно, що "Три брати" розглядають слабкість ненависних військових як можливість забезпечити собі довгоочікувану автономію і що копіткі зусилля зі встановлення довіри між антиурядовими угрупованнями нарешті приносять плоди.

У нещодавній заяві "Альянсу трьох братів" йдеться про таке: "Настав момент, коли всі етнічні революційні організації, сили "Весняної революції" і народ повинні повністю долучитися до боротьби за ліквідацію військової диктатури і всім серцем взяти на себе зобов'язання зі створення Федерального демократичного союзу". Незабаром після початку "Операції-1027" Міністерство оборони уряду національної єдності виступило з власною заявою, в якій повідомило, що "об'єднає зусилля з "Альянсом трьох братів" в "Операції-1027". Ми братимемо активну участь у необхідних операціях, щоб ефективно співпрацювати в усіх починаннях". Активізація бойових дій у штаті Шан відбувається на тлі інтенсивних і безперервних боїв між хунтою та Армією незалежності Качина, розташованою далі на півночі. Різні підрозділи Народних сил оборони співпрацюють з "Альянсом трьох братів", а Каренський національний союз і Каренські сили на південному сході країни завдали ударів по Каукарейці та Лойкау відповідно, захопивши, за повідомленнями, кілька об'єктів в обох містах. За наявними даними, бойові дії також активізувалися в штаті Чин, регіонах Магве і Сагаїнг. Взяття Кауліна є серйозним кроком вперед у здатності Народних сил оборони брати міста. Якщо Лойкау дістанеться силам опору, то це буде перша взята столиця штату.

Антиурядова коаліція виглядає як ніколи сильною, і шанси на те, що хунта перекупить або примусить здатися деякі етнічні збройні організації, зменшуються. На відміну від минулих випадків, збройні сили помітно ослаблені, чого не спостерігалося з середини XX століття: батальйонні формування здаються в полон силам опору. Важливо зазначити, що більшість бамарського населення виступає проти військових навіть в історично провоєнних районах Сагаїнг і Магве, які сьогодні є двома осередками збройного повстання. Хоча зусилля зі створення коаліції між урядом національної єдності, етнічними озброєними організаціями та іншими учасниками спротиву ще далекі від завершення, а недовіра залишається високою, етнічні озброєні групи, що борються з режимом, схоже, переконані, що нинішній момент — це реальна можливість домогтися успіхів у боротьбі з противником.

Глибокі недоліки політики Китаю щодо М'янми

Нещодавно хунта отримала дипломатичний поштовх від Китаю, який протягом останнього року обережно поновив контакти з військовим режимом у Нейп'їдау. Це може призвести до міжнародної реабілітації режиму та дипломатичної й економічної підтримки хунти.

На початковому етапі перевороту Китай займав прагматичну позицію, хеджуючи свої ставки. Він публічно залучав хунту до співпраці, але зберігав дистанцію, підтримуючи зв'язки з відстороненою від влади партією "Національна ліга за демократію", а також із дружніми етнічними збройними організаціями на кордоні.

Однак через те, що Пекін хибно сприймав підтримку США продемократичного руху через призму "холодної війни", за останній рік він, хоча й не повністю, перейшов на бік м'янманських військових. Китай спрямував до М'янми міністра закордонних справ, провів велику кількість двосторонніх візитів, активізував проєкти в рамках ініціативи "Пояс і шлях" і за зачиненими дверима попередив опір, щоб він не надто зближувався зі США. Китай також направив спеціального посланця для проведення переговорів між хунтою та етнічними збройними угрупованнями на кордоні.

Посередницькі зусилля Китаю спрямовані, зокрема, на "Альянс трьох братів", який він давно підтримує як публічно, так і в приватному порядку. Дійсно, армія Національного демократичного альянсу М'янми — це етнічні кокандці, тісно пов'язані з Китаєм і владою провінції Юньнань. Пекін історично підтримує прикордонні етнічні збройні організації та озброює їх через Об'єднану армію держави Ва — найбільше і добре оснащене угруповання. Китай часто намагається відігравати роль посередника в мирних переговорах.

Однак вплив Китаю на "Альянс трьох братів", мабуть, не настільки великий, як це уявлялося раніше. Незважаючи на те, що Об'єднана армія держави Ва співпрацює з Китаєм, відкрито припиняючи торгівлю людьми та кіберзлочинність на кордоні, зокрема видаючи високопоставлених чиновників, "Альянс трьох братів", очевидно, вирішив, що військові М'янми мають піти. Для Китаю це явна невдача і ознака ослаблення впливу на ці угруповання. Нестабільність на кордоні є великою проблемою з огляду на стратегічні інтереси Китаю в М'янмі та ризик проникнення біженців у Юньнань. Дійсно, Пекін підтвердив, що під час нещодавніх бойових дій було вбито китайських громадян, а артилерійський снаряд хунти влучив на китайський бік кордону.

Заява "Альянсу трьох братів" свідчить про те, що він сподівається заручитися підтримкою Пекіна. Три етнічні збройні організації заявили, що "наші зобов'язання поширюються і на боротьбу з широко розповсюдженим шахрайством з азартними іграми в Інтернеті, яке вразило М'янму, особливо вздовж китайсько-м'янманського кордону". Посідаючи чітку позицію щодо боротьби зі злочинністю і, як повідомляється, проводячи рейди проти кримінальних структур, "Альянс трьох братів" безпосередньо апелює до інтересів Пекіна. Під час бойових дій у прикордонному місті Лауккай, де діють численні злочинні угруповання, армія Національного демократичного альянсу М'янми обережно стверджувала, що м'янманська хунта захищає місцеве кримінальне керівництво від репресій з боку Китаю. "Альянс трьох братів" сподівається підкреслити контраст із військовою хунтою М'янми, яка не поспішає присікати настільки прибуткове джерело незаконного фінансування. "Операція-1027" також спрямована проти прикордонних сил Коканґу — воєнізованого формування, пов'язаного з хунтою і сумнозвісного своїми зв'язками з кримінальними структурами.

Реакція Китаю на події останніх тижнів неоднозначна, але, судячи з усього, він схиляється на бік хунти, закликаючи до припинення вогню, як і його найближчий посередник — Об'єднана армія держави Ва, налаштована зберігати нейтралітет у громадянській війні. Офіційний представник МЗС КНР закликав "відповідні сторони якнайшвидше припинити вогонь, врегулювати суперечки мирним шляхом на основі діалогу і консультацій, не допускати ескалації ситуації та вжити е фективних заходів із забезпечення безпеки і стабільності прикордонних районів Китаю і М'янми". Через тиждень китайська влада висловила "сильне невдоволення ескалацією збройного конфлікту і жертвами серед китайського персоналу", заявивши "урочистий протест відповідним сторонам". Одночасно з бойовими діями міністр оборони хунти зустрівся із заступником голови Центральної військової комісії КНР, який відвідав Пекін із раніше запланованим візитом, під час якого вони, за деякими даними, обговорювали питання про кордон. За наявними даними, міністр громадської безпеки Китаю Ван Сяохун відвідав Нейп'їдо і на зустрічі з Мін Аунґ Хлаїнґом також порушив питання про недавні бойові дії. З 3 до 5 листопада помічник міністра закордонних справ Нонґ Ронґ відвідав столицю М'янми для участі в нараді зі співробітництва Ланкан-Меконґ і закликав хунту до співробітництва в царині захисту кордонів.

Ці публічні кроки, здавалося б, повинні були надати хунті знаки довіри, проте Пекін, судячи з усього, також не став виступати в приватному порядку проти зусиль "Альянсу трьох братів". Хоча аналітики обговорювали можливість того, що Китай санкціонував "Операцію-1027", швидкий крах сил хунти і подальша нестабільність, що настали так скоро після публічної підтримки Пекіном режиму минулого року, роблять це малоймовірним. Таким чином, залишається незрозумілим, як Китай реагуватиме на те, що відбувається, у довгостроковій перспективі. Він може спокійно повернутися до більш виваженої позиції або посилити підтримку хунти через свою помилкову думку про те, що військові можуть утримати М'янму. У будь-якому разі він збереже свої важелі впливу на різні суб'єкти М'янми.

Остаточна ліквідація хунти в М'янмі

Багато сусідніх із М'янмою країн вважають, що громадянська війна, яка відновилася, — це всього лише черговий спалах хронічних зіткнень у період після проголошення незалежності, що в ній немає нічого нового і що навряд чи вдасться повалити хунту, яка залишається єдиною силою, що утримує країну. Бойові дії останніх тижнів мають розвіяти хибні уявлення про те, що військові в М'янмі можуть здобути перемогу або утримати країну.

Зараз, коли хунта перебуває на задвірках, міжнародне співтовариство має чинити тиск на військових і переконати їх у тому, що перемога неможлива. Тільки в цьому разі хунта вирішить сісти за стіл переговорів. Китаю, Індії та Таїланду варто припинити свої зусилля з реабілітації ослаблої хунти. Водночас країни-члени Асоціації держав Південно-Східної Азії, які виступають проти військового перевороту, зокрема Індонезія, що залишає посаду голови організації, повинні вийти за рамки тихої дипломатії та провести відкриті зустрічі з урядом національної єдності, іншими прихильниками демократії й етнічними збройними організаціями.

Сполучені Штати можуть сприяти переговорам, наклавши на хунту економічні санкції, обмеживши її доступ до міжнародних ринків, зброї та доходів, а також не дозволивши домогтися дипломатичного визнання. 31 жовтня США ввели санкції проти нафтогазової компанії Myanma Oil and Gas Enterprise — найважливішого джерела прибутків хунти. Це стало наступним кроком після санкцій, запроваджених влітку минулого року, які серйозно обмежили доступ військових до іноземних резервів і авіаційного палива.

Однак американські санкції залишалися обережними і вузькоспрямованими, щоб не викликати заперечень у регіональних союзників і партнерів, таких як Таїланд. Більш активні дії, у поєднанні з виконанням положень Закону BURMA, могли б чинити додатковий тиск на хунту. Закулісна дипломатія США також зіграє ключову роль у переконанні Китаю та інших країн регіону в тому, що підтримка хунти є помилковим кроком, а повернення до демократії відповідатиме їхнім інтересам. Сполучені Штати повинні приватно і публічно підкреслити, що скасування перевороту в М'янмі — це турбота не тільки про демократію, а й про стабільність у регіоні: військові слугували головною дестабілізаційною силою впродовж усієї історії М'янми після здобуття нею незалежності і не виявляли особливого бажання вирішувати проблему зростаючої транскордонної злочинності в М'янмі. Нарешті, дипломатичні зусилля США повинні також включа ти в себе сприяння і підтримку політичної співпраці всередині коаліції опору.

Усередині М'янми політична співпраця в рамках коаліції опору все ще стикається з серйозними проблемами, зокрема з баченням політики "завтрашнього дня". Дійсно, ще належить з'ясувати, якою мірою "Альянс трьох братів" готовий політично співпрацювати з Урядом національної єдності та іншими продемократичними силами після "Операції-1027" і чи поділяє він їхнє бачення федералізму. Важливо зазначити, що багато представників Народних сил оборони і громадянського суспільства дедалі більше розчаровуються в уряді національної єдності та політичній старій гвардії. Як засвідчив форум у Сагаїнзі, антивоєнний народний опір – це рух знизу вгору, що має реальні революційні цілі та щире бажання вийти за рамки старих методів ведення справ, зокрема централізованої ієрархії, в якій домінують бамарці. Створення структури, що включає і задовольняє вимоги етнічних меншин, молоді та громадянського суспільства, а також різні уявлення про всеохоплюючу і федеративну демократію, має вирішальне значення для створення стабільності, якої М'янма не могла домогтися від моменту здобуття незалежності. Це особливо актуально для уряду національної єдності, якому необхідно переконати етнічні збройні організації та багатьох молодих громадян у тому, що він не повторить розчарувань попередніх демократичних перетворень. Створення політичної структури "завтрашнього дня" в М'янмі — завдання надзвичайно складне, але необхідне з огляду на величезні успіхи опору.

Хоча війна ще далека від завершення і поки незрозуміло, який вигляд матиме майбутня М'янма, події розвиваються швидко, і ми, ймовірно, стоїмо на порозі поворотного пункту в конфлікті. Обмежене стратегічне співробітництво опору протягом перших двох років, схоже, змінилося серією добре спланованих наступальних операцій у масштабах всієї країни, які заскочили хунту зненацька. Опір, безсумнівно, планує подальші наступи, націлені на ізольовані форпости, стратегічні прикордонні дороги і невеликі міста з метою розширення своєї території. Зараз, коли хунта стікає кров'ю з тисячі порізів, саме час посилити тиск як усередині, так і за межами М'янми.

Про автора

Лукас Маєрс — старший науковий співробітник з Південно-Східної Азії Азіатської програми Центру Вільсона.

Висловлені думки належать тільки автору і не відображають точку зору уряду США або Центру Вільсона.