Асиметричні загрози та доступні безекіпажні кораблі. Як Україна змінює війну на морі

Хусити погрожували цивільним і військовим суднам у Червоному морі, що призвело до зміни маршрутів комерційних перевезень і змусило Держдепартамент США визнати їх терористичною організацією. Україна, навпаки, є героїчною державою на вістрі протистояння російському вторгненню. Завдяки допомозі Заходу та ефективним інноваціям українські військові, хоча й здебільшого у кустарний спосіб, швидко знайшли застосування комерційно доступним безпілотникам, розробивши та впровадивши безпілотні системи для повітряних, морських і наземних атак.

Незважаючи на відсутність власних бойових кораблів, Україна не дає розслабитися Чорноморському флоту РФ ні в морі, ні в портах. Коротко кажучи, ефективно використовуючи комерційно доступні або власні недорогі безпілотні системи і протикорабельні крилаті ракети, можна кинути виклик силам противника, які технологічно і чисельно переважають.

Фокус переклав статтю Майка Нікербокера про асиметричні загрози і безекіпажні кораблі в Чорному і Червоному морях.

Ракети — це сучасна техніка, а от катери з вибухівкою — не зовсім. Їхнє використання почалося ще за часів Громадянської війни в США, а нещодавно вони довели свою ефективність, коли Аль-Каїда завдала удару по кораблю ВМС США "Коул" у 2000 році. Методи застосування крилатих ракет і літальних безпілотних платформ нескладні, як і захист від них. ВМС США, їхні партнери і союзники повинні використовувати комерційні безпілотні технології для підвищення виживання плавучих засобів перед обличчям загроз, пов'язаних з безпілотними системами і крилатими ракетами. Ці рішення знаходяться десь посередині між основними і дорогими платформами, які наразі розробляють, особливо в галузі безекіпажних надводних кораблів, і масовими, "витратними" варіантами, які створюють у межах ініціативи Replicator.

Успіхи, нехай і спорадичні, продемонстрували потенціал невигадливих безпілотних і ракетних атак. Це матиме далекосяжні наслідки за межами Чорного та Червоного морів. Наразі найпотужніші збройні сили світу прагнуть до створення як комерційно доступних, так і більш складних, високотехнологічних безпілотних систем. Однак, як ясно дали зрозуміти ВМС США у своїх планах щодо об'єднання безекіпажних та екіпажних платформ у майбутньому флоті, капітальні кораблі та екіпажі найближчим часом не зникнуть. Це означає, що ВМС США доведеться вирішувати, як інвестувати кошти, щоб підвищити власні можливості за допомогою безпілотних систем і захиститися від асиметричних безпілотних загроз, що виходять від державних і недержавних суб'єктів.

У багатьох випадках найкращим способом протистояти будь-якому потенціалу є аналогічний потенціал. Розглядаючи загрозу безпілотних систем у морському середовищі, важливо вивчити поточні варіанти їхнього використання і те, як вони підтримують або підсилюють старі пілотовані платформи. Безпілотні системи підвищують ефективність розвідки, спостереження і рекогностування; летальність завдяки захопленню цілей або завдаванню точних ударів; логістику та операції з постачання; а також захищеність власних сил. Хоча багато експертів малюють майбутнє, коли війну вестимуть армії, що повністю складаються з безпілотних автономних систем, технології та міжнародне право ще не прийшли до цього. У найближчому майбутньому лідери, ймовірно, продовжать вимагати від людей ухвалення ключових рішень під час визначення і ураження цілей.

Надійні — читай, дорогі — безпілотні платформи можуть здатися правильним рішенням у разі високотехнологічного протистояння, але наявність менш дорогих літальних платформ і продемонстровані ними можливості підштовхують до застосування змішаного підходу. Як показали нещодавні зіткнення в Червоному морі, ми маємо враховувати вартість зброї або платформи, яка може бути знищена або пошкоджена під час зіткнення з недорогою загрозою. Якщо системи дорогі, не можна допустити їхнього ураження, оскільки вартість і час їхньої заміни можуть виявитися непомірно високими в період бюджетних обмежень. Менш дорогі системи, вироблені масово, можуть стати більш економічно ефективним рішенням, виходячи з обставин, пов'язаних із вимогами місії.

Зокрема, ВМС США не повинні повністю відмовлятися від планів зі створення великих і середніх безекіпажних надводних кораблів, але їм слід переглянути витрати. Вартість надійних платформ варіюється від 35 до понад 100 мільйонів доларів за штуку, тоді як невеликі платформи, розгорнуті на екіпажних кораблях, коштують набагато дешевше. Ефективне проведення розподілених морських операцій в умовах інтенсивного протистояння залежить від підвищення не тільки пропускної спроможності, а й живучості ключових платформ за умови розширення можливостей і результатів розвідки, спостереження та рекогностування, а також радіоелектронної боротьби із силами противника. Однак повністю автономні системи тепер можуть діяти в комплексі з кораблями, виконуючи функції їхнього захисту. Подібно до безпілотних літальних апаратів з фіксованим крилом, безекіпажні надводні кораблі повинні розроблятися для супроводу і розширення можливостей пілотованих кораблів, особливо в галузі радіоелектронної боротьби, безекіпажних надводних кораблів противибухового захисту та інтегрованої протиповітряної оборони.

Поточні міркування про те, що безпілотні системи будуть підтримувати захист сил, засновані на підвищенні ситуаційної обізнаності наземних сил. Для цього необхідно, щоб системи літали перед колоною або поруч із нею, використовуючи різні датчики для виявлення потенційних засідок або саморобних вибухових пристроїв. Аналогічно, великі розвідувальні платформи, як-от MQ-4C Triton, забезпечують обізнаність про морський простір для командирів у морі, виявляючи та ідентифікуючи морські контакти. Такі методи захисту сил покликані збільшити час реакції на загрозу. ВМС США навіть планують провести експеримент з озброєними безекіпажними надводними кораблями для забезпечення захисту кораблів і морських піхотинців на березі. Бракує тільки платформи, яка брала б активну участь в оборонних діях з боку об'єкта, що захищається, або порту.

Блокування й атака безпілотниками

ВМС США та їхні союзники повинні розробляти платформи, в яких пріоритет віддається можливостям протидії, а також фізичному блокуванню і стримуванню вхідних суден, щоб протистояти ракетним загрозам і вибухонебезпечним безекіпажним надводним кораблям. Уроки протиповітряної оборони, отримані ще під час Фолклендської війни, а також прогалини та недоліки, виявлені в наявних оборонних системах, переконливо доводять необхідність оснащення безпілотної системи засобами фізичної та електронної протидії для підвищення потенціалу й можливостей ураження за умови збереження більш низької вартості та меншої площі для безекіпажного надводного корабля, що супроводжує. Тактика м'якого ураження залишається більш ефективною як з погляду успішності, так і вартості. Вразлива платформа, здатна застосовувати м'яке ураження і фізично перехоплювати вхідні надводні загрози, вибухонебезпечні безекіпажні надводні судна або піратів, але водночас досить компактна для розміщення на різних військових і цивільних суднах, стане економічно ефективним засобом боротьби з асиметричною безпілотною і ракетною загрозою. Крім захисту кораблів у морі, безекіпажне надводне судно супроводу може забезпечити критично важливий масштабований потенціал, який можна поширювати в різних морських портах для посилення глибокоешелонованої оборони цивільної портової влади і розгорнутих підрозділів з охорони портів, чи то ВМС, чи то берегова охорона США.

Безекіпажне надводне судно супроводу може бути оснащене версією надшвидкого детонатора Mark 36 Off-board Chaff launcher, попередньо зарядженої поєднанням шести зенітних снарядів, призначених для дистанційної або автономної взаємодії з комплексом радіоелектронної боротьби приписаного до нього військового корабля. Безекіпажне оборонне судно супроводу зможе самостійно маневрувати залежно від вітру, щоб забезпечити оптимальне використання зенітних снарядів. Така схема працюватиме в районах, де захищений корабель обмежений у маневреності, наприклад, якщо він виконує польотні операції або проходить через загороджувальний пункт. Якщо безекіпажне оборонне судно зможе нести шість снарядів, а корабль, що захищається, зможе розгорнути чотири безпілотники, то це подвоїть доступні заходи протидії для есмінця класу Arleigh Burke.

Майбутні варіанти цієї концепції повинні включати вбудований комплекс радіоелектронної боротьби для виявлення і глушіння сигналів. Це дасть змогу безекіпажному судну супроводу захищатися від вхідних загроз і, можливо, збивати ракети з курсу за допомогою активних перешкод. Низький борт і обмежені габарити потенційно підвищать ймовірність того, що супровідне судно вціліє в разі влучання в нього ракети. Завдяки інтеграції з корабельними датчиками та органічними електрооптичними/інфрачервоними візуальними датчиками безекіпажне судно супроводу може поодинці або групою забезпечити бар'єр по осі загрози проти груп дронів-камікадзе або рою малих катерів. Такі датчики дадуть змогу системі маневрувати, щоб блокувати загрозу, що наближається. Це допоможе виграти час, щоб судно, яке захищається, змогло піти, якщо це комерційне судно, або зняти маскування з батарей і як слід захистити себе, якщо це військовий корабель. Незважаючи на дещо обмежену дальність і швидкість, така платформа, як Spyglass від Saronic Technologies, завдовжки майже два метри, значно підвищить живучість ударної групи, окремого корабля або неозброєного судна постачання.

Аналогічно, безпілотні літальні апарати, як-от гелікоптери, вже застосовують перевірені технології, які, будучи оснащеними функціями м'якого ураження, також значно підвищать виживаність корабля або палубного літака. Забезпечення можливості використання зенітного снаряда і випромінювача буде корисним для безпілотних літальних апаратів з високим ступенем захисту, включно з Shield AI V-BAT. Така пара забезпечить більшу доступність і більш тривалий ефект протидії, як порівняти з нинішніми ракетами-постановниками завад Nulka, які доводиться запускати, повертати і запускати знову. Разом із безекіпажним судном супроводу ці безпілотні апарати протидії забезпечать серйозний захист від загроз, що запускаються з поверхні і з повітря, за невелику частку вартості застарілих пілотованих платформ.

Для військових кораблів і не тільки

Під час конфлікту в Індо-Тихоокеанському регіоні ВМС США та їхні союзники, найімовірніше, розділять свої сили, щоб ускладнити наведення противника на ціль і підвищити власну розподілену летальну міць. Це призведе до того, що кораблі матимуть обмежений потенціал оборони в глибині, що залежить від їхніх органічних систем і завантаження. Використання таких оборонних систем і/або безпілотників типу Nulka знизить цей операційний ризик і підвищить живучість дорогих засобів. Торгові судна також майже напевно стануть мішенню, як ми бачили під час танкерних воєн 1980-х років, що поставить морські перевезення під високий ризик. Такі судна позбавлені власних систем самооборони, і ВМС США вже повідомили Військовому командуванню морських перевезень, що вони не можуть забезпечити необхідний супровід, подібний до конвоїв часів Другої світової війни.

Україна наочно демонструє потужні можливості крилатих ракет і літальних безпілотних платформ. ВМС США та їхні союзники мають бути готові до цього. Їм слід вивчити можливість використання дешевих, комерційно доступних надводних і повітряних безпілотників в оборонній ролі, яка підвищить живучість військових кораблів, ударних груп і торгових суден. Оснастивши такі платформи засобами фізичної та електронної протидії, військові кораблі зможуть більш ефективно захищатися в морі, навіть якщо їхні можливості маневрування обмежені географічними або оперативними чинниками. Незахищені кораблі принаймні отримають шанс вижити без супроводу. Захист військових, логістичних і цивільних кораблів має вийти за межі простого підвищення ситуаційної обізнаності та взяти активну роль у використанні перевірених систем "м'якого ураження". Для цього необхідні засоби для швидкого розгортання, масові та масштабовані — а отже, наявні платформи для таких цілей не підходять.

Про автора

Майк Нікербокер — офіцер надводних бойових кораблів ВМС США. Раніше він служив офіцером протиракетної оборони авіаносної ударної групи і незалежним науковим співробітником Центру національної безпеки Клементса при Техаському університеті в Остіні. Писав про національну безпеку і технології для таких видань, як Hill, Center for International Maritime Security, 1945, National Interest і Defense Post.