Арешти, зникнення. Як Олександр Лукашенко намагається мстити тим, хто хоче його зупинити
Вже понад двадцять вісім років Республіку Білорусь очолює одна й та сама людина — Олександр Лукашенко. Він встановив в країні авторитарний режим і вже з перших років свого правління почав позбуватися політичних опонентів.
У 1996 році, після двох років від початку своєї каденції, президент ініціює референдум, аби змінити Конституцію й узурпувати владу. Верховна Рада Білорусі не визнала цей референдум легітимним. Вже тоді розпочалися перші протести, але цього було замало — Лукашенко все одно провів референдум з низкою порушень та фальсифікував результати. Тоді починаються перші гучні випадки придушення диктатором своїх супротивників.
Одним із перших репресованих став Юрій Захаренко, тогочасний міністр внутрішніх справ Республіки. Певний час він був частиною команди Лукашенко, але згодом перейшов в опозицію й навіть став одним з тих, хто очолив її.
"Ти зобовʼязаний виконати будь-який мій наказ" — "Я йому кажу: "Олександр Григорович, людей розстрілювати я не буду. Конституцію порушувати я не буду" — "Якщо ти не виконаєш будь-який мій наказ — тобі вдягнуть наручники", — розповідав тоді Захаренко.
Вже в 1999 році опозиціонер зник безвісти. Ще три роки потому влада відмовлялася визнавати його мертвим, а потім справу взагалі закрили.
Ще однією людиною, яка постраждала внаслідок лукашенківського режиму, став Віктор Гончар. У час проведення референдуму він був головою Центральної виборчої комісії і відмовився визнавати сфальсифіковані результати. За це його силовим шляхом позбавили посади, а ще через кілька років він зник безвісти. Крім нього, у той же час зник і Анатолій Красовський, який був не тільки другом Гончара, але й одним з тих, хто фінансував опозиційний рух.
Відтоді з кожним виборами, які завжди перемагав Олександр Григорович, відбувалися акції протесту, а як результат — нові арешти й зникнення опонентів. Наймасовіші протести відбулися в 2020 році. У в’язниці опинилися такі опозиціонери, як Сергій Тихановський, Микола Статкевич, Віктор Бабарика. Кожен із них планував стати кандидатом в президенти, але жоден не був допущений до участі у виборах.
Понад 1300 осіб досі залишаються ув’язненими за протести, але деяким пощастило ще менше. Зокрема, директор Вовковиського музею Костянтин Шишмаков відмовився підписувати протокол на виборчій дільниці, а через 6 днів після цього зник по дорозі з роботи додому. Через кілька днів було знайдено його тіло. Серед тих, кого також позбавили життя за політичну думку, є Олександр Тарайковський, Олександр Вихор, Олександр Будницький, Микита Кривцов, Артем Паруков, Генадій Шутов, Денис Кузнецов, Роман Бондаренко, Вітольд Ашурок, Дмитро Стаховський та Андрій Зельцер.
У травні 2021 року Лукашенко навіть вдався до міжнародного тероризму. Тоді він посадив пасажирський літак на території Білорусі і викрав з борту опозиційного журналіста Романа Протасевича.
"Як тільки народ відмовиться від моїх послуг — я візьму портфель під пахву і піду", — сказав Лукашенко у 2020 році, але відтоді навіть прямі заклики людей під час його промов не були почутими.