75 років сподівань: як живе буддійський Тибет пiд владою китайських атеїстiв

З чим у вас асоціюється Тибет — гори, монастирі, загадкова Шамбала? Ця чи не найзакритіша територія у світі, масової культури одвічно була скоріше міфом, ніж чимось реально існуючим. Адже там, де бракує перевіреної інформації, завжди знаходять своє місце різноманітні вигадки та легенди. Фокус зібрав достовірну інформацію про справжню історію країни монахів та мудреців.

Тибет: нi на що не схожий

Тибет – це найвище високогір’я у світі. Тут у прямому сенсі повітря не таке, як усюди. Відповідно й державність тут формувалася своєрідна. Ну як своєрідна – вона відрізнялася від того, що було на захід — у пустелях (де спільноти – це сукупність оазисів), на північ — у степах (тут спільноти – це кочові орди) та у джунглях на півдні. Але кожна з цих місцевостей сформувала спільноти, які відрізняються від того, що ми, жителі лісостепів, вважаємо за еталон державності. Умовно близькою до нас може бути хіба Індія з її джунглями.

Високі гори не передбачали великого скупчення людей і формування чогось на подобі великих міст. Складний клімат, суворі умови ведення господарства та постійна непередбачуваність життя в горах сприяли згуртуванню людей навколо духовних лідерів. З XII століття остаточно формується тибетський буддизм, який стає не лише духовною основою місцевого суспільства, а й перебирає на себе лідерство у політичному та духовному житті регіону. Його інтравертність та флегматичність цілком відповідали стилю життя в далеких відрізаних від зовнішнього світу горах.

З часом буддистські монастирі стали центром не лише духовного, а й світського життя. По суті, Тибет – це сукупність розкиданих на гірських галявинах монастирів. Ними керували духовні наставники або вчителі. Частiше на Сходi мудрих вчителiв називають санскритським словом "гуру" — а от в Тибеті вони найменувалися ламами. Тому тибетський буддизм часто називають ламаїзмом.

Перша достовірно відома державність тут була утворена ще у VII столітті. Утворена тоді Тибетська імперія проіснувала понад двісті років і розпалася на окремі поселення. Зазначимо, що місцеві легенди виводять корені державності з II століття до нашої ери, тобто продовжують її історію майже на тисячоліття. У пізньому середньовіччі Тибет знову об’єднався. Цього разу на духовному ґрунті, який виявився за таких умов набагато міцнішим базисом для склеювання цих численних осередків людських спільнот, що розкинулися на величезній площі у кілька мільйонів квадратних кілометрів.

Хто такий далай-лама, як його обирають i чому тибетський буддизм — основа місцевої ідентчності

Керував країною духовний лідер, якого називали далай-ламою, тобто великим ламою або керівником усіх лам. Вважається, що кожен далай-лама – це втілення Бодхісатви, Будди милосердя, який постійно перероджується у наступника. Тобто кожен новий далай-лама (а їх з 1578 року назбиралося чотирнадцять) – це перевтілення попереднього. Відповідає цьому віруванню і процедура вибору нового духовного лідера.

Після смерті кожного далай-лами спеціальна "комісія" на чолі із другою особою в ієрархії тибетського духовенства панчен-ламою шукають в Тибеті чи неподалiк (двічі знаходили за межами історичного Тибету — в Монголії та Індії) хлопчика, який народився в цей період. За певними критеріями (фіналом є упізнання серед запропонованих варіантів речей попереднього далай-лами, а саме місце пошуку обирають за видіннями ченців, напрямком диму під час кремації далай-лами та іншими надприродними знаками) проводиться відбір, в результаті якого залишається один обраний — от він стає врешті новим далай-ламою. Тобто успадкування лідерства відбувається за божественним провидінням.

По суті, за переконанням буддистiв, народом Тибету керує одна і та ж божественна сутність, яка просто змінює людські оболонки.

До речi: "далай-лама" — це не особисте ім'я, а посада, схожа на "папа римський" або "президент", тому пишеться з малих літер, як більшість інших титулів та посад.

Де мешкають далай-лами

П’ятий далай-лама заснував у місті Лхаса палац Потала, який і служив основною резиденцією далай-лам. Заснування Потали ознаменувало утвердження влади лам у Тибеті. Пізніше було споруджено ще й літню резиденцію – палац Норбулінка. Вони, як увесь Тибет, століттями були закритими для іноземців, що лише додавало їм таємничості та містицизму. Додавало сакральності й те, що це по суті була країна монастирів — десь далеко "на даху світу". Втiм, не дуже самостiйна: з середини XVII століття Тибет визнає номінальну зверхність нової керівної в Китаї Маньчжурської династії Цін.

Ще зі стародавніх часів у регіоні побутував міф про загадкову країну Шамбалу — місце звідки наче походили арії або де народиться пророк, що покладе край усім нещастям. У деяких легендах вказувалося, що вона невидима для людських очей і її може знайти лише людина, наділена чистим серцем та високими чеснотами. А для нової династії Тибет був чимось на зразок "інтелектуального парку" — джерелом мудрості імперії. Цим вони повторили досвід іншої іноземної династії, що правила Китаєм. Монгольскі володарі теж запрошували до свого двору лам із Тибету, вважаючи їх джерелом неземної мудрості.

Разом із закритістю держави, яку далай-лами лише посилювали, такий спосіб взаємодії сприяв усіляким містифікаціям. Можливо, саме цього ефекту й хотіли добитися мудрі далай-лами, які тверезо оцінювали свої сили і розуміли, що цей містичний ореол і є основною запорукою їх суверенітету. Історія підтвердила цю гіпотезу.

Коли у ХІХ столітті до Китаю стали масово проникати європейці, то легенди про загадкову країну, де в таємничих монастирях живуть мудреці, які протягом тисячоліть зберігають таємні знання про світ, ідеально наклалися на тодішній європейський тренд до романтизму та містицизму. Тож різні історії про Тибет тиражувалися у промислових масштабах. Мала частина з них взагалі зберігала оригінальні тези міфів, що уже говорити про об’єктивну вірогідність.

Тибет як частина Великої гри: прорив у закритий світ

На початку XX століття Тибет окупували британці. Далай-лама XIII тоді втік до Китаю. Проте за кілька років Велика Британія визнала китайський вплив на регіон. Далай-лама повернувся до Лхаси, але тепер уже Китай вирішив, після майже трьох століть номінального правління, встановити свою адміністрацію в регіоні. Відтак у 1910 році далай-лама, який, очевидно, не був морально готовий до зустрічей віч-на-віч з озброєними окупантами, уже втікає до Індії. А наступного року почалася Сіньхайська революція, в результаті якої Маньчжурська династія припинила своє правління у Китаї.

У 1913 році далай-лама XIII проголосив Тибет незалежною державою. У самому Китаї наступні майже чотири десятиліття вирувала громадянська війна, тож Тибету цілком вистачало власних сил, аби протистояти рідкісним спробам китайців проникнути у регіон. В цей час "Дах світу" відвідують різні цікаві особистості, які залишили неоднозначний слід в історії від сім’ї Реріхів до експедицій Аненербе та радянських спецслужб. Зрозуміло, що такі відвідувачі лише заохочували роздування нової хвилі міфів та містифікацій навколо цієї гірської держави.

Далай-лами століттями утримували свою владу на основі сакральної віри довколишніх народів у вчення тибетського буддизму. Але китайські комуністи, які перемогли в громадянській війні у 1949 році, були атеїстами. А це передрікало кінець принаймні світському правлінню лам.

Нема віри — немає й держави

У Китаї проголосили, що метою походу в Тибет є "визволення трудового народу Тибету від експлуататорів та імперіалістів". Очевидно, що в теократичній феодальній системі Тибету було достатньо факторів, які б зараз назвали жахливими феодальними пережитками середньовіччя — безправ’я та непробудна бідність селян, які керівники монастирів, по суті своїй заможні феодали вважали нормою та не збиралися нічого змінювати. По суті, як протидія такому стану речей і виник комунізм у глобальних масштабах. Проте у конкретній ситуації це все ж було приводом для КПК, а не реальною причиною їх дій.

У 1950 році китайські війська окупували Тибет. Переконані, що релігія – це "опіум для народу", комуністи почали розграбовувати місцеві монастирі, що нерідко супроводжувалося знущаннями з їх мешканців. Проте вибору в керівництва Тибету не було. Цього разу не спалахнула нова революція, яка врятувала державу лам сорок років тому. Тож у Пекіні весною 1951 року було укладено угоду, фактично капітуляцію, за якою гірська держава увійшла до складу КНР.

Сумна доля останнього далай-лами

Окремо слід звернути увагу на історію далай-лами XIV, яка є найбільш відкритою з огляду на обставини, в яких він опинився. Чинний лідер тибетців народився у 1935 році у звичайній родині тибетців в селищі, де проживало всього двадцять родин. Йому при народженні дали ім’я Лхамо Тхондуп – богині, яка виконує бажання. В Тибеті не враховують стать дини при виборі імені. Коли хлопчику було два роки, селище відвідала спеціальна комісія, яка шукала реінкарнацію померлого далай-лами. Прийшли невипадково: адже ще у 1909 році далай-лама XIII відвідав цю місцевість і так нею захопився, що сказав, що обов’язково сюди повернеться.

Перед маленьким Лхамо розклали іграшки та реліквії попередника й він крикнув: "Так, це моє!", що стало знаком реінкарнації попередника саме в тіло цієї дитини. Відтак його забрали до Лхаси. Після визнання далай-ламою Лхамо Тхондуп отримав нове ім'я — Джецун Джампхел Нґаванґ Лобсанґ Єше Тенцзін Ґ'яцо (скорочено — Тенцзін Ґ'яцо).

Сам далай-лама XIV вважає себе реінкарнацію великого п’ятого далай-лами, який заснував тибетську державність. Він заявляв, що у снах часто бачить моменти свого попереднього життя. Проте йому не судилося врятувати державу, створену великим далай-ламою V.

Далай-ламі XIV було лише п’ятнадцять років, коли він пережив окупацію Тибету, а вже наступною весною ратифікував капітуляцію. Через вісім років він підтримав невдале повстання проти китайського панування, після чого йому довелося втікати до Індії, де він мешкає до сьогодні.

Не все так погано: далай-лама дав обiцянку

2 липня, за 4 дні до свого 90-річчя духовний лідер тибетського буддизму (ламаїзму) далай-лама XIV видав промову, яка заспокоїла мільйони його послідовників. У ній верховний лама заявив, що після смерті його душа знову переродиться в тіло хлопчика або дівчинки, що народиться за межами Китайської Народної республіки. Тож місія далай-лам на цьому світі не завершиться зі смертю чинного вже надто літнього провідника.

Що Китай робить на території Тибету

Авторитарна китайська влада продемонструвала, що не стерпить жодного спротиву своїй політиці і налаштована цілком рішуче придушити повстання будь-якого масштабу. Що й було зроблено під час усіх спроб тибетців вголос заявити про свої прагнення після поразки збройної боротьби у 1960-х роках.

Як пам’ять про повстання 1959 року, перiодично спалахують заворушення. Найбiльш яскравi — 1989 та 2008 року — влада придушила, не гребуючи жорстокістю та жертвами серед цивільних протестувальників. У 2008 році офіційна влада заявила про 21 одного загиблого, проте очевидці подій, яким вдалося вибратися з КНР, говорять про сотні зниклих безвісти. Точної інформації зібрати не вдалося, адже китайський уряд на кілька місяців повністю заблокував Тибет, зокрема депортувавши звідти іноземних журналістів.

Причетнi загадково зникають, а уряд та далай-лама порушують традицiю

Панчен-лама Х, який залишився в Тибеті, був заарештований і понад десять років провів у в’язниці. У 1989 році він публічно різко виступив проти політики КНР в регіоні, після чого… невдовзі помер. Далай-лама з Індії, відповідно до правил, вказав на нову реінкарнацію панчен-лами, проте п’ятирічний хлопчик, який проживав на території КНР, після цього безслідно зник (1995 р.), а уряд у порушення усіх традицій призначив нового панчен-ламу.

Нагадаємо, що саме панчен-лама після смерті чинного далай-лами має визначити наступну реінкарнацію. Саме тому у згаданій вище промові на початку липня далай-лама визначив заснований ним фонд Gaden Phodrang Trust як суб’єкт, який має визначити його наступну реінкарнацію — по суті, теж порушивши столітні традиції. Проте оскільки доступу до легітимного панчен-лами ні у кого немає, ніхто взагалі не знає чи він ще живий, а призначений Пекіном духівник очевидно зробить вибір, відповідно до вказівок комуністичного уряду Піднебесної.

Китайський погляд на Тибет

Після лібералізації економіки в період реформ Ден Сяопіна тиск на тибетську ідентичність лише посилився, адже тепер Пекін міг запропонувати економічний успіх тим хто інтегрується у китайське комуністичне суспільство. Так, у 2017 році китайські ЗМІ стверджували, що за правління комуністичної партії понад 130 тисяч тибетців вирвалися з непроглядної бідності. Проте на момент окупації Тибету там проживало близько 6 мільйонів осіб і понад 100 тисяч з них були змушені залишити Батьківщину. Можливо, це саме вони вийшли з бідності?

Тибет пiд керуванням Пекiну

Китайська влада обмежила автономію Тибету лише частиною його історичного ареалу. Натомість на землях, де історично мешкали тибетці, утворено політично нейтральні провінції, до складу яких входять разом з тибетськими інші історико-етнографічні області. Власне Тибетський автономний округ (який китайці все частіше намагаються називати Сіцзан) утворений на основі ядра історичного Тибету У-Цангу, а інші його історичні регіони Кхам та Амдо відійшли до сусідніх китайських провінцій — Цінхай, Юньнань та Сичуань.Усі вони активно заселяются китайцями з інших регіонів держави. Зараз 60% жителів Лхаси — переселенці з інших регіонів Китаю, вони ж займають 70% державних посад.

Останні великі заворушення в Тибеті відбулися у 2008 році напередодні відкриття літньої олімпіади, яка пройшла у Пекіні (про них писалося вище). Проте комуністична влада легко справилася з ними. Яскравий факт – перед зимовою олімпіадою 2022 року жодних масових протестів уже не було. Хоча за цей період відбулося 156 індивідуальних самоспалень, але в умовах практичної відсутності в регіоні іноземних журналістів, інформація про них припадає пилом у звітах правозахисних організацій.

Зі статусом кво, схоже, змирився й далай-лама XIV, який все частіше заявляє, що він духовний лідер тибетських буддистів, а уся світська влада цілком природно в нових часових реаліях має перейти до світської особи (найімовірніше нею стане представник Пекіна). Таким чином, мабуть, він сподівається отримати хоч якісь поступки від режиму.

В цьому плані можна провести певні паралелі з українською боротьбою сторічної давності (до речі, тоді серед лідерів українського національного руху теж була духовна особа — Андрей Шептицький, який помер, коли більшовики окупували Західну Україну, а його наступник Йосип Сліпий опинився у концентраційних таборах). Тодi українці теж хотіли в ідеалі повністю відновити незалежність, але були готові погодитись на автономію або хоча б забезпечення загальних прав людини. Цього ж хоче і далай-лама. Проте навіщо це потрібно комуністичній партії Китаю?

За даними Гарвардського університету, за останні три чверті століття у Тибеті зруйновано близько 6 тисяч пам’яток місцевої самобутньої культури. Коли місцевий підприємець Таші Вангчук виступив проти скорочення викладання тибетської мови у школах регіону, він отримав п’ятирічне тюремне ув'язнення.

Історія Тибету – це яскравий приклад того, як історичний процес може зміщувати акценти. Китайська державність без сумніву більш давня за тибетську. Цивілізація Китаю більш наповнена давніми знаннями та важливим досвідом й не менш цінними пам’ятками культури. Проте був період в історії, а саме в часи раннього середньовіччя, коли Тибет був могутніший за своїх східних сусідів. А історичний факт полягає у тому, що жодна із держав, які формували китайці, ніколи повністю не контролювала Тибет до його окупації у 1950 році. Хоча спроби були, проте все ж Тибет зберігав вагому частку суверенітету.

Тибет в очікуванні рятівника

Попри ореол таємничості, до навіювання якого долучилися самі далай-лами, Тибет є не більш унікальним, ніж багато інших держав Європи, які нам добре знайомі. Той же Ватикан теж керувався духовною владою значно довше, ніж Тибет. Особливий устрій був у багатьох італійських містах-державах, державах Криму та й зрештою наша козацька держава є теж історичним феноменом.

По-своєму цікавим є й Тибет. Його особливість зумовлена унікальними географічними умовами середовища, де вона виникла. Саме воно й було основним чинником та запорукою успіху цього державного проєкту. Коли ж технології XX століття нівелювали усі ці чинники. А ідеологія комунізму стерла авторитет далай-лам, то й базису існування цієї держави теж не стало. Чи є запоруки виживання тибетців як нації? Якщо оцінювати раціонально, то їх немає.

Проте історія знає достатньо прикладів, коли плин подій різко змінювався під впливом непередбачуваних чинників. Можливо, тибетські пастухи знову зустрінуть юнака, який заявить, що його за шию скинули з небес — і він їх консолідує та поверне втрачений суверенітет. Як це, за місцевими легендами, й відбулося понад дві тисячі років тому.