Найжорстокіший завойовник, найуспішніший правитель: світло й тіні Тимура Тамерлана
Нащадок Чингісхана та полководець, що відродив славу монголів через століття після занепаду імперії. Національний герой Узбекистану. Засновник «Афін Центральної Азії» та родоначальник тамтешньої культури. Він змінив хід історії Азії, Європи та, можливо, навіть Америки, а також ледь не взяв Москву, врешті вплинувши на подальшу долю України. Тимур Тамерлан – покровитель мистецтва та науки та водночас один із найкривавіших завойовників в історії людства. Фокус розбирався у правді та міфах, які оточують цю постать, та який вплив його діяння мають на наше життя.
22 червня 1941 року радянські археологи знайшли могилу із написом: «Хто порушить мій спокій, той стикнеться з кимось ще гіршим за мене». Звичайно археологів-атеїстів не зупинили ці прокльони та вони вирішили таки увійти. Тим часом один австрійський художник вирішив напасти на їхню батьківщину.
Ця інтригуюча історична байка насправді висвітлює усю неоднозначність персони Тимура про якого з одного боку достатньо історичних джерел, але з іншого є сумніви у їх об’єктивності та достовірності, адже писалися вони його ж придворними істориками, які звичайно відчайдушно хвалили свого лідера, адже покарання за непокору було одним – смерть.
Від травмованого юнака до лідера Центральної Азії
Про ранні роки Тимура відомо небагато. Ймовірно він походив з родини одного із вождів невеликих племен, що проживали на території сучасного Узбекистану. Кар’єрного зросту Тимур зазнав, взявши участь у міжусобицях місцевих вождів. Ймовірно тоді або, за іншими версіями, ще в дитинстві він був травмований, через що кульгав усе своє життя. За що й отримав прізвисько «Кульгавий» (Ланк, а європейські сучасники перекрутили «Тимур Ланк» на «Тамерлан»).
У середині ХІІІ століття Центральну Азію підкорили монголи. Чингісхан віддав ці землі своєму синові Чагатаю. Проте вже у XIV столітті могутня держава розпалася і поринула у серію міжусобних війн, край яким поклав власне Тимур.
Він уміло балансував між сторонами, часто ризикуючи життям. Врешті коли один із вождів Амір Хусейн утвердився при владі, наш герой став його близьким соратником і навіть одружився з сестрою Хусейна. Цей вчинок став важливим кроком у сходженні молодого Тимура на політичну вершину, адже Ульджай Туркан була монголкою і вважалася спадкоємицею самого Чингісхана.
ВажливоРодинні зв’язки не надто бентежили Тимура й отримавши «квиток» до місцевої еліти він швидко позбавився нового родича і вбив Хусейна у 1370 році. Тамерлан дуже уважно підійшов до питання легітимізації своєї влади. Він чудово розумів, що те, що базується на силі – скороминуще. Рано чи пізно знову знайдеться хтось сильніший або спритніший за нього. Натомість сила традиції дарує якщо не вічну владу, то досить тривалу впевненість у завтрашньому дні.
Свого часу Чингісхану Тимуджину вдалося переконати усіх у своїй винятковості. Відтак було закладено традицію, що право владарювати над народами могли мати лише його родичі – ті в кого тече благословенна кров Тимуджина. Тимур таким не був – такими були його діти, але не він сам. Тож після вбивства Хусейна Тамерлан скликав з’їзд емірів (місцевих володарів, щось на кшталт князів або герцогів у Європі), які проголосили його самого еміром. А от ханом він вирішив зробити одного із законно визнаних нащадків Чингісхана, тобто представника роду Чингізидів. Сам же він вів свій родовід від давніх вождів племен Чагатайської орди, що давало йому цілком законне право стати еміром. Таким чином Тимур Тамерлан узурпував у своїх руках фактичну владу, номінально посадивши на трон маріонеткового правителя. З часом він прийняв титул Гурхана, тобто зятя хана, але самим ханом (тобто повноправним правителем, аналогом титулу «король» у Європі) він вирішив так і не ставати.
Тамерлан переніс столицю своєї держави у Самарканд (до того невелике місто у Центральній Азії) та наступні десять років воював із Хорезмом аби остаточно утвердитися при владі в регіоні. Об’єднавши усю Центральну Азію під своєю владою Тимур став організовувати завойовницькі походи на сусідні держави:
- 1381-1385 рр. – завоювання Хорасану (сучасний регіон східного Ірану)
- 1386-1387 рр. – вторгнення до Персії. Саме тоді Тамерлан вперше наказав збудувати мінарет з черепів переможених.
- 1398-1399 рр. – розграбування Делі. Древня столиця оправлялася після цього понад століття, поки її знову не зруйнував нащадок Тимура Бабур.
- 1400-1401 рр. – захоплення Леванту (Сирія) та Багдада. Депортація ремісників, науковців та митців з цих регіонів до Самарканду.
- 1402 р. – розгром армії Османів неподалік сучасної Анкари.
Вражаючий розум без жалю та співчуття
Тимур Тамерлан відзначався неймовірною ретельністю у підготовці до походів. Він надзвичайно цінував розвідку та намагався вивідати максимум інформації про свого майбутнього противника, після чого прораховував усе до деталей. Він говорив, що «відважний воїн здолає десятьох ворогів, а мудрий – сотню». Тамерлан завжди нападав лише на тих ворогів у перемозі над якими він був упевнений на усі 100%. Тому з того часу, як заволодів Самаркандом цей полководець не програв жодної битви.
Він використовував монгольську тактику маневренної війни із широким застосуванням кінних лучників. Так під час Ангорського розгрому турків у 1402 році Тимур заманив війська султана Баязида на потрібну йому локацію, вдаючи відступ, а тоді лучники військ Тамерлана розстріляли турків. Султан Баязид потрапив у полон, де Тимур піддавав його усіляким приниженням, яких султан зрештою не витримав і помер через рік.
Розбудова власної столиці коштом зруйнованих чужих міст
Тамерлан приділяв значну увагу та ресурси розвитку науки та мистецтва. Він запрошував до Самарканду найкращих архітекторів, художників, поетів та інших творчих людей. Він будував медресе та мечеті, які ставали центрами культури, освіти та науки. Часто митців, ремісників та науковців Тамерлан приводив до своєї столиці силою, депортувавши їх із завойованих країн, які знаходилися вище за рівнем розвитку, ніж його Батьківщина. Тимур зробив із Самарканда перлину Центральної Азії. Європейські мандрівники, які бачили це місто на піку розвитку називали його «Центральноазійськими Афінами». Розбудував Тамерлан і своє рідне місто Кеш (сучасне Шахрісабз – Зелене місто). Діячі мистецтва відповідали могутньому володарю взаємністю, присвячуючи йому свої твори. Про нього написані численні біографічні праці, художники малювали його картини, а поети писали вірші. Звичайно ж його зображали справжнім ідеалом – сильним та мужнім воїном, мудрим та справедливим правителем.
Сусіди ж були про Тамерлана іншої думки. До нас дійшли численні відомості про його військові злочини навіть за мірками тих кривавих часів. За легендою коли він узяв Багдад, то наказав кожному воїну принести щонайменше по дві відрубані голови місцевих жителів, якщо ж хтось не виконає його наказу, то той позбудеться власної голови. Тимур залякував обложені міста тим, що зводив перед ними мінарети з відрубаних голів або черепів загиблих воїнів (його ворогів). Він використовував тактику Чингісхана – тим містам, які здавалися він дарував свою милість, ті ж міста, які чинили опір – піддавав жорстоким екзекуціям аж до повного вирізання або депортації місцевого населення. А оскільки для штурму міст він використовував новинки тодішньої військової техніки, то шансів встояти в нього було небагато.
Його гнів пережили міста Ісфахан, Дамаск, Алеппо, Багдад та Делі. До його приходу вони були перлинами Сходу. Після – залишилися лише руїни. Вони відновилися через десятки, а той сотні років.
При штурмі Делі Тамерлан вперше зустрівся із бойовими слонами, які в ті часи були своєрідним аналогом важких танків. Проте досвідчений воєначальник не розгубився і наказав навантажити верблюдів із власного обозу дровами та іншими палючими матеріалами, а після цього наказав усе це підпалити й направити на слонів. Налякані верблюди чим душ бігли у напрямку слонів, передавши свій жах їм. Бойові слони запанікували та потоптали власних воїнів. Після цього Тамерлан їх забрав до себе у Самарканд де використовував як тяглову силу.
Володар Самарканду стягував усе що міг до своєї столиці. Коли він взяв місто Смірну, яке належало хрестоносцям, то забрав звідти й імператорські ворота. Після цього наляканий Візантійський імператор визнав зверхність Тамерлана.
Попри свою жорстокість і жах, який він вселяв на сусідів, Тамерлан проявив себе як мудрий та справедливий правитель. На своїх землях він встановив якісні закони та сприяв розвиткові ремесел та торгівлі. В роки його правління через Центральну Азію знову став проходити Шовковий шлях.
Тамерлан та Україна
Вплинув своїми походами Тимур і на долю України. Він втрутився у міжусобну боротьбу між кланами Золотої Орди. Спочатку він підтримував хана Тохтамиша, який заручившись милістю такого могутнього сюзерена у 1382 році спалив непокірну Москву. Проте вже через десятиліття він повстав проти могутнього володаря Центральної Азії. Очікувано Тимур розгромив свого ворога у битві на річці Терек у 1395 році. Далі Тамерлан мав намір піти на Москву, але, на жаль, відмовився від своєї мети: не дійшовши до неї кілька десятків кілометрів, він повернувся назад до Центральної Азії, відібравши у Тохтамиша землі на схід від Волги.
Ці дії Тамерлана справили значний вплив на подальшу історію регіону. Він фактично зруйнував Золоту Орду, яка розпалася на кілька дрібних держав, серед яких потім виокремилося і Московське князівство. Також дружні до Тимура ординці розгромили у 1399 році у битві на річці Ворскла Вітовта, який був прихильним до українських земель і навіть зробив місто Луцьк однією зі своїх резиденцій. Ця поразка опосередковано вплинула на подальший вектор розвитку литовсько-русько-польських взаємин, що через понад півтора століття закінчилося поглинанням українських земель Польщею.
ВажливоНеоднозначно оцінюють спадщину Тамерлана й арабські та перські історики. Віддаючи належне його таланту як полководця та державного діяча, вони все ж наголошують шкоді, якої він завдав арабській та перській цивілізації, зруйнувавши найбільші міста та депортувавши звідти найталановитіших людей.
Його дії суттєво пригальмували розвиток Близького Сходу, що дало можливість вирватися вперед Європі. Його розгром війська Османів під Ангорою відстрочив на кілька десятків років завоювання турками Візантії та Балканського півострова. Інше питання, що ці країни не змогли скористатися цим справжнім подарунком долі. А так би нас могла чекати зовсім інша історія Європи.
Натомість своїм подарунком долі скористалася Москва, яка врешті відібрала у знищеного турками Константинополя статус наступника Римської імперії.
Життя та політико-історична спадщина Тимура Тамерлана – це яскраве свідчення ролі особистості в історії. Так само як свого часу Александр Македонський чи Чингісхан він з’явився нізвідки та несподівано. Його прихід не можливо було спрогнозувати й він не диктувався жодними об’єктивними військово-політичними чи соціально-економічними обставинами. Він з’явився чисто на вільному місці та змінив хід історії. Тимур як і згадані його попередники не зміг залишити по-справжньому тривалої державної спадщини – його держава, збудована на насильстві, дуже швидко розпалася. Але геополітичні тектонічні зрушення, які він можливо й несвідомо запустив змінили хід людської історії, яка вже ніколи не була такою, якою була до приходу великого завойовника.