Операції "Факел" і "Кліваж": як СРСР проводив секретні ядерні вибухи на території України (відео)

Катастрофа на Чорнобильській АЕС у 1986 році була не єдиною, що сталася на території України за часів радянської окупації. Протягом тривалого часу радянська влада проводила таємні ядерні вибухи, а наслідки цих експериментів були під грифом "цілком таємно" протягом десятиліть, йдеться у відео YouTube-канал "Історії на ніч".

Авторка каналу розповідає про два раніше невідомі експерименти СРСР з використання ядерних бомб на території Харківської та Донецької областей у 1970-хх роках. Радянська влада вважала, що здатна використовувати атомні вибухи для власного видобування копалин, однак наслідки непродуманих дій мали багаторічні наслідки для екології та людей.

Операція "Факел" у Харківській області (липень 1972 року)

Вперше СРСР здійснив ядерний підземний вибух у селищі Хрестище Харківської області. За чотири роки до того, біля населеного пункту виявили велике газоконденсатне родовище, запаси оцінили у 700 млрд м³ природнього газу. Почалася активна робота з розробки родовища, а до початку 1971 року там було 17 активних свердловин.

На початку липня стався викид конденсату тиском у понад 400 атмосфер через погане цементування на глибині до 20 метрів. Газ почав розсіюватися на велику площу, а місцевих попросили не вмикати світло та не розпалювати печі, щоб не спричинити вибух іскрою. Потім інженери вирішили підпалити газ, через що над поверхнею здійнявся стовп вогню на кілька десятків метрів у повітря. Сама пожежа тривала понад рік.

Провідні інженери у Москві вирішити піти на крайні заходи — підірвати ядерну бомбу з метою загасили полум'я. Рішення про використання атомної бомби особисто схвалив Брежнєв, після чого розпочалася чотиримісячна підготовка до вибуху в умовах строгої секретності. З усіх учасників експерименту взяли підписку про нерозголошення на 15 років.

Під час приготувань до вибуху було пробурено похилу свердловину завдовжки 2400 метрів, куди помістили ядерний вибуховий пристрій. Всю територію біля місця підриву територію розділили на чотири зони: особлива зона (400 м від епіцентру, її засипали шаром піску), а також сектори на 3, 5 і 8 км. На межі кожної зони розмістили піддослідних тварин — курей, кіз і вулики з бджолами. Усіх жителів довколишніх сіл вивезли за межі 8-кілометрової зони.

Вибух здійснили 9 липня 1972 року о 10:00. Через 20 секунд з аварійної свердловини на висоту до 1 км вирвався потужний газовий фонтан, змішаний з породою, утворилася хмара у вигляді гриба. Однак пізніше стало зрозуміло, що ніяких позитивних результатів від підриву немає, адже вибух не зупинив вогонь, який планували загасили ядерною бомбою. Інженери з РФ не знали, як діяти далі, після чого покинули місце експерименту.

Після виїзду московських інженерів після невдалого експерименту, гасити вогонь взялися вже українські інженери за раніше придуманим планом до ядерного експерименту. Ліквідація тривала ще рік. Навколо свердловини розрили яму і добрались до пошкодженої труби. Використавши спеціальний пристрій, ліквідаторам вдалось розвести газові потоки у сторони та залити трубу бетоном. У такий спосіб вдалося загасити полум'я.

Радянська влада приховала всі наслідки від людей, не розповівши про небезпеку й радіацію. Місцеві повернулись до своїх домівок вже через 30 хвилин після вибуху, а у багатьох домівках були вибиті шибки та зруйновані стіни. Всі піддослідні тварини у спецзонах померли.

Однак люди лише згодом відчули всі наслідки застосування ядерної зброї. Через декілька років місцеві жителі масово почали хворіти на онкологію та помирали. Вони намагалися змусити владу визнати їх постраждалими, однак всі звернення залишались проігнорованими.

Об'єкт "Кліваж" на Донеччині (вересень 1979 року)

Наступним ядерним вибухом був підрив бомби на шахті "Юнком", який відбувся 16 вересня 1979 року на Донеччині. Цей об'єкт у кількох кілометрів від Єнакієво був відомий тим, що там фіксувалася велика частота раптових викидів вугілля, породи та газу. Радянська влада захотіла зменшити тиск завдяки ядерному вибуху.

Заряд потужністю 300 тонн тротилу розмістили на глибині у шахті між двома лавами "Цегельний" і "Дев'ятка" на глибині близько 900 м. Через кілька секунд місцеві жителі відчули сильні підземні поштовхи, а по стінах пішли тріщини. На місці вибуху радіусом 5-6 метрів утворилася порожнина, а сам експеримент було визнано вдалим.

Місцева влада приховувала всі подробиці щодо вибуху, а також продовжила роботу шахти попри високий рівень радіації. Гірники спускалися в шахту вже на наступний ранок після вибуху. Після цього шахта пропрацювала ще 23 роки, однак вже відомо, що у живих не залишилося нікого з тих, хто працював там у 1979 році.

З 2014 року вона перебуває під окупацією проросійських терористів із так званої "ДНР". До моменту окупації шахта функціонувала лише у режимі відкачування води, аби не допустити зараження води радіонуклідами.

Однак у 2018 році окупаційна влада "ДНР" вирішила затопити шахту. Екологи вважають, що це може привести до масштабної екологічної катастрофи, адже у випадку витоку води з шахти заражена радіацією вода може забруднити басейни річок Сіверський Донець, Кальміус, а також Азовське море.

Влітку 2024 року вчені повідомляли, що сумарна концентрація радіонуклідів у водоносних горизонтах прилеглої території при заборі на відстані 5 км від об'єкта становила 20-34 тисячі Бк/кг. Ці цифри свідчать, що заражена вода з шахти вже добралася до пластів ґрунтових та питних вод.