Лесі Українці — 150: цікаві факти з життя класика української літератури

25 лютого виповнюється 150 років від дня народження української поетеси, письменниці, перекладачки Лесі Українки. Фокус відібрав цікаві факти з життя класика української літератури.

Поцілована Богом

Лариса Косач народилася 25 лютого 1871 року в родині нащадків козацької старшини. Її мати, Ольга Драгоманова-Косач була відомою українською письменницею (псевдонім Олена Пчілка), яка брала активну участь у жіночому русі та видавала альманах "Перший вінок". Батько майбутньої поетеси — Петро Косач — юрист, громадський діяч, чиновник, який займав високі пости. Він дуже любив мистецтво, зокрема літературу та живопис, а в його будинку часто збиралися письменники і художники на творчі вечори.

Дівчинка перейняла від батьків любов до мистецтва і тягу до знань. У неї рано проявився музичний талант: Леся співала і грала на фортепіано. І якби не хвороба, яка ще в дитинстві прикувала її до ліжка, то, можливо, стала б знаменитим композитором.

Фортепіано, на якому грала в дитинстві Леся Українка, зараз знаходиться в музеї села Колодяжне Ковельського району Волинської області.

В 4 роки Леся навчилася читати, а свій перший вірш "Надія" написала в 9 років. Вважається, що натхнення прийшло до маленької поетеси біля вʼїзної вежі у замку Любарта в Луцьку — під ясенем, який тепер в народі називають Лесиним. На жаль, минулого року буря зламала це 200-річне дерево.

"30-річна війна"

19 січня 1881 року Леся сильно застудилася. Дівчинка вирушила на річку Стир — дивитися, як освячують водохресну воду. На льоду зібралося багато людей, поверх нього почала набиратися вода. Валянки, в яких була дівчинка, промокли, у неї сильно змерзли ноги. Після цього випадку болі в ногах не припинялися, і були настільки сильними, що Леся — терпляча і мужня дівчинка — плакала. Від гострого ревматизму її лікували за допомогою мазей та ванн, після цього болі на кілька років відступили. Однак, на думку фахівців, саме тоді у неї Й почався туберкульоз, боротьбу з яким Леся назвала "30-річною війною".

Офіційно туберкульоз кісток у Лесі діагностували влітку 1883 року. У 10 років дівчинці зробили операцію з видалення уражених хворобою кісток, обидві її руки і права нога виявилися в гіпсі. Після операції хвороба перейшла на легені, а потім — на нирки.

З 1884 року дівчина починає активно писати вірші, взявши творчий псевдонім Українка. Його вона "позичила" у рідного дядька — Михайла Драгоманова, який підписував свої публіцистичні твори як "Українець". Що стосується імені Леся, то ще в дитинстві в сімʼї дівчинку називали саме так, а не повним імʼям Лариса.

Перша збірка віршів Лесі Українки "На крилах пісень" виходить у Львові в 1893 році. Публіка і критики прихильно зустріли дебют, і молода поетеса стала популярною. У 1899 році виходить ще одна книга — "Думи та мрії". Вірші справили враження на Івана Франка, який напівжартома-напівсерйозно назвав Лесю Українку "єдиним чоловіком у всій літературній Україні".

Єдина любов

Головною любовʼю всього життя дослідники творчості Лесі Українки називають білоруського революціонера Сергія Мержинського. З ним вона познайомилася, коли в 26 років приїхала до Ялти, щоб трохи подихати морським повітрям, яке полегшувало її стан. З тією ж метою туди прибув і Мержинський, який хворів на туберкульоз легенів. Він був видатним представником білоруської соціал-демократичної течії та відповідав за звʼязок між Києвом та Мінськом. Завдяки спільним поглядам молоді люди і подружилися.

Стан Мержинського погіршувався, і у 1901 році, всупереч волі батьків і громадським нормам, Леся поїхала в Мінськ, щоб доглядати за вже важко хворим коханим. Два місяці вона не відходила від його ліжка.

Почуття не були взаємними, Сергій Мержинський любив іншу і, навіть вмираючи на руках у Лесі, попросив написати прощального листа тій жінці, Вірі Крижановській, засланій у Вологду, і подбати про неї. Втім, думки дослідників з цього приводу розходяться. Деякі історики вважають, що Мержинський не просив поетесу писати його коханій.

Біля ліжка вмираючого Мержинського Леся Українка написала свою геніальну "Одержиму". У листі Івану Франку вона пізніше скаже: "Зізнаюсь, що я писала в таку ніч, після якої довго буду жити, якщо вже тоді живою залишилась. І писала, навіть не вичерпавши скорботи, а в самому її апогеї. Якби мене хтось спитав, як я з усього цього вийшла живою, я б могла відповісти: "Я з цього створила драму…"

Після смерті Мержинського 3 березня 1901 року Леся шість років носила траур. До її творчого доробку додалися 20 драматичних творів, а також безліч віршів, наповнених драматизмом та болем.

Леся Українка і Ольга Кобилянська

Особливий інтерес у істориків і літературознавців викликали відносини Лесі Українки та письменниці Ольги Кобилянської.

Відразу після смерті Мержинського поетеса написала лист подрузі, письменниці Ользі Кобилянській, з проханням приїхати до Ольги в Чернівці. Переживаючи горе, вона шукала, куди б втекти, а в Кобилянській бачила саме ту споріднену душу, яка допомогла б їй.

У квітні 1901 року Леся і Ольга стали сусідками і дуже зблизилися. "Хтось біленький і хтось чорненький", ласкаво писала Леся.

Дружба була одночасно і своєрідною терапією. "Вони розуміли одна одну з півслова, вони розуміли себе у мовчанні, як згадує про це сама Леся Українка. Вони довіряли одна одній свої найпотаємніші творчі плани. Вони стояли набагато вище свого оточення і тому одночасно відчували себе самотніми", — пояснює літературознавець Тамара Гундорова.

Оксана Забужко, яка багато часу присвятила вивченню творчості і життя Лесі Українки, підкреслила, що пестливо-зменшувальний тип спілкування був характерним для родини Косачів, і Леся перенесла ці моменти в переписку з Кобилянською, щоб зробити це спілкування максимально близьким і домашнім.

"Це не лесбійський сексуальний дискурс, це дискурс класично сімейний, "домашній", сестринський… і автентично український", — пояснює письменниця, підмічаючи, що подруги так ніколи і не перейшли на "ти".

Єдиний чоловік

У 36 років Леся Українка знайомиться з юристом за фахом і фольклористом за покликанням Климентом Квіткою. Майбутній чоловік був молодший за Лесю на девʼять років і також хворів туберкульозом. Загальна біль зблизила молодих людей. До того ж, Леся Українка говорила, що її релігія — це релігія жертвування. Їй необхідно було про когось піклуватися.

Климент збирав народні пісні і навіть видав збірку пісень, які співала його кохана.

Родині поетеси майбутній зять не сподобався, вибір дочки сприйняли "в штики". Та, зі свого боку, відмовилася від фінансової підтримки рідних. З роками батьки змушені були змиритися з рішенням Лесі, однак мати наполягала на тому, щоб пара уклала церковний шлюб. 7 серпня 1907-го року Леся і Климент повінчалися в маленькій церковці на околиці Києва. Після церемонії вона написала матері: "Слава Богу, все закінчилося".

Дружина поетеса ніжно називала Кльонем. Вони зуміли зберегти в шлюбі повагу і взаєморозуміння, хоча їх життя легким не можна було назвати. Літературна діяльність не приносила Лесі грошей, а Климент намагався знайти високооплачуванішу роботу, переїжджаючи з одного місця на інше. Гроші сімʼї були потрібні — стан поетеси погіршувався. Ще за кілька років до смерті вона практично не виходила з дому: важко було не те що встати, а навіть самостійно зачесатися. Щоб хоч якось прожити і відбитися від кредиторів, чоловік продавав домашні речі.

І все ж у житті Лесі Українки до останнього моменту було присутня творчість. У Грузії, куди переїхало подружжя, поетеса всього за 10 днів написала легендарну "Лiсова пiсню".

Незважаючи на всі труднощі, Климент подарував Лесі спокій та відчуття того, що їй нарешті є на кого спертися. Він залишався з нею до останніх хвилин її життя.

Після смерті дружини Климент прожив ще 40 років. До речі, саме завдяки його турботі ми можемо сьогодні почути голос Лесі Українки.

Очі кольору неба

В останні роки життя очі Лесі Українки змінили колір: з темно-сірих вони стали насичено блакитними, ніби неземними — що дуже дивувало оточення. Про це згадувала мати поетеси Олена Пчілка, яка була з дочкою до останніх хвилин її життя, а також писала сестра Лесі — Ісидора Косач-Борисова.

Леся Українка померла 1 серпня 1913 року в Грузії, у віці 42 років. Поховали поетесу в Києві на Байковому кладовищі. Труну з її тілом несли шість жінок.

У 2017 році могилу Лесі Українки осквернив вандал, вкравши з памʼятника бронзові гірлянди. Поліція затримала підозрюваного в крадіжці. Ним виявився раніше судимий за наркотики 38-річний киянин, який живе біля Байкового кладовища.

Сьогодні жоден з нащадків Лесі не живе на території України. Її внучаті племінники давно за кордоном. У Швейцарії живе Роберто Гааб — онук Лесиної сестри Оксани Косач-Шимановської, а в США живе Ольга Лютон-Петрова — внучка Лесиної сестри Ісидори Косач-Борисової.

Іспанський письменник Хосе Андрес Альваро Окаріс до 150-річного ювілею поетеси випустив книгу "Леся Українка — душа України". А площа в Мадриді, на якій розташоване посольство України в Іспанії, названа іменем Лесі Українки. Там же з часом зʼявиться памʼятник українській поетесі.