Дюк, Данте та Святий Володимир. Як українці захищають свої пам'ятники від війни

Російські війська цілеспрямовано руйнують українські міста, яким не пощастило опинитись на лінії вогню. Українці у перші ж дні війни переконалися, що росіяни б'ють не лише з військових баз. Ворог скидає бомби на все без розбору: житлові будинки, магазини, школи, лікарні, театри. Дістається і пам'ятникам історії та архітектури — у списку Мінкульту вже понад сотня постраждалих чи повністю знищених об'єктів культурної спадщини.

Намагаючись запобігти новим руйнуванням пам'яток культури, в містах України намагаються їх захистити, найчастіше обкладають мішками з піском. Застосовують і інші методи. Наприклад, у Львові, в центрі якого безліч об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО, демонтували дерев'яний вівтар "Голгофа" XIV століття, а скульптури, які не можна демонтувати, покривають у кілька шарів вогнетривкою тканиною, скловатою, потім спеціальною фольгою та мішками.

Як каже керівник управління охорони історичної спадщини Львівської міськради Лілія Онищенко, це не врятує скульптури від прямого влучення, але у разі потужної ударної хвилі вони не розіб'ються та не розлетяться.

Захистом культурних пам'яток займаються не лише органи місцевої влади українських міст, а й волонтери, активісти та небайдужі громадяни. Наприклад, захистом вітражів київського фунікулера, шедевра модернізму XX століття, створеного у 1984 році, зайнявся Дмитро Соловйов, фотограф, дослідник, автор проєкту Ukrainian Modernism. Він звернувся до українців із проханням зібрати кошти на купівлю та встановлення захисних екранів та за два дні зібрав 276 тис грн на цей проєкт. І зараз активісти монтують екрани на 12 вітражів верхнього фунікулера.

Фокус дізнався, які ще пам'ятники захищають в українських містах.

Пам'ятник Святому Володимиру, Київ

Скульптурна споруда, зведена 1853 р., зображує давньоруського князя Володимира, хрестителя Київської Русі. Це одна з небагатьох у столиці, яка пережила бурхливі події XX століття. Хоча за радянських часів робилися спроби збити з пам'ятника барельєфи релігійного змісту. Цей пам'ятник став візитівкою Києва та внесений до реєстру пам'ятників монументального мистецтва України національного значення.

Пам'ятник княгині Ользі, святому апостолу Андрію Первозванному та просвітителям Кирилу та Мефодію, Київ

Скульптурна композиція, присвячена важливим постатям давньоруської історії Києва, була встановлена в 1911 р. Її створили одразу три архітектори — Іван Кавалерідзе, Петро Сниткін та Валеріан Риков. Проте ті скульптури не пережили початку радянських часів — 1919 р., коли більшовики захопили столицю, вони знесли пам'ятник княгині Ользі, згодом демонтували й інші постаті. Нинішній пам'ятник на Михайлівській площі — це реконструкція, відновлена у 1996 році.

Пам'ятник Богдану Хмельницькому, Київ

Одна з найвідоміших скульптур, овіяна легендами, зокрема про те, що гетьман Богдан вказує булавою на Москву. Цей пам'ятник встановлений у 1888 р. та урочисто відкрито 23 липня на честь 900-річчя Хрещення Русі. У 1930-ті роки у радянської влади були плани знищити пам'ятник, однак зробити це не встигли через Другу світову війну.

Пам'ятник Данте Аліг'єрі, Київ

Ця скульптура нова — її звели у 2015 році, коли відзначали 750-річчя великого італійського поета. Композиція з білого карарського мармуру, яку створив скульптор Лучано Массарі, — спільний проєкт КМДА, Посольства Італії в Україні та Товариства Данте. У відповідь українська столиця подарувала італійцям пам'ятник Тарасу Шевченку, який у Флоренції встановили 2021-го. За час, що Данте стоїть у Києві, вандали чотири рази відбивали голову скульптури орла, що знаходиться поряд із фігурою поета.

Пам'ятник Петру Сагайдачному, Київ

Петро-Конашевич Сагайдачний був одним із відомих козацьких полководців, який успішно воював з Московським царством і брав в облогу Москву у 1618 р. Московити запросили перемир'я, підписавши яке, Сагайдачний повернув Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську землі, що до того були завойовані сусідом. Кінний пам'ятник гетьману у Києві встановлено у 2001 р., а нині укривати його допомагають волонтери-альпіністи.

Пам'ятник Михайлу Грушевському, Київ

Ця бронзова скульптура була відкрита у 1998 р. і знаходиться на невеликій площі біля одного з корпусів Київського університету імені Тараса Шевченка та Будинку вчителя. Розташування пам'ятника невипадкове, адже Михайло Грушевський був не лише визначним істориком, а й політиком. У 1917-18 рр. він очолював Українську центральну раду, парламентський орган проголошеної тоді незалежної України. Засідання парламенту проходили якраз у Будинку вчителя, там же писалися універсали — ключові документи новоствореної держави.

Пам'ятник Тарасу Шевченку, Харків

Скульптурну композицію, в центрі якої височіє наш головний поет-пророк, відкрили у Харкові 24 березня 1935 р., коли місто вже втратило статус столиці радянської України. Автор пам'ятника, скульптор Матвій Манізер створив композицію з бронзи та каменю лабрадориту заввишки понад 16 м, в якій, крім фігури Тараса, є скульптури персонажів його найвідоміших творів. Для цих скульптур позували відомі українські актори, зокрема Наталія Ужвій для Катерини та Амвросій Бучма для гайдамаки.

Пам'ятник Дюку, Одеса

Для одеситів ця скульптура має неймовірну важливість. Це перший пам'ятник, який з'явився у місті, і зображує він першого градоначальника, а потім генерал-губернатора Одеси Армана Еммануеля дю Плессі, герцога Рішельє. Після смерті Дюка у 1823 р. оголосили збір коштів на спорудження пам'ятника, і у 1828 його відкрили. Автором скульптури став уродженець Ічні Іван Мартос, один із найвідоміших українських монументалістів того часу. У 1850-х роках під час Кримської війни постамент пам'ятника був пошкоджений уламком гарматного ядра, а в 1969 р. його хотіли знести та замінити пам'ятником Суворову, проте Дюка вдалося відстояти.