"Наполеон" за $200 млн: Хоакін Фенікс знову грає Джокера в суміші Вікіпедії з анекдотами
23 листопада на екрани України вийшло масштабне кінополотно Рідлі Скотта "Наполеон": чи варто йти його дивитися.
На екрани країни вийшов 2,5-годинний байопік "Наполеон" режисера Рідлі Скотта, знятий з епічним розмахом — з Хоакіном Феніксом і Ванессою Кірбі в головних ролях. Основний акцент у картині зроблено на стосунках імператора зі своєю дружиною Жозефіною Богарне. Ванесса ідеально зіграла Жозефіну, передавши у своїй героїні суміш дитячої безпосередності та сексуальної брутальності, чарівності та нахабства, участі та презирства, тонкощі та вульгарності. Що стосується Хоакіна Фенікса, то в його безпристрасному Наполеоні проглядають риси Джокера: він як згусток порожнечі, навколо якої крутяться народи, і незрозуміло, що ж заводить самого імператора, окрім сентиментів по відношенню до дружини. Загалом стрічка схожа на ілюстровану Вікіпедію, яку, все ж, дивитися не нудно.
Фільм "Наполеон" починається зі страти Марії-Антуанетти, свідком якої став молодий корсиканський капітан французької армії Наполеон Бонапарт. Ми спостерігаємо за Наполеоном зі скрупульозною прискіпливістю від 1793 року — часу Великої французької революції — і аж до його смерті під час заслання на острові Святої Єлени 1821 року.
Військові прийоми
В історичної кіносаги Рідлі Скотта доволі неспішний темп, вона зроблена ґрунтовно — на всі свої $200 млн від Apple+. Це проєкт престижу, на кшталт кримінальної драми "Вбивці квіткового місяця" Мартіна Скорсезе, куди той влив таку ж суму від Netflix. Але наполеонівські пригоди набагато менш нудні і нагадують класичний голлівудський пеплум, на кшталт "Клеопатри" або "Спартака".
Власне, у цьому жанрі Рідлі Скотт уже робив свого "Гладіатора" (2000) з тим самим Хоакіном Феніксом. Але сценарій був набагато динамічніший і виразніший, хоча рука майстра, яка зробила "Гладіатор", відчувається і тут.
Наприклад, у "Гладіаторі" чудово показано, як полководець Максимус Децим Мерідій, опинившись у Колізеї, своїми ефективними тактичними діями приводить прихильників до гладіаторської перемоги. А тут Рідлі Скотт відкриває нам військову кухню Наполеона: якими прийомами він виграє битву при Аустерліці. Головний принцип Бонапарта: "Гармати плюс геометрія". З не меншим захопленням, не забувши про земляків, режисер показує технічні нюанси строю британців у каре в катастрофічній для Наполеона битві при Ватерлоо.
Солдат і кокетка
Це велемовне оповідання переривається буквально анекдотичними "солдафонськими" залицяннями Наполеона до Жозефіни Богарне.
Ванесса Кірбі, на наш погляд, ідеально зіграла Жозефіну: це досвідчена жінка, мати двох дітей, вона була заможна і в розлученні, тож користувалася привілеями вільної жінки. Однак після революції потрапила до в'язниці, втративши все. Її мало не стратили, як і її колишнього чоловіка, з яким вона розлучилася ще до гонінь на нього.
Жозефіна блискуче фліртує з Наполеоном, як кішка з пташкою. Пташка — недосвідчений двадцятишестирічний Бонапарт, який регулярно "відлітає", але потім знову повертається, хоча вдова на шість років його старша. Ванесса чудово передає у своїй героїні суміш дитячої безпосередності та сексуальної брутальності, чарівності та нахабства, участі та презирства, тонкощі та вульгарності. Всі ці поєднання в ній мають чарівний вигляд.
Вони зустрілися на балі-маскараді:
— Що це за костюм? — іронічно запитала Жозефіна молодого капітана.
— Це мундир, — відповів той збентежено.
Хоча слово "збентежено" для 49-річного Хоакіна Фенікса навряд чи підійде. Так, його Наполеон сконцентрований на Жозефіні — і це наскрізна лінія фільму. "Наполеон — це людина, якою я завжди захоплювався, — сказав нещодавно Рідлі Скотт в інтерв'ю. — Він з'явився з нізвідки, щоб правити всім. Але весь цей час вів романтичну війну зі своєю дружиною Жозефіною, яка йому зраджувала. Він завойовував світ, щоб завоювати її любов, а коли йому це не вдалося, він почав завойовувати світ, щоб знищити її, і в цьому процесі знищив себе".
Режисер тут виклав основну ідею своєї картини, з якою чудово впорався. Але ось втілення Наполеона Хоакіном Феніксом бездоганним не назвати. Чому?
З одного боку, Хоакін Фенікс — віртуозний актор. З іншого — він зображує тут якусь "річ у собі", шкатулку з подвійним дном. Ми не розуміємо: який характер Наполеона? Усередині нього якась порожнеча. У Наполеоні Хоакіна Фенікса проступають риси Джокера. Але для останнього така порожнеча цілком природна, а коли вона в герої, який захопив за собою мільйони людей — це дивує. Наполеон Хоакіна Фенікса та Рідлі Скотта — винятково безпристрасний, збалансований шматок... порожнечі, довкола якого рухаються цілі країни та народи. Але що ним самим рухає — так і незрозуміло. І автори не розібралися в цьому до самого фіналу. Як, утім, і Скорсезе з головними героями "Вбивць квіткової повні".
Бонапарт начебто весь час хоче миру, але всі навколо нариваються на конфлікти. А щойно здобуде перемогу — одразу біжить випивати з переможеним імператором, припустімо, Австрії. За те, що Бонапарт пощадив армію австрійців, а міг би знищити повністю, але "навіщо це море сліз"?
Наполеон — кумир для російського імператора Олександра I. Той за ним усе повторює. Вони домовляються на міжнародному рівні, а потім Олександр порушує довіреності. Мотиви? Складно сказати, "хлоп'ячий максималізм". І знову "мирний" Наполеон змушений перейти до військових дій.
Рідлі Скотт відтворює десятки зовнішніх подій — переворот, у якому Бонапарт взяв участь, битви, залицяння. Але зовсім не зрозуміло, що по-справжньому "заводить" Наполеона, включно з Жозефіною, до якої, звісно, він має сентиментальні почуття. Однак у погляді головного героя "річ у собі" не пропадає — з відблиском манії величі. Як у Джокера, коли він у фіналі стрічки бачить революційні натовпи зі своїм портретом.
"Вульгарний" анекдот
Щоб виправдати зради дружини імператора, Скотт показав Бонапарта вкрай не винахідливим коханцем. У прискореному темпі той справно відтворює в ліжку одну й ту саму позу ззаду — і це майже викликало сміх у залі. А ще викликає асоціації з "Грою престолів", де ця поза була домінуючою. А в коханців Богарне, зрозуміло, на інтимному фронті було з фантазією посміливіше. Тому тут сальдо не на користь Наполеона.
Потім до цієї дещо карикатурної риси Бонапарта додалося настирливе чіпляння до Жозефіни: "Коли ж ти подаруєш мені спадкоємця? Сьогодні ввечері в тебе останній шанс".
Пишуть, що французи образилися на Рідлі Скотта за те, що в стрічці мало "зображено героїчного характеру Наполеона". А як же баталії, яких тут предостатньо? А ось те, що так примітивно показано інтимний бік життя французького імператора (хоч і корсиканця), могло зачепити націю, що вважається просунутою якраз у любовних справах, як ніяка інша.
Але загалом головна лінія фільму "Наполеон" дуже французька: великий завойовник усе робить заради прихильності своєї коханої — романтизм у чистому вигляді.
На фільм уже є нарікання за історичні неточності, але що стосується радянської та пострадянської історіографії, то Рідлі Скотт радше виправить деякі наші перекоси в погляді на війну 1812 року. Адже нам втовкмачували, що пара основних супротивників у цьому протистоянні — це Наполеон і Кутузов. У фільмі ж наголос (правильно) зроблено на парі Наполеон — Олександр I.
У стрічці показано, що Олександр I настільки був одержимий Бонапартом, що спеціально заїхав у гості до Жозефіни: потанцювати з нею. Картинки з танцями (майже "живими" знімками, як у "Гаррі Поттера") одразу ж опинилися на перших шпальтах газет, і Бонапарт, побачивши їх, одразу вирішив повертатися з Ельби на материк, щоб повернути собі все, включно з коханою подругою.
Насправді Жозефіна померла від дифтериту, поки Наполеон був на Ельбі. І так, цей факт його так засмутив, що він вирішив: час відновлювати колишню владу.
Загалом автори впихнули десятки подій із життя Бонапарта в хронометраж стрічки, до того ж усе акуратно підписуючи: де який переворот, де яка битва. Ілюстрована Вікіпедія.
Усе це перемежовується соковитими фразами Наполеона. Наприклад, перед катастрофічною для себе битвою при Ватерлоо він самовпевнено каже: "Веллінгтона розіб'ю до обіду".
Радимо на фільм іти всім, хто хоче більше дізнатися про Бонапарта — хоч і з недостовірного джерела, зате знятого майстерно і з розмахом.