Люку Бессону — 65. Чому "Леон-кілер" і "П'ятий елемент" популярніші у світі, ніж у Франції

Про що зазвичай знімають французи? Правильно — про кохання. Комедії та мелодрами, де суцільні любовні трикутники і французькі, знову ж таки, поцілунки. "Чоловік і жінка", "Шербурзькі парасольки", "Скажене весілля". Перше місце серед найкасовіших фільмів Франції гордо посідає побутова комедія "Лашкаво прошимо!". І тільки на десяту позицію потрапила стрічка найуспішнішого французького режисера Бессона — детективна комедія "Таксі 2", де він є сценаристом і продюсером. А "Блакитна безодня" всього на 15-му. "П'ятий елемент" — 30. Надуспішна у світі "Люсі" — 97. А визнаний шедевр "Ліон-кілер" опинився — за межами списку топ-100 зі своїми 3,5 млн глядачів-французів. Фокус відповість на запитання: чим же Люк Бессон відрізняється від співвітчизників, що дало йому змогу підкорити Голлівуд?

Народився 1959 року в родині інструкторів із підводного плавання. Хотів продовжити сімейну справу, але внаслідок травми через ризиковане глибоководне занурення втрачає цю можливість у сімнадцятирічному віці. Від самого початку у Люка це було в крові — перейти межі допустимого.

Захоплюється кіно, працюючи на знімальних майданчиках у Парижі. У 19 років їде підкорювати Голлівуд, але не вийшло — повернувся. Став відомим після фільму "Блакитна безодня" (1988) у 29-річному віці. Це його перший англомовний фільм: Люк наче кинув виклик американцям у сфері, де французи традиційно сильні, адже винахідник акваланга і режисер Жак-Ів Кусто тричі отримував "Оскар" за документальні фільми про підводний світ.

Немає кордонів!

"Блакитна безодня" — стрічка про суперництво двох пірнальників, які занурювалися на позамежну глибину. Учені сказали вже: пірнете глибше — гайки, в організмі почнуться незворотні процеси. Персонаж Жана Рено пірнув із фразою: "А раптом учені помиляються". Не помилилися — чемпіон гине. Усі плакали. Але приятель-суперник не відступив — продовжив справу. А любовні стосунки в картині, обожнювані французами — на узбіччі.

"Безодня" — це стрічка про свавільників, які перемогу ставлять вище за смерть — про пасіонаріїв, які конкурують між собою. Французи давно таким не дивували (парочка стрічок із Бельмондо — бовтається наприкінці французького топ 100), а для США це близько? Звичайно, там же знімають "Форсажі", "Топ-гани" та інших "Божевільних Максів". Ідея Ніцше про надлюдину найбільше знайшла своє втілення в Америці: більшість штатівських картин саме про суперменів — у різних галузях.

Повне беззаконня

У Бессона іноді хороші свавільники рятують від поганих свавільників. Як головна героїня фільму Бессона "Нікіта" (1990) — це дівчина-наркоманка (Анн Парійо), яка під час пограбування аптеки вбила копа і потрапила до в'язниці. Але їй зробила пропозицію спецслужба (як колись Рембо): виходь — є справа. Сюжет "Нікіти" був куплений Канадою для серіалу "Її звали Нікіта" (1997-2001).

У "Леоні-кілері" (1994) сицилієць, який когось убив (у розширеній версії це пояснювали), утік з Європи і заліг на дно в США: темна шапочка, чорні окуляри. В Америці Леон (Жан Рено), який погано знає англійську, почав підробляти кілером. Познайомився з дівчинкою-сусідкою (Наталі Портман) Матильдою.

Корумпований коп Стен в особі Гері Олдмена розправляється із сім'єю дівчинки: її батько проштрафився. Далі — дуель Леона і Стена, як у "Блакитній безодні" між Марком і Енцо. Тільки деулянти — вороги, а не суперники.

На боці Стена спецпризначенці та всі копи Нью-Йорка. Але супермен Леон майже вкокошив усіх, проте сили не рівні. Коли Стен височіє над пораненим Леоном той передає йому "привіт від Матильди" — чеку від зв'язки гранат. Великий бум! Це дуже по-бессоновськи.

У "П'ятому елементі" (1997) інопланетянка Лілу (Міла Йовович) падає на голову таксиста Корбена Далласа (Брюс Вілліс). Він тут же відривається з нею від поліцейської погоні, хоча вже був на межі позбавлення водійських прав. Його шеф справедливо зауважив Корбену: "Слова "норма" немає в твоєму лексиконі". Ці слова повністю можуть належати і Бессону.

Даллас допомагає Лілу врятувати світ. Якщо для пасинарних американців у кіно — це в порядку речей, то для французів — велика рідкість.

Тисни на газ!

У комедійному екшні "Таксі" (1998-2008) Даніель Моралес (Самі Насері) ганяє по місту на швидкості 300 км на годину, порушуючи всі дорожні правила. Звичайно, цей свавільник корисний у затриманні викрадачів-німців. У стрічці Даніель двічі нахабно викликає німецьких злочинців на перегони — це відповідь французів за приниження у Другій світовій. Другий раз для німців у фільмі стає фатальним.

У "Перевізнику" (2002) герой Джейсона Стейтема повинен не порушувати три правила: ніколи не змінювати умови угоди, не питати імен і не зазирати в багаж, за доставку якого йому заплатили. Коли перевізник випадково виявив, що "багаж" — жива дівчина, він порушив одразу всі правила. Беззаконник же він хороший: значить, гадам не поздоровиться.

Фантастичний бойовик "Напролом" (2012) з австралійцем Гаєм Пірсом у ролі агента ЦРУ Меріона Сноу (супермен соромиться свого імені, так само як герой Сильвестра Сталлоне Меріон Кобретті в бойовику "Кобра"), якого підставили, щоб спровадити в найстрашнішу в галактиці в'язницю. Але він і сам втече, і виручить звідти доньку президента: для нього немає ґрат.

У "Малавіті" ( 2013) з Робертом де Ніро в головній ролі — мафіозо Фред Блейк здає своїх. За програмою захисту свідків він опиняється в нормандському провінційному містечку, де його сімейка наводить шереху. Так, що американська мафія дізнається про місцезнаходження відступника, приїздить сюди і — героїчно гине від рук сім'ї. Тут свавільники — вся веселі родичі опального мафіозо.

Комерційний хіт Бессона "Люсі" (2014), який зібрав $463 млн за бюджету в $40 млн, — про мозок і його безмежні можливості. Дівчину, яку грає Скарлетт Йоганссон, тайванська мафія без зайвих зусиль намагається використати як "контейнер" для наркотиків. Але після розриву в шлунку пакета із забороненою речовиною, дівчина так розширила свою свідомість, що поставила на коліна... планету Земля. У випадку Люсі складно говорити про порушення "кордонів" — панянка стала всюдисущою, як сам Всесвіт. Можливо, це мрія самого Бессона.

Обмежувач — не завжди зайва штука

Ви вже зрозуміли успішну формулу Бессона: свавільник — атака могутнього зла — перемога (іноді бонусом "порятунок світу").

Але ось тут і криється недолік режисера. Якщо у Бессона немає якоїсь перепони у вигляді тих же продюсерів — він не може вчасно зупинитися. Гасло "в моєму лексиконі немає слова норма" обертається перевантаженням. Як у новому фільмі Люка "Догмен" (2024): там герой — і супермен на інвалідному візку, який грабує багатих за допомогою собак, і травесті-зірка, що співає голосом Едіт Піаф, і відчайдушний гангстер, який кинув виклик банді. Половини з цих сюжетних ліній цілком вистачило і тут би дуже знадобився продюсер. Але Люк заснував ще в 2000 році власну продюсерську компанію EuropaCorp, щоб йому ніхто не заважав творити. А в його випадку — це не завжди класно.

Наприклад, у "Леоні" порушення деяких моральних кордонів Люком могло призвести до комерційного провалу. У режисерській версії він натякав на якесь любовне ставлення головного героя до дівчинки Матильди. Американські продюсери стали горою проти того, щоб картина стала схожа на "Лоліту". Так Леон — "чистий дикун", який по-батьківськи ставиться до сирітки, а так — брудний виродок, який скористався беззахисністю дитини.

Може французам би і сподобався такий поворот (хто знає), але тільки не американцям. Продюсери правильно обірвали цю лінію на корені, і картина заробила свої $45 млн за бюджету в $16 млн.

Продюсерські заперечення зовсім би не завадили і в разі дитячих фентезійних картин Бессона на кшталт "Артура і мініпутів" (2006) або "Валеріана і міста тисячі планет" (2017). Тоді б, за всієї їхньої яскравості та самобутності, вони б не стали комерційними провалами. Як, власне, і перевантажений "Догмен".

Але, як казав герой культової радянської кримінальної комедії "Джентльмени удачі": "Хто ж його посадить (або хоча б поставить на місце) — він же пам'ятник!" Беззаконнику Бессону, здобута з боями свобода, іноді шкодить самому. Треба визнати — не всі обмеження бувають зайвими.