Тут нікого немає і ніколи не було: про що насправді попереджає текст "Винахід Мореля" Адольфо Касареса
Робінзонада "Винахід Мореля" 1940 року аргентинського письменника Адольфо Касареса (1914-1999) порушила складні питання людської природи та її симуляції. Цим автор випередив багатьох фантастів, однак головний лейтмотив тексту прихований значно глибше.
Фактичним питанням до читачів було не те, що ми вміємо копіювати та відтворювати, а що лишається після цього процесу — людина та її особистість чи набір зовнішніх якостей, які нагадують людину. Про це пише книжковий оглядач Дастін Іллінгворт у своїй колонці для The New York Times.
Коли 1940 року "Винахід Мореля" вийшов для читацької публіки, то близький друг письменника Хорхе Луїс Борхес похвалив її неочікуваність сюжетних подій. Культовий автор "магічного реалізму" побачив у роботі Касареса три головні теми — одержимість, загадку та питання про реальну природу людини.
Історія робінзонади оповідає про венесуельського письменника, який опиняється на безлюдному острові. Спочатку там немає нікого, але з часом там з'являються люди, але нікому нема діла до головного героя. Саме тоді він починає підозрювати, що "щось тут не так".
Однак потім з'являється дівчина Фаустина, за якою впадає як протагоніст, так і такий собі Морель. Та коли оповідач пробує наблизитися до неї, вона не проявляє ніякого інтересу до нього, а далі — починається божевілля.
Deus ex machina: Касарес попереджає про підступну природу людини й ілюзій
Точкою неповернення стають появи подвійних джерел світла — сонця та місця, а головний герой намагається зрозуміти задум цієї "ілюзії", в якій опинилося все довкола. Тут і полягає, як пише дослідник Ламрпос Пергогамврос у своїй статті, головна розгадка винаходу Мореля — машини, яка здатна імітувати та втілювати людей та їх досвід, фактично створюючи "нову реальність".
Так виникає перше питання тексту — якщо Морель бачить в цьому спосіб безсмертя, то як це бачить герой: це — реальність чи спроба створити "ідеальний світ" з правом на безсмертя. З цього виростає друге питання Касареса, яке стало не менш актуальним в часи ШІ, а саме — чи лишилося від цієї симуляції, якою люди нею користуються, щось "людське".
Третім питанням, яке заклав Адольфо Касарес у свій текст, є лейтмотив "небезпеки вигаданого світу". Іспанський літературознавець Сантьяго Севілья-Вальєхо з університету Саламанки в своїй роботі зазначає, що фактично людина радше віддатиметься фікції й ілюзії, аніж спробує лишитися в справжньому світі.
Цим аргентинський автор завершує свій текст, який слід ретельно перечитати. Наприкінці тексту немає моралі чи відповіді, а фактично — відкрите питання: "Чому ми готові ризикнути зберегти минуле, і чи не станеться так, що в гонці за ним утратимо самих себе?".
Подалі схожий прийом можна побачити в роботі Станіслава Лема "Солярис", в культовій тетралогії сестер Вачовскі "Матриця", аніме "Привид у латах" та багато інших. Але саме Касарес став першим піонером в історії мистецтва, який порушив цілу вервечку закономірних питань і роздумів у своєму невеликому тексті.
Раніше Фокус повідомляє про те, чим запам'яталася творчість Рю Муракамі. За свою кар'єру письменник багаторазово порушував гострі питання людського щастя, близькості, залежностей та значення вибору серед молоді Японії.
Згодом стало відомо про три культові романи Джона Стейнбека, які варто перечитати. Екранізація роману "На схід від Едему" класика літератури США викликала інтерес у читачів до перегляду та перечитування творів відомого американця.