Якщо перекриють кран. Чи зможе Україна до 2025 року перейти на газ власного видобутку

Газ власного видобутку в Україні забезпечує приблизно дві третини потреб. Ще третину доводиться імпортувати переважно з Росії, що створює економічні та політичні ризики. Щоб їх знизити, перед Україною постає завдання збільшити обсяг власного видобутку газу. Проте успіху в цьому напрямі не видно — протягом останнього десятиліття в країні стабільно добувають близько 20 млрд куб. м блакитного палива. У 2019-2020 роках показники почали падати.

Дедалі менше газу. Українські газові родовища виснажуються

Головною причиною зниження обсягів видобутку експерти вважають виснаження родовищ. Як зазначає Михайло Гончар, президент Центру глобалістики "Стратегія XXI" за минулі пів століття в Україні практично викачали газ із верхніх горизонтів. Причому це сталося ще до здобуття незалежності. Гончар нагадує, що перший газ, який у 1969 році СРСР відправив на експорт у Західну Європу, був українського походження, а перші в Спілці газопроводи, наприклад, Дашава — Київ — Брянськ — Москва, транспортували газ із заходу на схід. Максимальний рівень видобутку газу, 68 млрд куб. м, в Україні зафіксували в 1975 році.

Непереборною перешкодою в питанні видобутку газу залишається проблема узгодження нових майданчиків із місцевою владою

За оцінкою Юрія Корольчука, співзасновника Фонду енергетичних стратегій, скорочення видобутку газу в Україні є закономірним процесом, який навряд чи зупиниться в найближчі 10–15 років. 2021-го експерт очікує провалу на 0,7 млрд куб. м порівняно з минулим роком – до 19,5 млрд куб. м.

"Родовища виснажуються, нові великі, перспективні площі не розвідуються, роками стримуються ціни на газ для населення, іноземні компанії до розвідки та освоєння родовищ не залучаються", — перераховує причини падіння видобутку співрозмовник Фокуса.

Доля держави: надії на ДП "Укргазвидобування"

Левову частку газу в Україні – близько 70% – видобуває держпідприємство "Укргазвидобування", яке входить до групи "Нафтогаз". На "Укргазвидобування" влада покладає великі надії. Відповідно до затвердженої у 2016 році програми збільшення видобутку газу в Україні до 2020 року, "Укргазвидобування" мало досягти рівня видобутку 20 млрд куб. м на рік. Сумарно з часткою приватних компаній обсяг власного видобутку України планували підвищити до 27,6 млрд куб. м та паралельно знизити до цього показника споживання газу.

Проте "Укргазвидобування" у 2020-му видобуло лише 14,2 млрд куб. м газу. У результаті разом із вкладом приватних компаній країна отримала ті самі 20 млрд куб. м, тоді як споживання, як і раніше, сягає майже 30 млрд куб. м.

Михайло Гончар як причини зриву Програми "20/20" називає відсутність системного підходу та гальмування важливих для реалізації програм процесів. Адже спочатку Мінфін на чолі з Наталією Яресько протягом року (2015 рік) не погоджувався знижувати ставку рентної плати для стимулювання інвестицій у видобуток газу, а потім була потрібна дерегуляція. Гончар зазначає, що для буріння свердловини потрібно було отримати 44 дозволи, на що йшло до шести років. Потім цей механізм спростили, але з п'яти років, відведених на "програму 20/20", понад три пішло на створення сприятливого середовища.

"Досі непереборною перешкодою залишається проблема узгодження нових майданчиків з органами місцевого самоврядування, — продовжує Гончар. — Наприклад, позаминулого року із 72 заявок, поданих ДП "Укргазвидобування", позитивне рішення отримали лише дві". Цю ситуацію співрозмовник Фокуса пояснює тим, що місцева влада часто перебуває під впливом олігархічних груп, які мають види на родовища.

За інформацією Максима Білявського, директора з інтегрованих комунікацій НАК "Нафтогаз України" (7 грудня звільнився з НАК "Нафтогаз України"), за 10 місяців 2021 року видобуток газу ДП "Укргазвидобування" становив 11,366 млрд куб. м, що на 4,5% менше порівняно з аналогічним періодом минулого року. "Найбільші родовища "Нафтогазу" відкриті ще в 1960-1970-х роках, — пояснює ситуацію Білявський. — З них видобули близько 1,7 трлн куб. м газу, вони виснажені на понад 75%. Навіть при суттєвих інвестиціях утримати видобуток на таких ділянках неможливо".

Втім, у майбутнє в "Нафтогазі" дивляться з оптимізмом, роблячи ставку на перспективні родовища на шельфі Чорного моря та Юзівській площі, право на розвідку яких держкомпанії надав Кабмін. Проте перспективи нарощування видобутку газу "Укргазвидобування" експерти скептично оцінюють. Михайло Гончар зазначає, що утримання видобутку на поточному рівні — максимум, на що здатне "Укргазвидобування", оскільки держкомпанія перетворилася на дійну корову і для бюджету, і для олігархічних груп.

На думку Юрія Корольчука, з нинішніх 14,2 млрд куб. м показники УГВ до 2025 року просядуть до 12 млрд куб. м. Він вважає, що цю держкомпанію потрібно приватизувати: "Це дозволить прийти грошам, якщо, звичайно, "Укргазвидобування" не куплять для того, щоб вичавити з неї залишок. У такому разі ми просто впадемо в імпортозалежність".

Приватна ініціатива: недержавні газовидобувні компанії

Приватні газовидобувні компанії в Україні видобувають 5 млрд куб. м — 25% від загального обсягу. Десять років тому на їхню частку припадало близько 1 млрд куб. м (5%). За словами Михайла Гончара, приватним гравцям ще на початку 2000-х вдалося вихопити найбільш ласі шматки в держкомпанії "Укргазвидобування", після чого за мінімум інвестицій та максимуму віддачі — організувати успішний бізнес. Як зазначає Геннадій Кобаль, директор компанії ExPro Consulting, понад 90% приватного видобутку газу сконцентровано в семи компаній. Шість із них — старожили ринку, до яких нещодавно приєдналася компанія із Західної України "Західнадрасервіс" Зіновія Козицького. Нагадаємо, його син Максим Козицький очолив Львівську облдержадміністрацію.

Найбільш помітні результати показують "ДТЕК Нафтогаз" Ріната Ахметова (видобуток у 2020 році — 1,85 млрд куб. м) та Burisma Group, пов'язана з Миколою Злочевським, ексміністром екології часів Януковича (0,9 млрд куб. м). Як зазначає Гончар, ці компанії інвестували в глибоке буріння, завдяки чому серйозно наростили видобуток.

Геннадій Кобаль вважає, що у 2022 році приватні компанії можуть показати приріст видобутку до 10%. Це принесе їм гарний прибуток з урахуванням зростання ціни газу. Нагадаємо, середньозважена ціна на блакитне паливо на Українській енергетичній біржі з початку року до грудня 2021 року зросла з 7924 грн за 1 тис. куб. м до 36 285 грн за 1 тис. куб. м.

"Якщо приватники продають газ на ринку по 35 тис. грн за 1 тис. куб. м та зацікавлені нарощувати видобуток, то в держкомпанії "Укргазвидобування", яка продає газ для потреб населення та теплокомуненерго по 6 тис. грн за кубометр, така мотивація відсутня. Для "Укргазвидобування" важливо формально виконати план і сприяти вирішенню політичних завдань, тоді як про досягнення фінансових результатів не йдеться", — пояснює ситуацію на ринку Геннадій Кобаль.

Більше того, як не парадоксально, в умовах подорожчання газу "Укргазвидобування" страждає від суттєвого збільшення фінансового навантаження на компанію та дефіциту обігових коштів.

"Сума рентних платежів, що сплачуються компанією, розраховується відповідно до середньої митної вартості імпортного газу, яка значно перевищує ціну, за якою УГВ реалізує газ для вразливих категорій споживачів, — каже Максим Білявський. — Рентні платежі за жовтень становили 87% від ціни реалізації газу, від якої лише 13% залишилося в розпорядженні компанії для сплати інших податків та виплати зарплат". На його думку, таке фіскальне навантаження унеможливлює інвестиції в розвиток стратегічних проєктів.

Газові замки: на що розраховує уряд

Прем'єр-міністр Денис Шмигаль розраховує, що з 2025 року Україна буде повністю забезпечена газом власного видобутку.

"Ми продали "Нафтогазу" спецдозвіл на Юзівське газоносне родовище, передали шельф Чорного моря, вперше в історії України уклали вісім угод про розподіл продукції, з яких половина — це "Нафтогаз", інша частина — чотири приватні компанії. Уперше приватні компанії видобуватимуть газ, а прибуток від видобутку буде розділено між ними та державою", — говорив Денис Шмигаль в інтерв'ю Фокусу на початку 2021 року.

Але експерти в обіцянках Шмигаля про 2025 сумніваються. Зокрема перспективу розробки шельфу Чорного моря підірвав конфлікт із Росією. Михайло Гончар нагадує, як до 2014 року Україна придбала дві самохідні плавучі бурові установки (СПБУ), які в ЗМІ тоді охрестили "вишками Бойка" (від прізвища тодішнього міністра енергетики Юрія Бойка).

"СПБУ розпочали експлуатаційне буріння і за кілька років наростили видобуток газу на шельфі з 1 млрд кубометрів до 1,7 млрд (на 70%). У 2014-му могла бути підписана угода про розподіл продукції з консорціумом у складі ExxonMobil, Shell тощо", що стало б масштабним проєктом на пів століття. Якби не окупація Криму та захоплення платформ, до 2020 року там би вже видобували щонайменше 5 млрд кубометрів на рік", — уточнює Гончар.

Щоб надолужити втрачене, знадобляться багатомільярдні фінансові вливання.

"Збільшення видобутку газу на 1 млрд кубометрів вимагає понад $1 млрд інвестицій. Період інвестування, буріння та освоєння займає мінімум п'ять-шість років, після чого починається зростання показників. Тобто якщо протягом п'яти-шести років до 2028 року в Україні інвестують у розвиток галузі $5–6 млрд, то протягом 10–15 років, до 2032–2037 років, відкриється перспектива збільшити видобуток від нинішніх 20 млрд кубометрів до 25 млрд", — пояснює Юрій Корольчук.

У "Нафтогазі", за словами Максима Білявського, обсяг необхідних протягом найближчих десяти років інвестицій оцінюють у $20–25 млрд. Паралельно з підвищенням ефективності роботи на наявних майданчиках таке фінансування допоможе стартувати стратегічним проєктам, серед яких — освоєння ділянок на Чорному морі, де зосереджено до 1-2 трлн куб. м газу, та Юзівської площі, де потенціал видобутку газу на наступні десять років оцінюють у 12,7 млрд куб. м.

"Однак, ефект не може бути миттєвим. З урахуванням необхідності проведення геологічних досліджень та інших виробничих процедур для отримання першого газу з нових ділянок на суші потрібно не менше двох-трьох років, на морі — понад п'ять", — уточнює Білявський.

Реалізація планів уряду в цій сфері викликає багато питань. Зокрема, Юрій Корольчук вважає розробку шельфу Чорного моря порожнім проєктом через високу собівартість видобутого газу. Втім, у світовій історії є приклади, які могли б надихнути Україну. Михайло Гончар наводить досвід Румунії, де у 2015 році на деякий час досягли рівня газової самодостатності за рахунок зростання видобутку та скорочення споживання (наразі Румунія імпортує незначний обсяг газу в межах кількох відсотків). Проте, так чи інакше перспективи досягти подібного в Україні до 2025 року виглядають ілюзорними, хоч би як того хотілося владі.