Газ без Росії. Як Україні забезпечувати тепло у будинках без російського газу
"Енергонезалежність — це важливо. Чи реально за два роки досягнути виробництва 0,5 млрд кубів біометану на рік? Так, для цього потрібно 50 установок. Коли завершиться війна, і після зняття регуляторних бар'єрів, можна буде виробляти та подавати біометан у газову мережу". Думка.
До початку повномасштабної війни в Україні був досить позитивний тренд розвитку біогазу. Ми вийшли на рівень понад 60 біогазових установок у країні. Приблизно 40 із них працювали на сільськогосподарських відходах, ще близько 20 збирали біогаз на звалищах. Вони працювали на виробництво електроенергії, потужність становила понад 120 МВт.
Усі вони будувалися під "зелений тариф" на електроенергію з біогазу. Але останнім часом він становить близько 4 грн/кВт*годину. А при купівлі електроенергії у мережі є ціни і 5 грн, і 6 грн. Тобто за зеленим тарифом зараз платять навіть менше, ніж коштує електроенергія у мережі. Тому виробляти електроенергію із біогазу стало не дуже вигідно.
Водночас на світових ринках сильно зросли ціни на газ. У Європі на біржах доходило до 1000 євро за тисячу кубометрів. З кінця лютого були сплески до 2000 євро.
В Україні природний газ ще дорожчий, тому що він рахується за формулою, що включає ПДВ та транспортування з Німеччини до України. Це додає ще приблизно 200 євро на тисячу кубів. Тобто це приблизно 40 тис. грн. за 1 тисячу кубометрів.
Тому прогнозую, що більшість нових біогазових установок будуть спроектовані вже для виробництва біометану. У чому різниця? З біогазової установки газ йде у газопоршневу електростанцію для виробництва електроенергії. Для виробництва біометану використовується, фактично, та ж біогазова установка. Але замість виробництва електроенергії ставиться блок очищення біогазу від СО2. Типовий склад біогазу — десь 55% метану, а решта 45% — СО2. Щоб концентрація метану стала 95-98%, потрібно відділити СО2, і це буде називатися біометаном. Такий біометан можна закачувати у газову мережу. Напевно, усі нові установки будуть будуватися поруч із газовою трубою, щоб не витрачати додаткові гроші на приєднання.
Ще до початку повномасштабної війни я знав принаймні десяток проєктів, які рухалися у напрямку біометану, вони стали перепрофільовуватися. Наприклад, не закуповували електростанцію, а замість неї почали думати над тим, щоб закупити обладнання для збагачення біогазу до біометану.
Наразі розвитку галузі заважають дві регуляторні проблеми. І третя, загальна — війна, бо у воєнний час, на жаль, мало хто інвестує.
Регуляторна проблема №1 — вимоги до частки кисню в біометані
Біометан – новий продукт, який раніше ніколи не вироблявся в Україні. Тому у нас є стандарти тільки для природного газу у газових мережах. Виходить, що біометан має повністю їм відповідати. Зокрема, у складі природного газу має бути до 0,02% кисню, це дуже мало. Для біометану характерна частка кисню – 0,2-1%. Забрати звідти кисень — невиправдано дорого. Тому у всьому світі біометан дозволяють закачувати в мережі з часткою до 1% кисню. Це не проблема для газової мережі. І зараз готується новий "Технічний регламент" газу. Там має бути нова норма, яка дозволяє до 1% кисню у складі біометану.
Щойно ознайомився із проектом технічного регламенту від Міненерго. Норма про частку кисню до 1% врахована — це позитив. Але вона набуває чинності через 18 місяців після опублікування затвердженого КМУ документа. Тобто ще 18 місяців ніхто не будуватиме біометанових заводів. Нас це категорично не влаштовує. Вимагаємо введення її у дію безпосередньо з моменту опублікування документа. Вважаємо, що країна не має права втрачати стільки дорогоцінного часу та стримувати будівництво біометанових заводів.
Регуляторна проблема №2 — відсутність реєстру біометану
Після закачування біометану в газову трубу молекули метану СН4 змішуються з молекулами природного газу, їх вже не розділити. А юридично розділяти треба. Тому в усьому світі роблять таку електронну базу даних, до якої вносять інформацію про кожен куб виробленого біометану: хто його виробив, у якій точці подали до мережі, кому продали. Також у цій системі генерується так звана гарантія походження – доказ того, що біометан виготовлений саме з біомаси.
Така гарантія необхідна, якщо ми хочемо продати біометан за кордон. А бажаючих купити дуже багато: Європа рухається у напрямку декарбонізації, у них амбітні плани щодо нарощування виробництва біометану. Вони готові платити за біометан преміальну ціну — у деяких випадках на 400 євро більше, ніж за газ. Тобто якщо вартість природного газу на біржі — 1000 євро за 1 тисячу кубів, то за біометан готові заплатити до 1400 євро за 1 тис. кубів.
В ЄС достатньо тих, хто готовий купувати український біометан. І за нього готові дорого платити.
В Україні у жовтні 2021 року Верховна Рада ухвалила закон, який доручив уряду протягом шести місяців створити такий реєстр. Термін сплив у травні. Є проект розпорядження Кабміну про цей реєстр, який ще в лютому опублікували для обговорення на сайті Міненерго. Потім почалася повномасштабна війна, все трохи затрималося. Можливо, за кілька місяців Кабмін затвердить порядок створення цього реєстру, а потім буде створено реєстр. Після зняття регуляторних бар'єрів можна буде виробляти та подавати біометан у газову мережу.
Після зняття регуляторних бар'єрів в Україні можна буде виробляти та подавати біометан у газову мережу.
Звісно, говорити про інвестиції сьогодні складно. Адже у країні війна. Але навіть у нашій асоціації є компанії, які продовжують готуватися, рахувати, шукати гроші. Щойно воєнні ризики знизяться, вони одразу інвестуватимуть.
Чи реально за два роки досягнути виробництва 0,5 млрд кубів біометану на рік? Для цього знадобиться 50 установок, кожна з яких виробляла б по 10 млн кубів. Я думаю, що за два мирні роки це реально. Бо найбільше інвесторів стримуватимуть воєнні дії. Щойно воєнні дії зупиняться або перейдуть у спокійнішу фазу — за два роки можна буде побудувати 50 біометанових заводів. Один біометановий завод на 10 млн куб/рік коштуватиме приблизно 15 млн євро. Тобто загалом знадобиться близько 750 млн євро інвестицій.