Чи дійсно у Європі потрібно "пахати" більше? Головні міфи про роботу за кордоном

Від заробітчан мешканці України роками чули історії про важку працю по 12-15 годин на добу без вихідних. При цьому, чомусь не зважали, що це був вибір саме наших трудових мігрантів, а насправді європейський ринок праці влаштований трохи по-іншому. Робітник-європеєць навіть не здогадується, що живе у "рабстві" — часу на відпочинок йому цілком вистачає. Ба більше: деякі українці, які зараз працюють за кордоном, зізнаються, що про такий графік роботи в Україні навіть не мріяли. Хоча багато залежить від того, де саме людина працює — на виробництві чи в офісі.

Фокус разом зі співвітчизниками у різних країнах розібрав декілька "робочих міфів".

Міф 1. Що більше витрат, то менше грошей залишається

Про вартість життя в різних країнах українці більш-менш обізнані. Напевно, кожен знає, що продукти, одяг та житло у Польщі, Чехії, країнах Балтії дешевші, а, наприклад, у Німеччині, Австрії, Нідерландах, Скандинавії – дорожчі. Саме тому багато українських біженців, роблячи вибір на користь тієї чи іншої країни, часто віддавали перевагу дешевшим країнам, побоюючись, що витрати в дорогій просто не потягнуть.

Насправді, все не зовсім так. Одна річ, якщо людина, живучи в Європі, продовжує працювати дистанційно в Україні та отримує українську зарплату. У цьому випадку, звісно, на життя у Німеччині, Норвегії чи Ірландії не вистачить (за винятком випадків роботи в секторі IT, звісно).

Але якщо людина живе і працює в конкретній країні, то, як показує практика, тут залежність інша: чим вищі витрати, тим, відповідно, вищий рівень життя та зарплати в країні, отже, тим більше грошей у людини, яка працює, залишається на руках.

За даними дослідження Міграційної платформи EWL, у більшості українців, які вимушено знаходяться у Німеччині через повномасштабне вторгнення, після оплати усіх витрат, пов’язаних із перебуванням у країні, залишається 494 євро на місяць. Аналогічне опитування в Польщі показало, що у 59% громадян України після оплати всіх витрат на проживання в Польщі залишається значно менше — близько 111 євро. Тож, можемо зробити висновок, що купівельна спроможність, тобто кількість товарів і послуг, які людина може купити на мінімальну або середню зарплату, набагато важливіша за ціни. І ця купівельна спроможність у багатих та "дорогих" країнах вища. Тому, працюючи в Німеччині, можна дозволити собі набагато більше, ніж, працюючи на аналогічній посаді у Польщі.

Міф 2. Якщо зарплата більша, то й "пахати" доводиться більше

Українці звикли довіряти розповідям заробітчан щодо роботи у Європі по 12 годин на добу сім днів на тиждень. Але при цьому ми забуваємо, що така важка праця — частина стратегії українських заробітчан "заробити якомога більше за короткий час". Адже після декількох місяців роботи "нон-стоп" вони на півроку їхали додому, де таких заробітків вже не було.

"У Польщі понаднормова праця вважається нормою, проте жоден роботодавець не дозволить тобі пахати по 80 годин на тиждень — це загрожує йому великими штрафами, — каже Світлана, котра вже сьомий рік працює у польському Лодзі і за цей час змінила майже два десятки робочих місць. — Коли я перші роки їздила до Польщі, працювала на трьох роботах, щоб за чотири місяці заробити грошей на весь рік. Основна робота — на заводі, зранку прибирала офісні приміщення, а у вихідні їздила прибирати квартири та будинки поляків. Як то кажуть, працювала день і ніч. Подруга мене якось запитала, чи красиве місто Лодзь, а я й не знала, що відповісти — я ж його і не бачила зовсім".

З весни 2022-го Світлана живе та працює у Лодзі постійно, тому вирішила працювати лише на одній роботі та жити звичайним життям. За цей час вона таки з'ясувала, що Лодзь — дуже красиве історичне місто та встигла відвідати інші польські міста.

"Після декількох років праці на трьох роботах, зараз мені здається, що я у постійній відпустці", — зізнається Світлана.

Інша співрозмовниця Фокусу пів року жила з донькою у Польщі, а потім переїхала до Німеччини. В обох країнах Оксана працювала на заводських конвеєрах і каже, що, за відчуттям, на німецькому заводі робота легше.

"У Польщі мені здебільшого випадала робота, яку потрібно виконувати стоячи, — розповідає Оксана. — Простояти 8 годин на день з двома короткими перервами — це надто важко, до того ж, робота була одна й та сама — я вже рук не відчувала. Можливо, це було пов'язано з тим, що я не знайшла спільної мови з бригадиром, яка просто ігнорувала всі мої прохання поставити мене на іншу роботу, хоча б тимчасово".

У Німеччині на аналогічному конвеєрі Оксана має можливість працювати як стоячи, так і сидячи — за її вибором. А зараз вона проходить навчання, після якого буде мати змогу виконувати більш кваліфіковану роботу. Технології на німецьких підприємствах сучасніші, тому, за словами Оксани, робота на виробництві легша та комфортніша. Щодо зарплати, то у Польщі жінка отримувала 25 злотих (приблизно 5,7 євро) на годину, у Німеччині — 11,5 євро на годину.

Міф 3: Європейці дуже працьовиті

Німецький вираз "Ordnung muss sein" (має бути порядок) є одним з головних кліше, що використовуються під час опису німецької культури. Але німці трактують його дещо не так, як ми.

"Німці досить організовані, особливо якщо порівнювати з іспанцями чи італійцями, але загалом не більше, ніж українці, – розповідає дизайнерка Марія, яка вже три роки працює в мюнхенському офісі. — Коли я тільки-но починала свою роботу, були деякі побоювання, що не впораюся: доведеться відповідати відомій німецькій пунктуальності, аж до секунди виконувати всі доручення. На практиці ж німці так само в робочий час і каву п'ють, і побалакати не проти, а проєкти затримують навіть коли цього цілком можна було б уникнути. Усього й треба було попрацювати кілька днів на пару годин довше. Але для німців кінець робочого дня – це святе! Нікому й на думку не спаде залишитися після 17:00. Ба більше: коли я спочатку намагалася попрацювати до 19:00, щоб таки закінчити проєкт у термін, мені м'яко сказали, що я поводжуся недобре. Мовляв, виглядає, ніби я хочу похвалитися своєю працьовитістю, а місцеві цього не люблять".

Ті, хто працювали не на виробництві, а саме в офісах Польщі та Німеччини, часто говорять про те, що якщо з вирішенням конкретного завдання в польській фірмі впораються за півдня, у німецькій може не вистачити і цілого робочого дня. Німці свято шанують вільний час і не кладуть всі сили на роботу, якщо це не питання життя і смерті. Втім, й у польських офісах про перепрацювання також часто не чули.

"Я працюю у транснаціональній компанії і два роки тому переїхав із київського офісу до варшавського, — розповідає Олександр. — У Києві було заведено проводити по обіді у п'ятницю невеликі робочі наради, на яких ми погоджували план дій на наступний тиждень. Коли я про це сказав на новому місці, мені відповіли, що у Варшаві про це й мови не може бути. У директора офісу щоп'ятниці о 15:00 велика пробіжка, тому після 12:00 він робочі питання не вирішує, щоб не втомитися".

Ганна, котра працює в естонській ІТ-компанії каже, що в Україні про такий графік роботи навіть не мріяла. "Робочий день починається о 9-й, але збираються до 10-ї, десь годину всі п'ють каву та намагаються прокинутися. Потім до 12-ї — спілкування у чаті, і всі вирушають на обід. До 13-13:30 офіс геть порожній. Після обіду вже починаємо працювати, іноді досить напружено, але вже о 17:00 робочий день закінчено. До речі, ніхто ні за ким не слідкує, можна і на годину раніше піти".

Чоловік Ганни працює айтішником в естонському стартапі і там робочий графік суворіший. Проте обідня перерва, організовані роботодавцем заняття естонською та фізичні активності (наприклад, гра у настільний теніс) входять до 8-годинного робочого дня з 10 до 18.

Тетяна з Дніпра підробляє в одній з латвійських редакцій, де також ніхто нікуди не поспішає. Каже, що актуальна новина на сайті може вийти за два-три дні, а то й за тиждень. Коли вона роздратовано каже, що про подію всі давно забули та ця новина вже нікому не потрібна, її заспокоюють: "Не нервуй, кому потрібно — ті прочитають".

Міф 4. У Європі "людина людині вовк"

Уявлення деяких українців про капіталізм, де "людина людині вовк" дещо перебільшені. Судячи з розповідей наших співрозмовників, європейці до промахів колег та підлеглих часто відносяться досить спокійно і готові "увійти в становище". Звісно, людський фактор ніхто не відміняв, але загалом обстановка дружня.

"Я днями їхав на замовлення на робочому транспорті та збив кабана, — розповідає Олексій, який працює в естонському Тарту водієм. — Аварія була досить серйозна, довелося викликати поліцію та евакуатор. Чесно кажучи, думав, що за ремонт автомобіля доведеться платити з власної кишені, хоча моєї провини у аварії не було — ці кабани просто божевільні. Але начальник мені навіть поспівчував, а через два дні я взагалі отримав премію. Шеф сказав, що дуже переживає, що я морально постраждав".

Наталя працювала в Естонії в великому проєкті, який передбачав 20 випусків, що мали виходити щотижня. Але один з виконавців поїхав на три тижні у відпустку, і директор проєкту не побачив в цьому нічого страшного.

"У підсумку проєкт фактично не виходив місяць, а потім останні чотири випуски впихнули в один тиждень, — каже Наталя. — Уявити таке в Києві на своїй попередній роботі я просто не можу, нас би всіх звільнили просто. Але тут таке в порядку речей".

"В мене був колега, який сам собі визначав робочий графік, — розповів Фокусу Павло, який працює у литовській компанії зі встановлення контролерів. — Тобто шеф каже, що потрібно працювати на об'єкті з 10 до 18, а він міг прийти о 12-й, а піти за дві-три години. І що найдивовижніше — його не звільнили! Він сам пішов. Сказав, що роботи забагато, він знайшов краще місце".

Вікторія три роки працювала у готелі з рестораном у Кракові. Перші два місяці вона брала на себе дуже багато роботи, бо були потрібні гроші. Жінка швидко зрозуміла, що переоцінила свої сили і довго так не протримається, але сказати, що не справляється, їй було незручно. До того ж вона побоювалася, що її просто звільнять. На допомогу прийшла менеджерка готелю, яка, побачивши, що Вікторія зовсім без сил, сама запропонувала не тільки поставити менше годин, але й додати премію за добру роботу, щоб жінка не втратила у грошах.

Міф 5. Європейські роботодавці неохоче беруть на роботу іноземців та платять їм низькі зарплати

Всі наші співрозмовники працюють у європейських компаніях і кажуть, що роботу було знайти не важче, ніж в Україні. Звісно, для роботи в офісі потрібне вільне володіння місцевою мовою (в країнах Балтії — принаймні англійською), але на робітничих вакансіях можна обійтися і без мови.

До речі, навесні 2022-го, коли Європа тільки почала приймати українських біженців, іноді ситуація доходила до абсурду. Наприклад, Естонія так хотіла допомогти українцям, що їх без знання естонської брали працювати навіть касирами у супермаркет. До таких касирів приставляли наставника-естонця, бо все ж таки якось із покупцями було треба спілкуватися. І це було досить дивно.

Експерти кажуть, що жодних упереджень щодо іноземців в ЄС немає. Сьогодні Європа переживає не тільки демографічну кризу, але й кризу нестачі робочих рук, тому без мігрантів їй просто не вижити. Наприклад, у Німеччині не вистачає робітників у сферах машинобудування, верстатобудування, фармакології, тобто перш за все місцеві підприємства потребують висококваліфікованих фахівців, які б могли працювати на сучасному обладнанні. Трудові мігранти, зазвичай, відповідних затребуваних кваліфікацій не мають, тому влаштовуються на просту низькокваліфіковану роботу. На таких вакансіях трапляються і недобросовісні роботодавці. Людмила із Саксонії, що в Німеччині, каже, що два місяці працювала на ковбасному заводі без офіційного працевлаштування, а керівництво постійно залякувало мігрантів та звільнювало за найменші проступки, як от "людина не зрозуміла наказу". Окрім того, німецькі керівники там дуже часто кричали на співробітників, сварилися на них та могли не допустити на зміну за запізнення на 5 хвилин.

Президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник наголошує: теоретично українці можуть працевлаштуватися у будь-якій галузі та на будь-якому підприємстві. Певні вакансії розраховані або на високу, або на низьку кваліфікацію, і ніхто у Європі не створюватиме прості місця роботи спеціально для українців. Інше питання, каже експерт, що більшість трудових мігрантів не мають ані підтвердженого фаху, ані відповідних знань та навичок, не знають місцеву мову. Тому вони погоджуються на більш просту роботу з низькою оплатою, на яку не погоджуються резиденти країни.