Уникнути відключень: чи допоможуть українцям малопотужні електростанції

У Києві стартувало створення розподіленої генерації, а саме — в листопаді було запущено першу когенераційну газопоршневу установку потужністю 1,5 МВт. Про це повідомив міський голова Віталій Кличко. За його словами, така концепція спрямована на розбудову в столиці локальних джерел комбінованого виробництва тепла й електроенергії, ширше використання альтернативних джерел палива.

"Київ замовив ще 15 когенераційних установок, які мають надійти партіями протягом року. Адже мета — протягом року досягти додаткової сумарної потужності близько 170 МВт", — наголосив Кличко.

Фокус поцікавився у експертів, чи вирішать питання дефіциту електроенергії такі установки в масштабах енергосистеми України.

Острівна чи розподілена генерація: які об'єкти встановлюють в українських містах

Як зазначає Міністерство енергетики України, щоб енергосистема країни була стійкішою в умовах постійних російських атак, є потреба у розбудові розподіленої генерації — системі виробництва і передачі електроенергії, що налічує багато невеликих локальних енергообʼєктів, розташованих по всій Україні. У розподіленій генерації комбінуються різні джерела енергії: газопоршневі установки, газові турбіни, сонячні панелі та акумулятори, вітряки, когенерація.

"А головне, споживачі залучаються до виробництва енергії, встановлюють власні генерувальні установки", — додають у міністерстві.

Проте, як кажуть експерти, таку генерацію не можна назвати розподіленою, а скоріше, острівною чи точковою через малі потужності.

"Потрібно розмежовувати розподілену генерацію — генерацію виробництва електроенергії, і встановлення когенераційних платформ, які власне можуть виробляти тепло і електроенергію. Їхня ефективна робота передбачена в певний період, коли є виробництво тепла у великому обсязі", — каже у коментарі Фокусу експерт Інституту енергетичних стратегій Юрій Корольчук.

Він зазначив, що, як і у випадку із Києвом, йдется про когенераційні установки, що виступають виключно в ролі генерації, тобто мають невеликий обсяг.

"Що таке 1,5 МВт? Ця потужність закриває потреби 3-5 багатоквартирних будинків, навіть не району міста. Такі установки споживають газ, якщо немає стаціонарної електроенергії, і виробляють свою електроенергію, тепло. Але це малий масштаб. І назвати їх розподіленою генерацією не можна. Система розподіленої генерації в Україні перебуває поки на стадії проєктів", — вважає енергоекперт.

"Острівна" генерація: яким шляхом іде Україна в надії забезпечити світло в домівках українців

Дійсно, впровадження та розвиток електростанцій розподіленої генерації — непросте питання, особливо в умовах ракетно-дронових атак, зауважив у коментарі Фокусу аналітик енергетичного сектору Dragon Capital Денис Саква.

"Враховуючи атаки Росії на централізовані системи генерації та розподілу електроенергії, така розподілена генерація життєво необхідна для живлення критичної інфраструктури (водопостачання, каналізація, опалення) в містах. Без цих трьох систем великі міста функціонувати не зможуть. Але велике питання в тому, як саме це реалізувати. Якщо все зав'язати на газ, то в разі пошкодження системи газопостачання (у результаті атак) це зробить такі альтернативні джерела живлення непридатними для вирішення питання дефіциту. Тобто має бути ще й диверсифікація за паливом також", — зазначає Денис Саква.

За словами енергоекспертів, системою розподіленої генерації може бути група невеликих ТЕС, які існують паралельно із великими енергооб’єктами, і у разі їхнього пошкодження, забезпечують електропостачання.

"Маленькі установки по 1,5-20 МВт — це, по суті, великі генератори, а не розподілена генерація. Об'єкти розподіленої генерації мають потужність від 50 МВт. Вони легко підключаюся до мережі міста, якщо вийде з ладу велика ТЕС. Дві станції по 600 МВт можуть мінімально закрити потреби, приміром, Києва, що дорівнює 1200 МВт. Проте така резервна розподілена генерація — досить дороге задоволення — від 2 млн євро, та й виготовляються вони на замовлення. Ба більше, після закінчення війни і відновлення системи України такі ТЕС потребуватимуть певного догляду, навіть, якщо в них не буде потреби", — пояснив Юрій Корольчук.

За його словами, наразі в Україні йдуть шляхом встановлення так званої "острівної" генерації.

"Сказати, що в держави є план побудови розгалуженої мережі невеликих теплових ТЕС по 50-100 МвТ, я не можу. А когенераційні установки по 1,5 МВт вирішують питання дефіциту енергії точково, виключно в тих районах, де зведені. Тож, проблему дефіциту електроенергії в цілому, яка, до речі, залишиться і по завершенню війни, вони не вирішують", — зауважив експерт.

Найголовнішою проблемою таких генераційний малих об'єктів залишається те, що вони не стануть учасниками великої енергосистеми країни.

"Це — маленькі острівки, які неможливо долучити до великої енергосистеми, а також ними керувати. Так, вони виконають свою позитивну роль, але учасниками великої системи не стануть. На противагу великих енергоблоків по 50-100 МВт, якими можна оперувати і долучити до української енергосистеми. Проте про такі ТЕС поки не йдеться, адже це доволі коштовні проєкти, отже і залишаються на рівні проєктів", — пояснив Корольчук у коментарі Фокусу.

Так чи інакше невеликі електростанції на газу можуть стати в нагоді містам для сталого забезпечення електроенергією комунальних підприємств, лікарень, інших важливих об'єктів інфраструктури. У створенні децентралізованої генерації Україні допомагають міжнародні партнери і донори, наприклад, USAID. Агентство передало НАЕК "Енергоатом" газотурбінну установку потужністю 28 МВт, яку компанія вже запустила влітку цього року. Установку отримали в лютому 2023 року, але на встановлення і налаштування такої станції було витрачено майже півтора року.