Руст проти ППО, Бренер проти Єльцина, Pussy Riot проти Путіна: епоха політичного шоу триває

Цього дня, 28 травня 1987 року, 18-річний німецький пілот Матіас Руст здійснив свій знаменитий переліт із Гельсінкі до Москви з так званою "місією миру". Його посадка біля стін Кремля стала не просто зухвалою витівкою, а справжнім викликом усій системі СРСР — насамперед радянській протиповітряній обороні. Цей вчинок швидко перетворився на один із найгучніших політичних перформансів епохи. Пізніше світ побачить ще чимало подібних акцій і символічних викликів системі, проте багато хто з них сьогодні вже забутий. На зміну поодиноким жестам поступово прийшли більш організовані та відверто політичні форми протесту й тиску.

Метою, яку переслідував молодий німець, була зустріч із тодішнім радянським лідером Михайлом Горбачовим, щоб передати йому послання та обговорити роззброєння, а також створення "мосту довіри" між Сходом і Заходом. Сам Руст називав свій зухвалий політ на легкомоторному літаку Cessna-172 символічним закликом до миру, який мав об'єднати людей.

Дуже довго навколо історії з польотом Руста в Москву ходили легенди. Адже ніхто не міг повірити, що недосвідчений льотчик зміг самостійно, без допомоги НАТО, ЦРУ та інших відомств обдурити систему ППО ядерної держави, та ще й у період холодної війни, яка все ще тліла. Але він успішно оминув системи радянської протиповітряної оборони і приземлився просто на Василівському узвозі біля Червоної площі. Унаслідок цього історичного інциденту Руст був заарештований і навіть засуджений, але пізніше відпущений, а радянське керівництво провело масштабні перестановки в армії.

Руст, якого у свій час вважали національним героєм, не побудував ні політичної, ні бізнес-кар'єри. Ба більше, неодноразово попадався на дрібних крадіжках у Німеччині, а сьогодні і зовсім зник з радарів — де він і чим займається — невідомо. Тільки в календарі пам'ятних дат залишилася згадка про його зухвалий політ.

Бій із тінню на Красній площі

Переліт Руста можна назвати політичним жестом, актом демонстративної непокори, провокацією або перформансом. Найточніший термін — акт громадянської непокори, оскільки Руст порушив повітряний простір СРСР не з метою заподіяння шкоди, а щоб привернути увагу світової громадськості до холодної війни і радянської закритості. І він не єдиний, хто на пострадянському просторі відзначився відчайдушними вчинками.

Олександр Бренер — художник, представник напрямку першої хвилі московського акціонізму. Це він організував акцію "Перша рукавичка" — його реакція на війну в Чечні, яку розпочав перший президент Росії Борис Єльцин. Художник вирішив закликати Єльцина до відповіді. У лютому 1995-го в день народження Єльцина Бренер, одягнений лише в боксерські труси і рукавички, запрошує президента РФ на бій.

"Єльцин, виходь! Виходь, підлий боягуз", — кричав Бренер, намагаючись докричатися до президента.

Акція тривала близько півгодини. Міліція забрала боксера. Цей перформанс став одним із найяскравіших епізодів раннього російського політичного акціонізму. А сам художник став письменником в еміграції.

Що спільного між Pussy Riot і Femen

А через десятиліття панк-група Pussy Riot провела політичний перформанс у храмі Христа Спасителя в Москві 21 лютого 2012 року. Дівчата з різнокольоровими в'язаними масками на обличчях забралися на підвищення вівтаря, де виконали пісню протестного змісту. Самі учасниці "концерту" у своєму блозі в Twitter назвали його "панк-молебнем" під назвою "Богородице, Путіна прожени".

Незабаром після цього було заарештовано трьох учасниць акції, які за хуліганство з мотивів релігійної ненависті та ворожнечі отримали по два роки позбавлення волі в колонії загального режиму.

Учасниці панк-групи Pussy Riot хотіли привернути увагу до зрощення державної влади і Російської православної церкви в сучасній Росії, як писала росспресса. Їхня акція мала яскраво виражений політичний характер і була спрямована проти політики Путіна. Сьогодні всі учасниці живуть в еміграції.

Але, якщо згадувати про Pussy Riot, то як тут не згадати український рух Femen. До того ж, 6 травня 2026 року активістки Femen і Pussy Riot провели спільну акцію протесту біля російського павільйону на Венеційській бієнале. Вони підтримали Україну і виступили проти участі Росії в художній виставці.

Рух Femen зародився в Україні 2008 року, його заснували Оксана Шачко, Анна Гуцол і Олександра Шевченко. Цього ж року на Майдані Незалежності в Києві відбулася знакова акція "Україна — не бордель!", що привернула увагу до важливої для країни проблеми проституції.

Акції Femen відомі насамперед своїм провокаційним характером. Femen виступала за права жінок, а також на підтримку широкого кола політичних свобод. Так, у 2012 році активістка Ганна Жданова під виглядом журналістки проникла на злітну смугу київського аеропорту і з криком "Вийди геть!" підбігла до патріарха Московського і всієї Русі Кирила. На спині в Анни було нанесено фразу англійською "Вбити Кирила".

У січні 2022 року в Києві активістка Femen влаштувала акцію протесту проти військового обліку жінок. Активістка прийшла до офісу президента України разом із дитиною і роздяглася, вимагаючи, щоб Зеленський скасував наказ про обов'язковий військовий облік жінок та їхню примусову мобілізацію в разі війни. На думку Femen, жінки мають брати участь у військових конфліктах тільки добровільно.

До слова, рух поширився Європою та Америкою і вже став більше нести антивоєнний посил. У лютому 2024 року активістки пошкодили пам'ятник "Зламаний стілець", що символізує наслідки застосування протипіхотних мін біля будівлі ООН у Женеві на знак протесту проти дій організації щодо війни в Україні. На активістках були вдягнені підв'язки в кольорах українського прапора, а на їхні спини і груди були нанесені написи "Stop mines!", "Fuck Russia" і "Fuck UN".

Спортсмени підхопили тренд

З останніх політичних перформансів запам'яталася акція українського скелетоніста Владислава Гераскевича на зимовій Олімпіаді 2026 року в Італії — "Шолом пам'яті". Спортсмен провів перформанс, вийшовши на змагання в захисному шоломі з понад 20 портретами українських атлетів і тренерів, які загинули через російську військову агресію.

Міжнародний олімпійський комітет (МОК) розцінив акцію як політичний жест і дискваліфікував спортсмена з турніру після його відмови зафарбувати портрети. У відповідь на санкції Гераскевич і його команда заявили, що це не політика, а людська пам'ять, і продовжили виходити в шоломі на тренування на знак протесту. Його дискваліфікували, але сьогодні він з'являється з "Шоломом пам'яті" скрізь і непогано заробляє на ньому.

Але з часом політичні перформанси перестали бути долею окремих активістів, художників або протестних рухів. Сьогодні елементи шоу, тролінгу та емоційних акцій дедалі частіше стають частиною вже великої політики — зокрема міжнародної дипломатії. І, як зазначають експерти, такий стиль починає поступово витісняти прагматичний діалог і реальні домовленості.

Шоу триватиме, воно затребуване

На думку політолога Андрія Золотарьова, українська політика дедалі більше перетворюється на шоу, де головною метою стають емоції та миттєва реакція публіки, а не довгострокові рішення і реальні результати. Важливіше зірвати оплески тут і зараз, ніж думати про наслідки завтра, зазначив експерт у коментарі Фокусу.

"Не варто забувати, що наш президент вийшов із КВК, де один із найпопулярніших жанрів — конкурс капітанів: підколоти, потролити, ефектно зіграти на публіку. Звідси і подібні історії — як, наприклад, із приїздом Тихановської на добу. Головне — гучний ефект сьогодні, а завтра про це вже ніхто не згадає. На жаль, такий підхід підміняє реальні дії ефектною формою. А ось із реальними діями у нас, на жаль, усе часто складається набагато гірше", — вважає Золотарьов.

Тролили Орбана — без особливого результату. Прийшов Мадяр: гроші Угорщина розблокувала, але вимоги щодо мовного питання і прав угорців залишилися тими самими. По суті, нічого не змінилося, хоча раніше здавалося, що проблема виключно в Орбані. Тепер же всі говорять про "зраду". З Білоруссю, за словами експерта, історія була схожою: ще 2014 року українська техніка заправлялася на Мозирському НПЗ, і тоді існував простір для домовленостей, щоб через Білорусь не пішли російські танки. Але цього не сталося. І це, вважає політолог, багато в чому стало наслідком політики емоцій, тролінгу і публічних образ — як у випадку з "ліверною ковбасою" на адресу Шольца, що в Німеччині сприйняли з відвертим шоком.

"Якщо у 2022 році така риторика ще працювала і навіть приносила певні дивіденди, то вже на Вільнюському саміті НАТО вона почала викликати роздратування. Цей ефект перестав діяти. Зараз настав етап несприйняття. Подібні заяви вже не зривають оплески навіть у відносно лояльних аудиторіях, а на глобальному рівні скоріше працюють у мінус. У підсумку це призводить до таких історій, як в Овальному кабінеті 28 лютого 2025 року", — зазначив політолог.

За словами Золотарьова, сьогодні в багатьох країнах світу спостерігається справжній фестиваль популізму. І в такій політичній атмосфері люди з яскраво вираженими артистичними якостями закономірно опиняються попереду інших. Але саме цим шляхом, вважає він, колись пішли багато країн Латинської Америки.

"Хтось із азіатських реформаторів — здається, Лі Куан Ю — казав, що поки середній дохід у країні не перевищує п'яти тисяч доларів на людину, про повноцінну демократію говорити рано. Люди обиратимуть акторів, шоуменів, аферистів і популістів. І ми поступово рухаємося саме в цей бік. Європейська політика теж потроху деградує — не так демонстративно, як у Латинській Америці, але тенденція схожа. Сьогодні в моді політичні перформанси, гучні заяви і яскраві акції", — вважає Андрій Золотарьов.

Нагадаємо, раніше Фокус розбирався, чому перший офіційний візит Світлани Тихановської до Києва став не просто дипломатичною подією, а сигналом про зміну української політики щодо Білорусі та можливу нову гру навколо Мінська, Заходу і переговорів з РФ.