Воювати можна, залишитися — ні: чому іноземні захисники України ризикують депортацією

Тисячі іноземців після початку повномасштабної війни приїхали захищати Україну. Серед них — росіяни, білоруси, грузини, громадяни країн Європи та Америки. Багато хто отримав поранення, державні нагороди і провів на фронті не один рік. Однак навіть служба в лавах Сил оборони України не гарантує їм найголовнішого — зрозумілого правового статусу та впевненості в майбутньому.

Для частини іноземних добровольців український паспорт давно став не питанням зручності, а питанням безпеки. Одні не можуть повернутися на батьківщину через загрозу кримінального переслідування, інші ризикують втратити право на законне перебування в Україні після завершення контракту. Незважаючи на обіцянки держави спростити процедуру отримання громадянства, багато захисників України, як і раніше, стикаються з бюрократичними бар'єрами та багаторічним очікуванням рішень.

У лютому цього року набули чинності зміни до Указу Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України", де, окрім іншого, йдеться про регулювання набуття громадянства України комбатантами та членами їхніх сімей. Однак до досконалості далеко: навіть ухвалені закони працюють не на повну силу. Вони є на папері, але на практиці їх не реалізувати.

Ще 18 червня 2025 року Верховна Рада ухвалила законопроєкт № 11469, який на законодавчому рівні запроваджує в Україні інститут множинного громадянства, і 15 липня президент підписав його. Цей закон мав спростити процедуру набуття громадянства для іноземних добровольців, які служать у лавах Сил оборони України.

Зокрема, військовослужбовці-іноземці отримали право подавати декларацію про відмову від колишнього громадянства замість обов'язкового виходу з нього. Для оформлення українського паспорта їм більше не потрібні дозвіл на імміграцію, посвідка на проживання та підтвердження доходів. Крім того, для громадян Росії та Білорусі зберегли можливість використовувати навіть прострочені паспорти.

Ще одна важлива зміна стосується термінів служби. Якщо раніше іноземцю потрібно було прослужити щонайменше три роки, то тепер під час воєнного стану достатньо одного року контракту зі ЗСУ.

Також іноземні військовослужбовці та члени їхніх родин звільнені від необхідності надавати низку документів, які часто неможливо отримати в країні походження. А іспити з української мови, історії та Конституції можна скласти вже після отримання громадянства — протягом двох років після завершення служби або скасування воєнного стану.

Спрощена процедура поширюється і на членів сімей військовослужбовців. Зокрема, на неї можуть розраховувати діти, батьки подружжя, а також громадяни держав-агресорів, які піддавалися переслідуванню на батьківщині за свою позицію.

Таким чином, указ №110/2026 істотно спростив процедуру отримання громадянства для іноземних захисників України. Однак багато системних проблем, на які добровольці скаржаться вже не перший рік, залишилися невирішеними.

Закон є, але питань менше не стало

Незважаючи на останні зміни законодавства, багато проблем іноземних добровольців залишаються невирішеними. За даними Національного інституту стратегічних досліджень, якщо на початку війни в Україні налічувалося менш як 100 іноземних комбатантів, то вже 2023 року бажання долучитися до захисту країни висловили близько 20 тисяч осіб із понад 20 держав.

Однак окремого закону про статус комбатантів в Україні досі немає. У результаті іноземні добровольці продовжують стикатися з проблемами легалізації, оформлення документів та отримання громадянства. Саме тому навіть після спрощення процедури багато захисників України роками залишаються в підвішеному правовому статусі.

Для росіян і білорусів український паспорт — питання безпеки

Особливо гостро проблема отримання громадянства стосується громадян Росії та Білорусі, які після початку повномасштабної війни вступили до лав Сил оборони України. Йдеться не тільки про іноземців, які служать в Інтернаціональному легіоні, а й про бійців російських і білоруських добровольчих підрозділів, які вже кілька років воюють на боці України.

Для багатьох із них питання українського паспорта — не формальність, а питання безпеки. Багато бійців РДК, Легіону "Свобода Росії" і полку імені Кастуся Калиновського мають бойові нагороди, поранення і багаторічний досвід служби в українській армії, проте юридично продовжують залишатися іноземцями. У разі повернення в Росію або Білорусь багатьом із них загрожує кримінальне переслідування за статтями про найманство, екстремізм, тероризм або участь у збройних формуваннях.

Незважаючи на участь у бойових діях, поранення, державні нагороди та роки служби, частина добровольців досі не отримала українське громадянство. У червні 2025 року ЗМІ розповідали історію російського добровольця, який після служби в ЗСУ та подачі повного пакета документів на громадянство зіткнувся із затягуванням розгляду справи міграційними органами. Сам боєць не міг ні виїхати на лікування за кордон, ні повноцінно оформити свій правовий статус в Україні.

Схожі скарги раніше лунали і з боку білоруських добровольців. У різні роки бійці полку імені Кастуся Калиновського публічно розповідали, що процес отримання українського громадянства може розтягуватися на роки. Деякі з них зазначали, що після кількох років служби продовжують жити за тимчасовими документами, а будь-які затримки з їх продовженням створюють ризик втрати легального статусу. Представники підрозділу також неодноразово заявляли, що багато білоруських добровольців хотіли б отримати українське громадянство, однак механізм його оформлення довгий час залишався складним і непрозорим.

Аналогічні претензії лунали і з боку російських добровольців, які після початку повномасштабної війни зробили ставку на Україну і фактично втратили можливість безпечно повернутися додому. За словами правозахисників, саме для таких категорій добровольців питання громадянства є не лише бюрократичною процедурою, а й гарантією подальшої безпеки.

Формально законодавство стало більш ліберальним, проте на практиці багато іноземних захисників України продовжують стикатися з відсутністю чітких термінів розгляду документів, складнощами з легалізацією членів сім'ї та ризиком втратити законні підстави для перебування в країні після завершення контракту.

Міграційна служба через бюрократію затягує процес

Як підкреслює адвокат Роман Лихачов, сьогодні проблем у комбатантів менше не стало. Наприклад, в іноземного добровольця закінчується контракт, а з ним і підстави залишатися в Україні. Він тяжко поранений, йому потрібно лікуватися, або він став інвалідом і не може чи не хоче виїжджати — залишається без засобів до існування. Він навіть не може виїхати з України в іншу країну, бо закінчується дія посвідки на проживання.

"Поки людина воює, вона потрібна і важлива. Щойно закінчується контракт, про нього можна забути. Немає чітких критеріїв. Ось сказано в законі — рік служби, і доброволець може податися на громадянство. Там не написано, що йому зобов'язані його дати. Для чиновників мають бути прописані конкретні критерії, терміни тощо. Те, що іноземець може подаватися на громадянство, не означає, що йому зобов'язані його дати. Знову ж таки, там навіть немає чітких термінів, скільки часу це питання буде вирішуватися. Немає термінів — немає розуміння, що людина буде робити весь цей час", — зазначає в коментарі Фокусу адвокат.

Указ про громадянство підписує виключно президент. В ідеалі це потрібно доручити якомусь з органів, наприклад, міграційній службі, щоб прискорити процес. Хоча міграційна служба — це ще та бюрократична машина.

"Наприклад, скасували довідки про несудимість для іноземців, які воюють у ЗСУ. Але це все одно не прискорює процес. ДМС все одно затягує. Вони відверто бояться, щоб випадково громадянство не отримала людина, яку розшукують за тяжкі злочини, скоєні на батьківщині або ще десь. А таке вже було: людину шукає Інтерпол, а вона незаконно перетнула український кордон, жила у нас за підробленими документами. Дуже багато добровольців приїжджає воювати, а хтось ховається від слідства. Завдання — не легалізувати підозрюваного у злочині. Тому й тягнуть час", — розповідає адвокат.

Якщо брати кримінальні злочини, то є категорія осіб, які в РФ і Білорусі переслідувалися з політичних мотивів, а не кримінальних. Їх не повинні всіх підводити під одну риску.

Але найбільше проблем виникає з паспортом і навіть з ідентифікацією особи, оскільки часто приїжджають без документів. Але навіть якщо документи є, є контракт і посвідка на проживання, іноземець виявляється прив'язаним до цієї військової частини і не може її змінити.

"Якщо змінювати, то потрібно змінювати все. Необхідно враховувати різні моменти, особливо щодо легалізації іноземців без документів або з простроченими документами, а таких чимало. В ідеалі потрібен окремий закон. Але я поки що не бачу великого бажання з боку законотворців цим займатися", — підбиває підсумок адвокат.

Указ № 110/2026 значно спростив процедурні аспекти отримання громадянства для іноземних військовослужбовців: скоротив терміни, полегшив вимоги до документів, дозволив складати іспити пізніше. Однак системні проблеми — вузький перелік формувань, відсутність автоматичного статусу постійного проживання, відсутність єдиного закону про комбатантів — залишилися невирішеними. Прогрес є, але він має радше процедурний, а не структурний характер.

Нагадаємо, раніше командир РДК Денис Капустін розповідав, що в підрозділ продовжують приходити нові добровольці з Росії, незважаючи на ризики кримінального переслідування на батьківщині. За його словами, частина охочих воювати за Україну розглядає отримання українського громадянства як єдину можливість побудувати майбутнє після війни, однак на практиці цей процес залишається складним і затягнутим.