Покраду, перестану! Чому пріоритетом України має бути зростання економіки, а не боротьба з корупцією
Корупція — це зло. Але одержимість боротьбою з нею може стати ще більшим злом. Напевно, можна перетворити Україну на державу, в якій гучні посадки і переслідування топ-корупціонерів стануть повсякденною реальністю. Ось, тільки, від цих посадок українці навряд чи почнуть жити краще.
Я давно хотів написати текст про корупцію та боротьбу з нею. З цифрами та фактами. Які свідчать про небезпеку антикорупційної одержимості. І нагадуванням про те, що метою будь-якої держави повинно бути, перш за все, створення передумов для безпеки і добробуту власних громадян.
І саме під цим кутом зору та в цій перспективі слід оцінювати ефективність і пріоритет будь-яких антикорупційних заходів. Нарешті, дійшли руки.
Але, перш за все, зазначу, що етично й естетично корупція мені глибоко огидна. Я її вважаю однозначним соціальним злом, яка спотворює принцип справедливості і знищує віру в право. Як людина, яка всього досягла у своєму житті важкою працею, ніколи не купувала ні дипломів, ні посад, ні привілеїв, я особисто однозначний лузер в корумпованій Україні.
Якби доброчесність тут була правилом, впевнений, я б жив набагато заможніше та щасливіше. Але…
Чи заважає корупція економічному зростанню? Історія переконливо свідчить: як мінімум, далеко не завжди. Великобританія розцвіла й стала світовою імперією, коли міністерськими посадами відверто торгували.
Коли парламент у 1730 році звинуватив першого премʼєр-міністра Великобританії Волпола в корупції, він з готовністю визнав, що нажив на посади великі статки, і запитав: "Займаючи впродовж майже 20 років урядові посади, невже хтось очікував, що я не збільшу мої активи?". Після цього розслідування Волпол ще 11 років працював премʼєр-міністром Його Величності.
США стала світовою економічною силою наприкінці 19 століття, коли "барони-розбійники" (вони ж індустріалісти) купували політиків і суддів гуртом і в роздріб. І тільки згодом, коли Америка стала однією з найбагатших країн світу, корупцію вдалося приборкати, але не перемогти остаточно.
Історики США наводять навіть розцінки на голоси конгресменів з обох партій з групи Black Horse Cavalry: $1 000 за голос за законопроекти, що стосуються залізниць, і до $5 000 за особливо важливі законопроекти. Саме в цей час темпи економічного зростання в США були одними з найвищих у світі.
Індонезія за 30 років правління вкрай корумпованого Мохамеда Сухарто (який за різними оцінками присвоїв від 15 до 35 млрд. доларів). ВВП на душу населення (у постійних цінах) за цей час там зріс утричі.
"Азіатські тигри" другої половини 20 століття (напевно, крім Сінгапуру) ніколи не були серед найменш корумпованих країн.
Китай, Туреччина та Індія за темпами економічного зростання значно перевершують ЄС — найменш корумпований регіон світу, далеко не лідери в боротьбі з корупцією. Швидше, типові середнячки.
Казахстан та Азербайджан — поруч з Україною у другій сотні, хоча значно багатші, ніж наша країна. Ізраїль і Південна Корея, глобальні лідери технологічного розвитку, краще за інших справляються в боротьбі з пандемією, при цьому, аж у четвертому десятку Індексу сприйняття корупції.
Усі наведені приклади аж ніяк не є виправданням корупції, як такої. Вони лише доводять правильність тези, що між рівнем корупції та темпами економічного зростання немає прямої кореляції. І в пріоритетах бідної країни зростання добробуту громадян повинен завжди стояти вище боротьби з корупцією.
Як справедливо стверджує Кембриджський професор економіки Ха-Джун Чанґ, "історія свідчить, що на ранніх стадіях економічного розвитку корупцію важко контролювати. Той факт, що сьогодні серед дуже бідних країн немає жодної некорумпованої, спонукає до висновку, що спочатку країна повинна піднятися над абсолютною бідністю, і тільки потім вона може істотно зменшити корумпованість системи".
У своїй знаменитій книзі "Bad Samaritans: The Myth of Free Trade and the Secret History of Capitalism" (яку видавництво Наш Формат обіцяє перекласти і видати українською) Ха-Джун Чанґ, який не тільки з книжок знає, як Південна Корея проривалася з третього світу в перший, переконливо доводить, що боротьба з корупцією не є рецептом економічного зростання.
Швидше навпаки: спочатку країні слід накачати свої економічні мʼязи, суттєво збільшити рівень добробуту власних громадян — і тоді у неї зʼявиться достатньо можливостей та інструментів для ефективної боротьби з корупцією.
Саме цю істину не розуміють наші антикорупційні зелоти. І тому вони прагнуть перетворити Україну не на Південну Корею, а на європейський аналог Перу, де минулого року чинному президенту (Мартіну Віскаррі), який прийшов до влади під гаслами боротьби з корупцією, оголошують імпічмент за звинуваченням у корупційних діяннях; де екс-президент (Алан Гарсія) пускає собі кулю в лоб, коли поліція приходить арештовувати його за отримання хабарів; де ще один екс-президент (Ольянта Умала) — чекає у вʼязниці судового вироку за корупційними звинуваченнями; де інший екс-президент Алехандро Толедо був у 2019-му заарештований в США за запитом перуанського суду, який визнав його винним в отриманні хабарів; а ще один екс-глава держави Альберто Фухіморі вже більше 10 років відбуває покарання за злочини проти людяності та корупційні злочини.
Ось, тільки перуанці від такої ефективної боротьби з корупцією (про яку можуть тільки мріяти в найсміливіших снах вітчизняні антикорупціонери) не стали ні багатшими, ні щасливішим. Хіба що прославилися минулого року на весь світ, коли за тиждень змінили трьох керівників держави.
Корупція — це зло. Але одержимість боротьбою з нею може стати ще більшим злом. Напевно, можна перетворити Україну на державу, в якій гучні посадки і переслідування топ-корупціонерів стануть повсякденною реальністю.
Ось, тільки від цих посадок українці навряд чи почнуть жити краще. І мимоволі пригадуються слова одного з героїв чудової стрічки Ельдара Рязанова Небеса обетованные": "Вот так всю жизнь, всю жизнь кричат: "Бей жидов, спасай Россию!" Всех перебили, а Россию так и не спасли..."
Публікується за згодою автора.