Два гіганти. Шість причин, які заважають Індії повторити успіх Китаю
Спроби відтворити в Індії китайську модель "майстерні світу" наштовхуються на ряд істотних перешкод політичного, економічного і соціального характеру. Такого роду історичні досягнення навряд чи можливі, як результат вольового рішення.
Є один дуже цікавий сюжет — спроби Заходу вискочити з пастки тотальної залежності від Китаю за допомогою перенесення "майстерні світу" в Індію.
Перечитавши з цього приводу досить багато матеріалів американських, японських, китайських і європейських ЗМІ, можу констатувати, що спроби відтворити в Індії китайську модель "майстерні світу", виростити нову, вже повністю керовану "кулю", позбавлену особливих геополітичних амбіцій і витівок, неминуче впираються в кілька значущих перешкод.
По-перше, сучасний нам Китай можна вважати еталоном дисциплінарного суспільства, ідеально пристосованим (призначеним, власне кажучи) забезпечувати масове індустріальне виробництво всього.
До якої міри Китай не Індія, наочно показують недавні події в Бангалорі, індійський аналог Кремнієвої Долини. Там тайванська Wistron підрядила шість місцевих компаній забезпечувати виробничий процес на фабриці, де повинні були випускатися iPhone, переважно недорогих моделей.
Підрядники найняли майже 9 тисяч співробітників і, незважаючи на те, що Wistron своєчасно перераховувала кошти на оплату праці, почали "оптимізувати" виплати. Коли затримки зарплати досягли декількох місяців, почалися протести. Протести закінчилися грандіозним погромом, у якому взяли участь понад п'ять тисяч контрактних робітників і приблизно дві тисячі невідомих.
Почавши з розгрому паркувань і складальних ліній, учасники заворушень зайнялися складом готової продукції. Збиток становив близько $ 60 мільйонів, включаючи знищене обладнання та вкрадені iPhone.
Якби таке сталося де-небудь у китайському Шеньчжені, не тільки секретар парткому підприємства, а й товариші з міськкому, а то і губкому поклали б партквиток на стіл. Це в кращому для них випадку. Призвідники й активісти масових заворушень вирушили б на кілька років до в'язниці. Це в кращому для них випадку. Однопартійна диктатура — це вам не лобіо їсти.
А ось в Індії немає своєї "керівної і спрямувальної", тому замість компенсації збитку влада штату звернулася до Wistron з проханням про погашення заборгованості (тобто вкрадених у неї ж грошей) протягом трьох днів. Посилання та відео з подробицями — ось тут.
По-друге, фундаментальна особливість китайської індустрії — це надзвичайна (з глобальних мірками) щільність розміщення продуктивних сил, що забезпечують створення понад 90% доданої вартості абс. більшості товарів.
Логістичні ланцюжки компактні, транспортне плече виробничої кооперації вимірюється сотнями, максимум кількома тисячами кілометрів. Це прямо впливає на вартість виробництва і кінцеву ціну продукції. Нічого подібного Індія вже не зможе запропонувати в силу причин, викладених за посиланням тут.
Дуже важливий момент полягає в тому, що заради оцієї логістичної переваги китайцям довелося піти на концентрацію експортних виробництв у відносно вузькій прибережній зоні, та й то переважно південних провінцій.
Наслідком чого стали величезні внутрішньодержавні диспропорції з усіма наслідками, для стримування яких потрібна ось ця сама однопартійна диктатура, готова без вагань виясняти нетерплячих і нетямущих, не кажучи вже про зловмисних і надто неспокійних.
Варто нагадати, що, по-третє, хоча обидві держави дуже захоплюються націоналістичною риторикою, невтомно масажуючи пасом державну велич і кондовий патріотизм, має місце значуща відмінність і в цій галузі. Справедливості заради, у Китаї теж є мовний та регіональний поділи, хоча вони, звичайно, не такі, як в Індії, де поділ не тільки за мовами і релігіями з регіоналізму, а й навіть за расовими ознаками. Однак, масштаби зовсім не ті. Китай, з деякими застереженнями, є мононаціональною державою, де ханьці становлять близько 93% населення.
У такому середовищі етнічний націоналізм плавно перетікає в націоналізм громадянський. Як у нинішніх Польщі, Угорщині або Південній Кореї, наприклад.
Це дозволяє, у разі великої державної потреби, розпалити в масах великодержавний шовінізм найсуворішого штибу без великого ризику посилити цим внутрішні соціальні протиріччя.
На відміну від Китаю індійське суспільство фрагментовано набагато сильніше. Хінді і його діалекти охоплюють лише 42% населення. Величезна (в абсолютних цифрах) мусульманська громада. Формально скасована понад півстоліття тому, але досі ще в багатьох місцях не віджила повністю кастова система. Феєричний зоопарк вірувань і мов, які і так складно згуртувати.
Не випадково ж прихильників націоналізму громадянського (Індійський Національний Конгрес — Ред) в Індії знову і знову змінюють адепти націоналізму індуїстського, — хіндутви — які знову і знову затягують добре нам знайому пісню про особливі права представників титульної нації на своїй, богами даній землі.
На цьому тлі, по-четверте, в Індії, на відміну від Китаю, є сусід, який має можливість кинути їй виклик на полі бою. Більше того, може зробити це, по суті, в будь-який момент. Якщо щось піде не так, черговий військовий конфлікт з Пакистаном може швидко поставити хрест на індійських амбіціях.
Судячи з того, що ми знаємо про індійські еліти, різке посилення економічної і геополітичної ваги їхньої країни неодмінно супроводжуються запамороченням від успіхів і спробами переграти підсумки "найбільшої геополітичної катастрофи XX століття", — розділи Британської Індії.
У певному сенсі цей конфлікт двох ядерних держав відіграє роль запобіжника на шляху надмірного зростання індійської сили.
При цьому, по-п'яте, складно уявити, щоб Китай пасивно спостерігав за тим, як його знову намагаються ввергнути в нікчемність, випихуючи з чесно заробленого (створеного ним з нічого) місця в глобальній системі поділу праці.
Інструментів протидії в КНР більш ніж достатньо, а Індія більш ніж вразлива з огляду на безліч причин.
Нарешті, по-шосте, щоб зробити з Індії новий Китай, необхідні колосальні ресурси. Ресурси — це не про "різаний папір" і електричні сигнали, які кодують її кількість у безготівкових каналах звернення.
Піднесення Китаю відбулося в 90-і та нульові, золотий вік колективного Заходу, коли із засіків поваленого ворога потоком йшли високоліквідні матеріальні, інтелектуальні і людські ресурси на будь-який смак.
Крах СРСР зумовив короткочасну, як виявилося, але значущу зміну режиму функціонування світової економіки. Другого такого випадку, вважаю, уже не буде.
У цілому ідея зробити новий, "правильний" Китай подібна ідеї відтворити СРСР, з якою носяться в РФ. Або відновити втрачений ядерний арсенал, про що досі мріють деякі в Україні.
Такого роду історичні досягнення навряд чи можливо відтворити вольовим рішенням. Навряд чи можливо вдруге увійти в ту саму річку, тому що двадцять, тим більше сорок і більше років річка вже зовсім не та. Та й ми, за великим рахунком, теж.
Публікується за згодою автора.