Своя сорочка та чужий інтерес. Якою має бути українська дипломатія, щоб з нею рахувалися
У чому помилка України у відносинах із ключовими світовими центрами сили? Світова дипломатія — перш за все сфера національного егоїзму.
Про т.зв. "зраду партнерів". Світова дипломатія — перш за все сфера національного егоїзму. У світі економічного інтересу наївно сподіватися на шляхетність політичних лідерів зарубіжних країн, від яких їхній електорат вимагає не політичної романтики, а реального поліпшення свого життя.
У чому помилка України у відносинах із ключовими світовими центрами сили? Вибудовуючи відносини з ними, потрібно думати про те, як:
- бути їм корисним, а не бути сфокусованим тільки на своїх проблемах, постійно щось випрошуючи — гроші, зброю, технічну допомогу тощо і т.п.;
- показувати рішучість самостійно протистояти вороже налаштованим країнам.
Інтереси ключових центрів сили в наступному:
- США — стримування Росії в Європі.
- Німеччина (гегемон ЄС) — промисловий експорт.
- Росія — повернути свій вплив в Україні.
- Китай — продовження експортної експансії.
США бачать, що ми не формуємо нові інститути, не проводимо реальних економічних реформ, майже нічого не робимо, щоб перезапустити масове виробництво озброєнь, як зробив це Ізраїль у схожих обставинах.
На восьмому році навіть не побудували потужності з виробництва патронів. США стурбовані кіберзлочинністю — ми могли б рухатися до США в цьому напрямку, маючи одну з найрозвиненіших програмістських спільнот у світі. Але не рухаємося.
Німеччина саме завдяки промисловому експорту настільки економічно потужна та впливова — тому що промвиробництво Німеччини набагато перевершує її внутрішні потреби в промтоварах.
Німеччина також не бачить нічого, що могло б викликати у неї інтерес до вибудовування довгострокових відносин з Україною. Вона розуміє, що не зможе навіть у середньостроковій перспективі, поки існуючий стан речей у нас зберігається, розмістити тут своє промвиробництво, як вона зробила це, наприклад, у Чехії або Словаччині.
Якби нас зближували ділові та майнові інтереси, то україно-німецькі відносини були б якісно іншими.
Росія розуміє, що по-справжньому сильної відсічі з нашого боку немає — Україна інертна у виробництві озброєнь. Українська армія навряд чи впорається з російськими регулярними військами в разі повномасштабного військового конфлікту.
Китай зацікавлений не тільки в тому, щоб купувати українську кукурудзу (ми і так будемо її туди продавати). Китай буде задоволений, якщо Україна стане логістичним хабом для експорту в ЄС. Але Туреччина вже активно перехоплює ініціативу і, можливо, Україні тут варто вбудовуватися в якості молодшого партнера.
Для того, щоб реалізувати щось з вищевикладеного, потрібно розуміння Realpolitik, воля та важка кропітка праця. Але куди простіше "пиляти відосикі" та стогнати про те, що нас "зрадили" (утім, попередники від нинішніх не відрізнялися в кращу сторону).