Своя сорочка та чужий інтерес. Якою має бути українська дипломатія, щоб з нею рахувалися

Про т.зв. "зраду партнерів". Світова дипломатія — перш за все сфера національного егоїзму. У світі економічного інтересу наївно сподіватися на шляхетність політичних лідерів зарубіжних країн, від яких їхній електорат вимагає не політичної романтики, а реального поліпшення свого життя.

У чому помилка України у відносинах із ключовими світовими центрами сили? Вибудовуючи відносини з ними, потрібно думати про те, як:

- бути їм корисним, а не бути сфокусованим тільки на своїх проблемах, постійно щось випрошуючи — гроші, зброю, технічну допомогу тощо і т.п.;

- показувати рішучість самостійно протистояти вороже налаштованим країнам.

Інтереси ключових центрів сили в наступному:

• США — стримування Росії в Європі.
• Німеччина (гегемон ЄС) — промисловий експорт.
• Росія — повернути свій вплив в Україні.
• Китай — продовження експортної експансії.

США бачать, що ми не формуємо нові інститути, не проводимо реальних економічних реформ, майже нічого не робимо, щоб перезапустити масове виробництво озброєнь, як зробив це Ізраїль у схожих обставинах.

На восьмому році навіть не побудували потужності з виробництва патронів. США стурбовані кіберзлочинністю — ми могли б рухатися до США в цьому напрямку, маючи одну з найрозвиненіших програмістських спільнот у світі. Але не рухаємося.

Німеччина саме завдяки промисловому експорту настільки економічно потужна та впливова — тому що промвиробництво Німеччини набагато перевершує її внутрішні потреби в промтоварах.

Німеччина також не бачить нічого, що могло б викликати у неї інтерес до вибудовування довгострокових відносин з Україною. Вона розуміє, що не зможе навіть у середньостроковій перспективі, поки існуючий стан речей у нас зберігається, розмістити тут своє промвиробництво, як вона зробила це, наприклад, у Чехії або Словаччині.

Росія розуміє, що по-справжньому сильної відсічі з нашого боку немає — Україна інертна у виробництві озброєнь. Українська армія навряд чи впорається з російськими регулярними військами в разі повномасштабного військового конфлікту.

Китай зацікавлений не тільки в тому, щоб купувати українську кукурудзу (ми і так будемо її туди продавати). Китай буде задоволений, якщо Україна стане логістичним хабом для експорту в ЄС. Але Туреччина вже активно перехоплює ініціативу і, можливо, Україні тут варто вбудовуватися в якості молодшого партнера.

Для того, щоб реалізувати щось з вищевикладеного, потрібно розуміння Realpolitik, воля та важка кропітка праця. Але куди простіше "пиляти відосикі" та стогнати про те, що нас "зрадили" (утім, попередники від нинішніх не відрізнялися в кращу сторону).

Першоджерело.