Реальні союзники України — хто вони? Чому Німеччина і Франція нам не друзі

Днями Ангела Меркель та Емманюель Макрон закликали відновити діалог із Путіним і висунули ідею запросити прссійского лідера на найближчий саміт ЄС — Ред). Дивуватися цьому наївно, тому що Німеччина та Франція є природними стратегічними партнерами Росії і не можуть бути реальними союзниками України.

Як Україні правильно вибирати союзників у зовнішній політиці? Потрібно розуміти, що зовнішня політика України визначається її геополітичним становищем.

У 1904 р. в роботі британця Г. Маккіндера "Географічна вісь історії" були сформовані основні принципи доктрини геополітики, які дійсні й зараз: "країни моря" (таласократія) — Англія, США — хочуть завоювати контроль над "країнами суші" (телурократія), розташованими в Євразії.

Їм потрібен Хартленд ("серцевинна земля"), який розташований на території нинішніх РФ, Ірану, Середньої Азії. У 1944 р. вийшла робота американця Н. Спайкмена, в якій була внесена новація в геополітику: контролювати безпосередньо Хартленд не обов'язково, достатньо контролювати землі, які його оточують.

Назвавши ці землі Римленд, Спайкмен вивів постулат: "Той, хто контролює Римленд, той контролює і Хартленд".

Справжні причини боротьби США із СРСР після Другої світової війни були викликані не ідеологічними міркуваннями, а геополітичними ("Ми будемо боротися із СРСР за свої геополітичні інтереси, навіть якщо будемо соціалістичною державою" — А. Шлезінгер-молодший, радник Дж. Кеннеді).

Тому вони й проводили відповідну геополітичну контрполітику, підтримуючи своїх маріонеток у західній півкулі — вотчині США (Куба, Нікарагуа). США, зі свого боку, били по "підчерев'ю" (Римленду) СРСР (Хартленда) — Близький Схід, військові бази в Туреччині, Середній Схід, Афганістан, Корея.

Сучасні США й РФ проводять ту ж політику, викликану геополітичним протистоянням. Зокрема, США активні в Україні, РФ — у Венесуелі. Геополітичні мотиви лежать і в основі сирійського військового конфлікту.

Німеччина — країна, яка перебуває в політичному відношенні, по суті, в англосаксонській окупації з 1945 року, і зовнішня політика, якої, скоріше, визначається США.

Однак раніше історично стратегічною метою Німеччини було створення єдиного євразійського формування для того, щоб змінити вектор світового розвитку в міжнародних справах, що намітився з XVIII століття — а саме домінування "країн моря" США та Британії в континентальній Європі.

Німець Ф. Ратцель противник англосаксів, наприкінці XIX століття писав про необхідність завоювання для німецької нації "життєвого простору" (Lebensraum) на сході Європи. Його теорія показувала заклопотаність німецької еліти політикою Британії на континенті.

Тому зараз, при видимості жорсткості Німеччини проти Росії, насправді німецькі стратегічні інтереси сходяться з російськими — кинути виклик англосаксонському світу (наприклад, зокрема звідси лояльність щодо газових проектів РФ у Німеччині та стриманість щодо англосаксонських ініціатив щодо зрідженого газу).

Так, Володимир Путін одіозний. Але після його відходу від влади багато що має змінитися — так думають німецькі еліти. Саме цього — відродження великої Німеччини, в політичному сенсі, в союзі з Росією і Францією (Європа від французького Бреста до Владивостока) — бояться США та Великобританія.

Це в книзі "Дипломатія" позначав ще Генрі Кіссинджер — завданням британської політики, як мінімум із XVIII століття, було недопущення створення коаліції континентальних європейських держав, яка протистоїть Британії.

Тому природними та стратегічними союзниками України є США, Великобританія і представники Британської співдружності (Канада, Австралія, Нова Зеландія).

Але ніяк не країни континенту Франція і Німеччина, стратегічні (справжні й таємні) інтереси яких складаються в укладення стратегічного альянсу з Росією (отримання для них "життєвого простору" на Сході) для того, щоб кинути виклик ненависному їм ще з часів середньовічної Столітньої й Тридцятилітньої (1618-1648 рр.) воєн англосаксонському світу. Німеччина і Франція ніколи не відмовляться від своїх стратегічних інтересів на сході Європи.

Тільки цей рух на думку французької та німецької еліт зможе подолати "занепад Європи", позначений Освальдом Шпенглером у своїй епохальній праці.

Ідеологія боротьби за "життєвий простір" Ф. Ратцеля "зашита" в головах європейської континентальної еліти (франко-німецької).

Як і боротьба за Хартленд — Росію — "зашита" в головах британської та американської еліт, чому їх досі, як і раніше, вчать в аристократичних приватних школах і військових академіях.

Отже, основні контакти зі зміцнення свого міжнародного становища (стратегія) українською дипломатією повинні здійснюватися з атлантистськими англосаксонськими країнами, які єдино є геополітичними ворогами Росії. Франція і Німеччина здадуть нас Росії за першої ж зручної нагоди.

Але це не усуває можливості укладення з ними тимчасових тактичних союзів (вони зараз як і раніше сильно залежать від США).

Однак необхідно розуміти, що стратегічні інтереси цих країн разюче відрізняються від інтересів України, поглинути або поставити під повний контроль яку хочуть в Кремлі.

Ефективна зовнішня політика України можлива тільки в разі правильного вибору стратегічних союзників. Насамперед це США та Великобританія, а також представники Британської співдружності (Канада, Австралія, Нова Зеландія).

Першоджерело.