НАТО не допоможе. Чим небезпечні для обороноздатності України ілюзії про вступ в Альянс

Україна потрапила в незручне становище через помилку клерка офісу президента, який після вчорашніх переговорів Володимира Зеленського з американським лідером Джо Байденом приписав останньому зайві слова.

Прес-служба глави української держави видала текст, в якому йдеться, що Байден цілком підтримав членство України в НАТО і надання їй Плану дій щодо членства в Альянсі. У прес-службі президента США спростували ці слова. В результаті і українській стороні довелося коригувати повідомлення, що докорінно змінило його сенс.

Пропонуємо вам авторську колонку українського публіциста і юриста-конституціоналіста Геннадія Друзенка про те, наскільки шкідливі для України шапкозакидальні прогнози політиків і лідерів думок про вступ в НАТО.

Я наважусь стверджувати, що декларації українських політиків та експертів, які створюють хибне враження в українських громадян щодо реалістичності вступу України до Північноатлантичного альянсу в озорому майбутньому та про НАТО як панацею від російської агресії насправді шкодять обороноздатності нашої держави.

По-перше, НАТО – це організація, яка не спромоглась виграти війну навіть у Талібана і наразі ганебно залишає Афганістан, віддаючи на поталу релігійним фундаменталістам усіх, хто повірив "світочу демократії".

Якийсь трагічний рімейк історії 10-річної радянської військової операції в цій країні, яку в Україні заведено таврувати.

Але я наразі навіть не про наявність у НАТО достатніх ресурсів та політичної волі перемагати. Я про інше. Доки прийом нових членів до альянсу відбувається консенсусом, Україні членство в НАТО не світить.

Саме тому, що у нас сьомий рік триває війна з Росією. І тому, що європейці (можливо окрім поляків та балтів) навіть у нічному кошмарі не можуть уявити зіткнення з росіянами на полі бою.

І тому ляжуть кістьми, аби Україна не вступила до альянсу і в них не виникло формального зобовʼязання боронити нашу незалежність та територіальну цілісність.

І тому дезорієнтують наш народ, де саме лежить ключ до перемоги над російським агресором.

Усім адептам скорого вступу України до НАТО пропоную замислитись, чому велика Польща (Друга Річ Посполита) у 1939 році щезла з політичної мапи за три тижні. А маленька Фінляндія встояла проти сталінських армад ціною втрати невеликої частини території.

Правильна відповідь: Польща сподівалася на союзників, а Фінляндія на себе.

Це не означає, що Україні не потрібні союзники, співпраця з НАТО чи статус "головного партнера США поза НАТО".

Це не означає, що нам не потрібна партнерська допомога та підтримка наших друзів. Але це означає, що в політиці потрібно тверезо оцінювати реалії.

А реалії такі, що ще довго у протистоянні Росії ми можемо сподіватися насамперед на самих себе.

Першоджерело.

Публікується за згодою автора.