Мовою гармат. Чому через рік після карабаської війни Вірменія та Азербайджан знову на ножах
Через рік після закінчення війни в Карабаху ситуація в регіоні знову зайшла в глухий кут, вихід з якого залишався тільки один — військовий. Азербайджан сам почав встановлювати кордони, які вважає своїми.
Уперше після закінчення минулого листопада Другої Карабаської війни, Вірменія та Азербайджан знову опинилися на межі відновлення масштабних бойових дій. Що відбувається в регіоні та чому там знову заговорили мовою гармат? Представляємо вашій увазі думку журналіста з Баку Ніджата Гаджієва, котрий відображає погляд азербайджанської сторони на ситуацію, що склалася.
Військові дії на азербайджано-вірменському кордоні — це проміжний підсумок процесу, який триває вже рік після підписання за підсумками війни у Карабаху тристоронньої заяви від 9 листопада 2020 року. Нагадаю, що після підписання цієї заяви президент Азербайджану відкрито заявив про те, що війну з Вірменією закінчено і потрібно запустити процес постконфліктного врегулювання питань.
Глава Азербайджану тоді мав на увазі те, що регіон має бути розблокований, між країнами мають бути відновлені економічні відносини, комунікації та дороги в регіоні мали бути відкритими.
Проте Вірменія ці заяви розуміла по-своєму, а Азербайджан — по-своєму. У Єревані розуміли, що конфлікт закінчений і Азербайджан із Туреччиною вже мають піти на розблокування регіону, а в Баку почали готуватися до підписання мирної угоди, або хоча б рамкової угоди, про визнання територіальної цілісності та визнання суверенітету двох країн.
Для цього необхідний був юридичний документ, що підтверджує важливу позицію країн, для початку процесу делімітації та демаркації кордонів. Однак, незважаючи на різні заяви Єревана про те, що він готовий розпочати цей процес, насправді ситуація виглядає інакше.
Для Єревану 9-й пункт тристоронньої заяви про відкриття дороги, яка пов'язуватиме материковий Азербайджан із Нахічеванем неприйнятний. Або прийнятний на власних умовах.
Однак Росія в особі віцепрем'єра Оверчука доклала максимальних зусиль для того, щоб переконати вірменську сторону в необхідності розблокування регіону. Москва зацікавлена в цьому, оскільки для неї ці проєкти розкривають регіон з економічного погляду та дають додатковий важіль в особі дороги-коридора, який отримує Азербайджан. Крім того, залізничні проєкти в регіоні відкривають шлях для Росії до Ірану та Туреччини.
Тиск вірменської опозиції на владу зростав щодня. Власне, більшість опозиціонерів, журналістів та аналітиків вважали чинну владу Вірменії зрадницькою. На новий сепаратний світ, який, по суті, визначав би кордони Азербайджану та Вірменії та запустив би процес демаркації та делімітації, Пашинян не наважувався.
Незважаючи навіть на те, що прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков практично анонсував зустріч трьох лідерів у відеоформаті, де мала бути підписана нова тристороння заява. Однак Пашинян, виступаючи у вірменському парламенті, по суті спростував Пєскова, заявивши, що "жодних домовленостей щодо зустрічі немає". Тим самим він зірвав плани Кремля.
Паралельно, на азербайджано-вірменському кордоні останнім часом спостерігалися напруження та обстріли, а в Карабаху вірменський терорист кинув гранату в бік азербайджанських військових.
Тобто ситуація зайшла в глухий кут, вихід з якого залишався лише один — військовий. Азербайджан сам почав встановлювати кордони, які вважає своїми.
Унаслідок військових дій, за повідомленням Міноборони Вірменії, загинув один вірменський військовий, 13 взято в полон. З азербайджанського ж боку загинуло 7, поранено 10 військовослужбовців. Однак, як підтверджує вірменське військове керівництво, Азербайджан зміг взяти дві бойові позиції. Припинення вогню стало можливим лише після дзвінка російського міністра оборони Сергія Шойгу.
Ситуація залишається досить важкою і ризик відновлення бойових дій досить високий доти, доки між країнами не буде підписано мирну угоду.