Четверо в човні. Що не поділили Азербайджан та Іран і в чому тут інтерес Ізраїлю та Туреччини

Військово-політична та дипломатична пікіровка між Іраном і Азербайджаном стала ще одним із наслідків Другої карабаської війни осені 2020 року. Незважаючи на те, що формальним приводом для ескалації стали затримання азербайджанцями іранських далекобійників, реальні причини взаємного випаду криються в силовому зміні регіонального статус-кво та вибудовуванні нового балансу сил на Південному Кавказі.

Почалося все ще 2 тижні тому, коли Азербайджан, незадоволений регулярними поставками іранського палива на територію Нагірного Карабаху, у контрольований вірменами Степанакерт, виставив армійські КПП на міждержавній трасі "Горіс-Капан" і почав стягувати з водіїв "дорожнє мито". Через деякий час, коли між країнами почалася відкрита перепалка, азербайджанці й зовсім затримали іранські фури.

У відповідь Іран вирішив пограти м'язами та провів масштабні військові навчання біля кордонів із Азербайджаном, перекинувши туди величезну кількість військ, причому не тільки підрозділи Корпусу вартових ісламської революції (КВІР), а й регулярну армію. Навчання "Завойовники Хайберу" стали найбільшими за останні 20 років.

Природно, вони викликали негативну реакцію в Баку. Через інтерв'ю турецькому Anadolu президент Ільхам Алієв висловив здивування тим, що іранці зважилися на таку демонстрацію сили. Мовляв, з чого це Тегеран проводить маневри, яких тут не було 20 років: "Чому саме зараз? Чому на нашому кордоні? Чому навчання не проводили, коли вірмени були в Джебраїлі, Зангелані та Фюзулі?".

Відповідь іранців не змусила себе чекати. Вустами офіційного представника МЗС Ірану Саїда Хатібзаде вони пояснили те, що відбувається, "демонстративною присутністю сіоністського режиму біля своїх кордонів", натякаючи на тісну та давню співпраця Азербайджану з Ізраїлем.

Вчергове іранці ввели в дискурс заїжджену вже тему ізраїльської військового присутності в якості виправдання своїх дій. Треба сказати, небезпідставно, хоча справа тут не тільки в Азербайджані.

Ізраїльські політичні лідери відкрито виступають проти переговорів з Іраном і переконують адміністрацію Дж. Байдена в США відмовитися від них. Численні аварії та вибухи на іранських ядерних і неядерних об'єктах, які відбулися з початку цього року внаслідок підривної роботи ізраїльських спецслужб, показують контури невидимої війни між Іраном та Ізраїлем.

Важливо

Війна в Ізраїлі. Хто виграв, хто програв і чому рано "ховати" конфлікт

Війни, яка спалахнула з новою силою в останні місяці, то у вигляді різних диверсій на стратегічних підприємствах, то у вигляді взаємних військових ударів по проксі-групах один одного, то в полюванні за торговими судами та танкерами в районі Перської затоки, то в точкових убивствах ізраїльськими спецслужбами іранських високопосадовців, військових офіцерів, фізиків-ядерників, бізнесменів.

Зрозуміло, у такій поляризованій атмосфері воєнного часу, та ще й з новим, більш консервативним і жорстким урядом, обраним у червні, Іран став особливо чутливим до теми протистояння з Ізраїлем.

Відносини з Азербайджаном не стали винятком, тим більше після Другої карабаської війни, у якій важливу роль зіграли саме ізраїльські військові технології та безпілотники. Якраз після війни в Карабасі почали ходити чутки про те, що Ізраїль розгорнув свої підрозділи радіоелектронної боротьби на території Азербайджану поблизу кордонів із Іраном.

І якраз після цього іранці почали потихеньку входити в політичний клінч із офіційним Баку з приводу "сіоністської присутності".

Заяви керівників іранського КВІР про те, що співпраця з Ізраїлем "несе загрозу існування Азербайджану", — це вже кульмінаційна форма роздратування, яке іранці відчувають, вважаючи, що через партнерство з Баку ізраїльтяни намагаються їх оточити з усіх боків, готуючись нанести якийсь військовий удар по їхніх ядерних об'єктах під прикриттям прикордонного конфлікту з сусідами.

Наприклад, отримання ізраїльськими компаніями ліцензії від Баку на відновлення повернутих Азербайджаном територій у Зангеланському районі біля кордону з Іраном трактується в Тегерані не інакше як можливість для Ізраїлю розширити свою розвідувально-диверсійну діяльність поблизу своїх кордонів під бізнес-прикриттям.

Утім, незважаючи на присутність "ізраїльського фактора" за лаштунками азербайджано-іранських відносин, не можна сказати, що саме це послужило єдиною та головною причиною мілітаристського демаршу Ірану.

Друга карабаська війна 2020 року зламала звичний статус-кво в регіоні, що зберігався протягом 30 років. За підсумками протистояння, Іран втратив більше, ніж отримав. Різке посилення Туреччини та Росії зменшило вплив Тегерана на регіональні процеси. Його численні посередницькі ініціативи в основному проігнорували.

Розгортання в Карабасі російської миротворчої місії, розширення в Азербайджані турецької військової інфраструктури та захоплення Азербайджаном прикордонного "поясу безпеки" створили в іранців відчуття "оточення", і ліквідував буферні території, завдяки яким Іран почувався у відносній безпеці й міг проектувати вплив у регіоні.

Тепер же іранці змушені спостерігати за тим, як Туреччина пробиває невигідний Тегерану коридор у Нахічевань, підсилює свій вплив у шиїтському Азербайджані, а Росія консолідує ексклюзивний контроль над Єреваном і вірменськими політичними елітами, попутно обговорюючи з Ердоганом різного роду транспортно-логістичні коридори, які, знову ж таки, більше вигоди принесуть Анкарі, Баку та Москві.

Наприклад, той же Зангезурський коридор, який може зв'язати західні регіони Азербайджану з районом Нахічевань, є прямим конкурентом іранському проекту "Північ-Південь".

Нещодавно іранці дали зрозуміти, що розвиватимуть його з Вірменією, а Азербайджан брати участь у транзитному маршруті не буде. У плани Ірану абсолютно не входить випадіння з євразійської логістики та транспортних ланцюжків Закавказзя, Центральної та Південної Азії, а саме такий ризик і створила нова післявоєнна реальність навколо Карабаху.

Війна в Карабаху загострила суперництво найамбітнніших регіональних гравців: Ірану, Пакистану та Туреччини, які історично завжди боролися за вплив між собою.

Вибух етнонаціоналістичних почуттів (який у Тегерані з тривогою спостерігали тут у 2020 році під час війни) і радикалізація населення через соціально-економічні проблеми можуть привести до зростання протестного потенціалу та в перспективі створити Ірану проблеми на зразок тих, які у них є з арабською меншістю в Хузестані — ще одній іранській провінції, що межує з Іраком.

Зі свого боку, зміцнення позицій Пакистану (тісного військово-політичного партнера Туреччини) загострює ще один головний біль Ірану — потенційний сепаратизм етнічних белуджів, які проживають на південному сході країни.

Важливо

Пішла жара. Чи розбудять криваві заворушення через воду арабський сепаратизм в Ірані

Звичайно, навряд чи нинішнє ірансько-азербайджанське загострення призведе до військового зіткнення. Все-таки відносини Азербайджану й Ірану завжди були непростими, незважаючи на релігійну спільність. Світська модель правління Азербайджану ідеологічно суперечить характеру Ісламської республіки Іран. Іранські азербайджанці, звичайно, відрізняються від своїх сусідів, проте перетин шиїтської та тюркської ідентичностей завжди породжував взаємні підозри між Баку та Тегераном у тому, що хтось із них захоче використовувати той чи інший фактор у своїх цілях.

Але Азербайджан і Іран завжди знаходили спосіб пом'якшувати гострі кути через постійний діалог. Їм не вигідно воювати, бо війна закінчиться трагічно для обох держав, не кажучи вже про регіон. У зв'язку з цим, справедливо буде сказати, що азербайджано-іранська ескалація не пов'язана тільки із взаємними претензіями двох країн одна до одної.

Ситуація загострилася через зміни регіонального балансу сил, появи в ньому абсолютно нових ввідних, що створюють для Ірану нові виклики у сфері безпеки, геоекономіки, ідеології, логістики та міграційних потоків. І це стосується не тільки Нагірного Карабаху.

Паралельно з початком суперництва за новий статус-кво на Південному Кавказі Іран виявився втягнутий і в конкурентну боротьбу за постамериканський Афганістан. Відхід звідти США закінчився не тільки перемогою "Талібану", до якого іранці ніколи не відчували особливо приємних відчуттів, але й різким посиленням Пакистану — ще одного складного сусіда та конкурента Ірану.

Важливо

Крах карткового будиночка. Чому в Афганістані переміг "Талібан" і що там буде далі

І все це на тлі складних ядерних переговорів із США, нестабільності в Лівані, спроб США витіснити іранців з Іраку та різкої активізації ізраїльських спецслужб.

Тому гра м'язами проти Азербайджану — це, швидше, спроба послати потужний політичний сигнал офіційному Баку.

Очевидно, що Іран хоче грати більш значиму роль в регіональних процесах, хоче, щоб його помічали і з ним радилися щодо подальшого розвитку Південного Кавказу, особливо коли почне формуватися нова архітектура безпеки в регіоні. Туреччина вже запропонувала створити "Платформу шести" для вирішення регіональних проблем, в яку запросили й Іран.

Можливо, через подібні ініціативи іранці зможуть вигризти для себе місце в майбутньому новому регіональному порядку, у якому вони не хочуть бути фортецею, оточеною ворогами, а бути одним зі стейкхолдерів ситуації.

По суті, азербайджано-іранське протистояння — це ще один процес, який на наших очах кристалізує формування нового регіонального порядку на Південному Кавказі та в Євразії.