Образа почуттів. Як і для чого в політичній грі розігрується "релігійна карта"

Якби хтось поставив за мету знайти ідеальне формулювання для претензії, це, мабуть, була б "образа почуттів вірян". У наш час таке звинувачення можна пред'явити будь-якій більш-менш помітній персоналії або організації. Ідеальна вербальна формула містить відразу два компоненти, які не можна підтвердити чи спростувати. Адже ніхто, крім самого обвинувача, не знає, наскільки він насправді вірянин і які саме почуття в ньому зачіпає об'єкт обурення.

Цікаво, що такі претензії завжди звучать з позиції домінування. Якщо представники певної віри не становлять більшості і не мають потужних важелів політичного тиску, про їхні почуття зазвичай взагалі не говорять.

В Україні питання про святотатство та образу релігійних почуттів в останні кілька років порушується напрочуд часто. Якщо раніше релігійну карту розігрували в основному противники абортів, то тепер вона йде в хід у безлічі різних суспільно значущих суперечок. Коли у 2021-му в країні відновилася активна громадська дискусія про проблему домашнього насильства і феміністські організації побачили в цьому можливість добитися ратифікації Стамбульської конвенції (Конвенції Ради Європи про запобігання та боротьбу з насильством щодо жінок), головним аргументом проти стала саме образа та зневажання традиційних християнських цінностей. Каменем спотикання стали закладені в документі принципи, що розцінюються консерваторами, як пропаганда ЛГБТ та розмивання традиційного поняття сім'ї. Зокрема, критиці піддається закладена в Конвенції гендерна ідеологія та термінологія.

Недавню спробу змінити зміст шкільних підручників у ліволіберальному дусі, щоб, окрім стандартної "мама, тато, я", у них були показані й інші моделі сім'ї, теж "пригальмувало" релігійне лобі. На особливу увагу заслуговує випадок, коли релігійні мотиви використовували для того, щоб безпосередньо вплинути на розподіл бюджетних коштів.

А саме – 20 млн гривень, які Держкіно України виділило на зйомки фільму Хачатура Василяна "Мій юний принц". 120 депутатів Верховної Ради підписали відкрите звернення до Кабміну з вимогою відкликати фінансування. Обурила їх присутність у сюжеті лінії одностатевого кохання та неабиякої кількості сексуальних сцен. Проте, головним мотивом неприйняття стало те, що в деяких відвертих сценах були присутні християнські символи.

Автори звернень акцентували увагу на нормах закону "Про захист суспільної моралі". Стверджували, що творці фільму пропагують святотатство. Наполягали на тому, що об'єднання релігійних та еротичних мотивів ображає почуття вірян. Втім, я б із цим твердженням посперечалася. Наприклад, художники епохи Відродження не соромилися зображати голі жіночі та чоловічі тіла на полотнах та фресках з біблійною тематикою. До речі, створення багатьох з цих творів оплачувала католицька церква.

Та й саме Письмо не позбавлене еротизму. Взяти хоч Соломонову Пісню Пісень. Цей текст, по суті, діалог між нареченим і нареченою, у якому вони виражають одне одному кохання аж ніяк не платонічне. Клірики стверджують, що діалог коханих треба трактувати як систему символів духовної, а не фізичної властивості, але простого сенсу сказаного ніхто не заперечує.

Гомосексуальність була властива текстам і зображенням божеств дохристиянських часів, зокрема античним.

Відповідно до статті 35 Конституції України Церква та інші релігійні організації відокремлені від держави. Проте, за даними Київського міжнародного інституту соціології, 48,8% дорослого населення вважають себе парафіянами Української православної церкви. Це серйозна сила, спираючись на яку можна продавлювати або навпаки блокувати різні законодавчі ініціативи.

Позиції нинішньої влади слабшають на очах. Тут і криза, спричинена пандемією, зіграла істотну роль, і власні помилки. У результаті політична сила, яка ще недавно користувалася колосальною підтримкою населення, стала чи не найкритичнішою в історії української незалежності. У такій ситуації велика спокуса використати релігію з її безумовним авторитетом як підмогу.

За Конституцією, Церква все ще відокремлена від держави, але вони, очевидно, дуже потрібні одна одній і цілком здатні домовитися. Свідченням чого є той факт, що локдауни в Україні ніколи не призначалися на дні християнських свят. Робота в церковних установах передбачає постійні контакти з людьми, як, наприклад, робота у шкільництві, але виконувати її можна і без щеплення від COVID-19, навряд це випадково.