"Як зберуться до купи — ми їх накриваємо". Репортаж із бойових блокпостів тероборони Києва

Іду на позиції тероборони — поговорити з нашими бійцями: про що вони зараз думають, як уявляють хід війни, який у них бойовий дух? Це один із київських околичних районів — нині така ситуація у всіх районах, що наїжачилися до ворога столиці України, яка тепер нагадує наш місцевий волонтерський штаб, оточений колючим дротом, укріпленнями та автоматниками.

Навколо нашого мікрорайону кілька перекритих вулиць: там загородження з мішків із піском та бетонних блоків. Я йду на найбільше укріплення, що знаходиться в парку — одному з найулюбленіших місць киян. Тут ще зовсім недавно було роздолля для дітей та дорослих: гойдалки, гірки, спортивні снаряди, прокат дитячих машинок, навіть є скульптурний комплекс та декоративний басейн.

Тепер тут усе перекопано, довгі траншеї, наметовий табір бійців: озброєння, польова кухня, їжа — в них все є. Місцеві жителі приносять їм ще продуктів, а ті жартують: "Та досить нас підгодовувати — ми не можемо стільки з'їсти!"

У структурі військових укріплень відчувається ґрунтовність та грамотний підхід. Не як у перші дні, коли все робилося нашвидкуруч і похапцем.

Для військ РФ в Україні – глухий кут

Підходжу до бійця на посту, показуючи здалеку журналістське посвідчення. Він просить не фотографувати його. Чоловіка звуть Віталій, 48 років.

Розповідає, що за професією — кравець і в мирний час кроїв норкові шуби. Тут — із першого дня війни.

Служив у Придністров'ї в прикордонних військах.

"Як раз у 1992 році я був на українсько-молдовському кордоні, коли почався конфлікт Придністров'я та Молдови, — розповідає Віталій. – І тоді бачив безліч біженців. Їх пройшло через прикордонний коридор 15-20 тисяч. Хоча сьогодні масштаби трохи інші".

Щодо бойового духу, каже — хороший. І, справді, я в рядах бійців ще не бачив жодного похмурого обличчя.

Щодо ходу війни Віталій зауважує таке: "В росіян немає тактики, і це видно. Вони то розбрідаються, то збираються. Але як тільки вони зберуться до купи, ми їх накриваємо. Для них в Україні — глухий кут".

Боєць каже, що ними тут керують бойові офіцери, багато з яких мають досвід АТО. Все добре організовано. Поки ми розмовляємо, регулярно по рації перевіряють зв'язок.

Всі ці недоліки військ РФ, як вважає Віталій, призведуть до їхньої поразки. Він закінчує з гумором: "Є така народна приказка: "Весна покаже, хто насрав!"

Дайте ще зброї

Я обійшов бетонні укріплення та поговорив із ще одним високим бійцем: Андрій, 55 років. На громадянці працював водієм. Служив ще в лавах Радянської армії.

"Поточний стан у нас такий: готові та чекаємо. Офіцери грамотні. В теробороні зараз чимало тих, хто має бойовий досвід АТО. У перші дні війни саме такі хлопці тут закріплювалися на позиціях. Але на сьогодні в нас практично немає проблем", — каже Андрій.

На моє запитання, що все-таки покращило б позиції ЗСУ, він відповідає коротко: "Постачання зброї. Зброя та ще раз зброя".

Щодо ворога, то Андрій вважає, що все закінчиться крахом Путіна.

"Через корупцію та окозамилювання йому просто багато брехали: і про його армію, де багато старих снарядів, що не вибухають, і про те, що його тут зустрінуть з букетиками. Ось наші букетики, — показує Андрій жестом на автомати в руках бійців, що патрулюють периметром бетонних укріплень. — І для нас проблема тільки в тому, що їх багато. Але ми їх видавимо. Це точно. Але це не буде швидко".

А на запитання, чи не боїться він несподіваного різкого похолодання, Андрій посміхнувся: "Морозу не боїмося, ми — не африканці".