Розділи
Матеріали

Малевич – за Україну. Скинути Червону армію у прірву!

Швидше б Неньці разом з усією різнобарвною планетою знищити окупаційних мікровершників російського апокаліпсису. Планета, Небо та наша Україна, батьківщина Казимира Малевича, сильніші за них!

Казимир Малевич, "Скаче червона кіннота", 1928-1932.

Минув місяць війни. День народження Казимира Малевича – 23 лютого. Він збігається з Днем Червоної армії (потім — Радянської армії), який виник 1922 року. Увечері 23 лютого, напередодні російського вторгнення, я написав пост у Фейсбуці: "Вікно в космос, або День Червоної армії імені Малевича". Крім іншого, там було і про картину "Скаче червона кіннота" (1932).

Я зробив нещодавно невелике відкриття в Довженко-Центрі, побачивши німий український фільм, який явно надихнув Малевича на цей шедевр. Такий незвичайний ракурс для своєї кінноти художник узяв з кадрів стрічки Івана Кавалерідзе "Перекоп" (1930), створеної у ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління). Малевич дружив із кіношниками, а коли наприкінці тридцятих викладав у Києві, часто пропадав у ВУФКУ: любив кіно та робив кіноафіші.

Кіннота в авангардному кадрі Кавалерідзе стрибала внизу зображення, решта – небо. Але Малевич додав у своє полотно землю, і крихітні вершники опинилися затиснуті між цими двома просторами: землі і небес.

Своїм мікроскопічним розміром Червоної кінноти Малевич сатирично посміявся з неї – у художника тоді вже були серйозні зіткнення з радянською владою (його побили на допиті в СК, коли викликали з Берліна, звинувачуючи у стандартному — "німецький шпигун"), що й змусило його переїхати з Пітера в Київ. На обороті полотна виведено: "Скаче червона кіннота/із жовтневої столиці/на захист радянського кордону". Як у частівці.

Офіційна влада заковтнула гачок — це була чи не єдина робота майстра, визнана радянськими ідеологами, які не помітили прихованої сатири, їх влаштувала "вірнопіддана" назва полотна. Офіціозу не подобався його тодішній "селянський цикл", де Малевич у 1928-1932 роках зображував українських селян німими, без ротів – жертвами насильницької індустріалізації.

Хоча очевидно, що художник іронізував, "масштаб" вояк розчулює: крихітні вершники мчать багатошаровою Землею, яка подана у вигляді 12 потужних геологічних пластів у розрізі. І 12 червоних загонів – строго по чотири – як вершників Апокаліпсису.

Вершники мчать ланцюжком, немов червоні мурахи по пирогу, справляючи швидше комічне враження, ніж пафосне. Як у Гашека в "Пригодах бравого вояка Швейка": "Що є капітаном порівняно з пишнотою природи? Повна нікчемність!".

24 лютого 2022 року спадкоємиця Червоної армії, російська, вже бомбила українські міста. Рівно через 100 років після свого утворення. Незабаром і сама ця армія помчала Україною.

Подивімося ще раз на полотно. Кольорові смуги Землі, немов поєднання кольорів на прапорах різних країн: німецької (червоний, жовтий, чорний), української (жовтий, блакитний), американської та японської (червоний, білий) – уся планета.

ЗСУ і наша земля, не без допомоги озброєння низки країн, починає скидати цих "мурах" у прірву. І дай Боже, всіх скине!

Україні давали три дні, а вона вже місяць громить ворога та переходить у контрнаступ. Швидше б Неньці разом з усією різнобарвною планетою знищити окупаційних мікровершників російського апокаліпсису. Планета, Небо та наша Україна, батьківщина Казимира Малевича, сильніші за них!

До речі, щодо того, як Радянська влада поверхово трактувала картину Малевича, є ще одна повчальна історія.

Багато росіян, опозиційно налаштованих до режиму Путіна, наприклад, письменник Борис Акунін та політик Ілля Яшин, сьогоднішню російсько-українську війну порівнюють у плані її провальності для Росії з російсько-японською війною 1904-1905 років. Царська Росія тоді кинулася в пекло бійні, фантастично недооцінивши супротивника. І напередодні був один цікавий символічний момент, також пов'язаний з неправильною інтерпретацією.

Коли Микола II зійшов на престол, на честь його коронації японський імператор Мейдзі подарував йому одну річ, яка досі зберігається в Москві у Музеї Сходу в залі мистецтва Японії.

Російському монарху була дарована робота майстра Канеди Кендзіро — півтораметрова фігура орла, кожне перо якого вирізане зі слонової кістки. Птах вчепився кігтями в сосновий пень. Скульптура "Орел на пні" розташована на тлі бурхливого моря, вишитого на ширмі.

"Орел на пні", робота японського різьбяра Канеди Кендзіро. Японія, кін. ХІХ ст. Слонова кістка, дерево, ріг, полірування, різьблення, тонування

Тоді (і зараз) дотримуються офіційної японської версії, що ця композиція "уособлює військову міць, владу, могутність". А саме: "корінь сосни, що служить підставкою для скульптури, – символ довголіття, орел уособлює владу" тощо.

Однак, якщо уважно подивитися на цей ансамбль, охоплює почуття тривоги: хижий птах безнадійно чіпляється за пень з оголеним корінням, а штормовий вітер зносить його в море. Окремо кожен елемент композиції відповідав супровідній інтерпретації японців, але разом вони означали одне – щоб російський орел якнайшвидше відлетів у море, недовго вам залишилося. Що й сталося під час російсько-японської війни, ганебний програш у якій ще й спровокував у Росії революцію 1905 року. Тільки самовдоволення царського оточення, засліпленого пишнотою подарунка, не дозволило розглянути його таємний сенс.

Аналогії з путінською Росією очевидні: ніхто з їхньої верхівки не очікував, що Україна виявиться настільки міцним горішком. Історія повторюється.