Малевич – за Україну. Скинути Червону армію у прірву!

Минув місяць війни. День народження Казимира Малевича – 23 лютого. Він збігається з Днем Червоної армії (потім — Радянської армії), який виник 1922 року. Увечері 23 лютого, напередодні російського вторгнення, я написав пост у Фейсбуці: "Вікно в космос, або День Червоної армії імені Малевича". Крім іншого, там було і про картину "Скаче червона кіннота" (1932).

Я зробив нещодавно невелике відкриття в Довженко-Центрі, побачивши німий український фільм, який явно надихнув Малевича на цей шедевр. Такий незвичайний ракурс для своєї кінноти художник узяв з кадрів стрічки Івана Кавалерідзе "Перекоп" (1930), створеної у ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління). Малевич дружив із кіношниками, а коли наприкінці тридцятих викладав у Києві, часто пропадав у ВУФКУ: любив кіно та робив кіноафіші.

Кіннота в авангардному кадрі Кавалерідзе стрибала внизу зображення, решта – небо. Але Малевич додав у своє полотно землю, і крихітні вершники опинилися затиснуті між цими двома просторами: землі і небес.

Своїм мікроскопічним розміром Червоної кінноти Малевич сатирично посміявся з неї – у художника тоді вже були серйозні зіткнення з радянською владою (його побили на допиті в СК, коли викликали з Берліна, звинувачуючи у стандартному — "німецький шпигун"), що й змусило його переїхати з Пітера в Київ. На обороті полотна виведено: "Скаче червона кіннота/із жовтневої столиці/на захист радянського кордону". Як у частівці.

Офіційна влада заковтнула гачок — це була чи не єдина робота майстра, визнана радянськими ідеологами, які не помітили прихованої сатири, їх влаштувала "вірнопіддана" назва полотна. Офіціозу не подобався його тодішній "селянський цикл", де Малевич у 1928-1932 роках зображував українських селян німими, без ротів – жертвами насильницької індустріалізації.

Хоча очевидно, що художник іронізував, "масштаб" вояк розчулює: крихітні вершники мчать багатошаровою Землею, яка подана у вигляді 12 потужних геологічних пластів у розрізі. І 12 червоних загонів – строго по чотири – як вершників Апокаліпсису.

Вершники мчать ланцюжком, немов червоні мурахи по пирогу, справляючи швидше комічне враження, ніж пафосне. Як у Гашека в "Пригодах бравого вояка Швейка": "Що є капітаном порівняно з пишнотою природи? Повна нікчемність!".

24 лютого 2022 року спадкоємиця Червоної армії, російська, вже бомбила українські міста. Рівно через 100 років після свого утворення. Незабаром і сама ця армія помчала Україною.

Подивімося ще раз на полотно. Кольорові смуги Землі, немов поєднання кольорів на прапорах різних країн: німецької (червоний, жовтий, чорний), української (жовтий, блакитний), американської та японської (червоний, білий) – уся планета.

ЗСУ і наша земля, не без допомоги озброєння низки країн, починає скидати цих "мурах" у прірву. І дай Боже, всіх скине!

Україні давали три дні, а вона вже місяць громить ворога та переходить у контрнаступ. Швидше б Неньці разом з усією різнобарвною планетою знищити окупаційних мікровершників російського апокаліпсису. Планета, Небо та наша Україна, батьківщина Казимира Малевича, сильніші за них!

До речі, щодо того, як Радянська влада поверхово трактувала картину Малевича, є ще одна повчальна історія.

Багато росіян, опозиційно налаштованих до режиму Путіна, наприклад, письменник Борис Акунін та політик Ілля Яшин, сьогоднішню російсько-українську війну порівнюють у плані її провальності для Росії з російсько-японською війною 1904-1905 років. Царська Росія тоді кинулася в пекло бійні, фантастично недооцінивши супротивника. І напередодні був один цікавий символічний момент, також пов'язаний з неправильною інтерпретацією.

Коли Микола II зійшов на престол, на честь його коронації японський імператор Мейдзі подарував йому одну річ, яка досі зберігається в Москві у Музеї Сходу в залі мистецтва Японії.

Російському монарху була дарована робота майстра Канеди Кендзіро — півтораметрова фігура орла, кожне перо якого вирізане зі слонової кістки. Птах вчепився кігтями в сосновий пень. Скульптура "Орел на пні" розташована на тлі бурхливого моря, вишитого на ширмі.

Тоді (і зараз) дотримуються офіційної японської версії, що ця композиція "уособлює військову міць, владу, могутність". А саме: "корінь сосни, що служить підставкою для скульптури, – символ довголіття, орел уособлює владу" тощо.

Однак, якщо уважно подивитися на цей ансамбль, охоплює почуття тривоги: хижий птах безнадійно чіпляється за пень з оголеним корінням, а штормовий вітер зносить його в море. Окремо кожен елемент композиції відповідав супровідній інтерпретації японців, але разом вони означали одне – щоб російський орел якнайшвидше відлетів у море, недовго вам залишилося. Що й сталося під час російсько-японської війни, ганебний програш у якій ще й спровокував у Росії революцію 1905 року. Тільки самовдоволення царського оточення, засліпленого пишнотою подарунка, не дозволило розглянути його таємний сенс.

Аналогії з путінською Росією очевидні: ніхто з їхньої верхівки не очікував, що Україна виявиться настільки міцним горішком. Історія повторюється.