Розділи
Матеріали

"Тільки без тварин". Чому люди, які не покинули своїх улюбленців, не можуть орендувати житло

"Безвідповідальні не рятуватимуть з-під бомбардувань і не тягатимуть через усю країну дванадцятирічного лабрадора. Розумієте? Здайте їм житло, будь ласка". Думка.

Фото: Getty Images | Люди, зупиніться. Кидайте цю свою улюблену приписку в оголошеннях: "Тільки без тварин"

Женька пише: "Не можу знайти квартиру в Кропивницькому, не здають біженцям із собакою". Оббігала все місто, благає, плаче.

Ірка ночує в машині десь під Вінницею, бо три кішки та шиншила.

Маринка виводить свого мопса лише в темний час доби, щоби нові львівські сусіди не побачили й не розповіли хазяйці.

У мене таких історій десятки, якщо не сотні.

Скажіть, люди, що з вами не так?

Поясніть мені, ЩО зробить собака з вашою двушкою в хрущовці? Ї**не по кухні з Граду? Запустить крилату ракету в душову? Що?

Болонка насипле шерсті на килим? О, жах! Питання одного вологого прибирання.

Кішка зачепить лапкою бабусину гардину? Викиньте цю гардину нахр*н. Вона не варта сліз хлопчика, який, стоячи на колінах, вчепився в руду кішку і ридає під мамино: "Микита, синочку, відпусти, вона мишок тут ловитиме, ми не можемо її взяти, нас не пустять з нею".

Що ще? Бульдог погризе ніжку стільця?! Це просто нереальні масштаби катастрофи. В рейтингу п***ця йде одразу після Бучі.

Люди, зупиніться. Кидайте ви цю свою улюблену приписку в оголошеннях: "Тільки без тварин".

Собаки, кішки, папуги, навіть хом'ячки, мати їх — це історія про тепло, про любов та про хорошу сім'ю. Я серйозно.

Безвідповідальні не рятуватимуть з-під бомбардувань і не тягатимуть через усю країну дванадцятирічного лабрадора. Розумієте? Здайте їм житло, будь ласка.

Коли ви кажете: "Діти ще нехай, але собака — точно ні".

Це, як ви б сказали матері, яка стоїть у вас на порозі з двома малюками: "Ну, дівчинку заведіть, а от хлопчика не візьмемо, стрьомний він якийсь, ще стіни помалює".

Тварини в сім'ї — це завжди діти. Повірте мені, людині, яка жодного разу так і не спустилася в бомбосховищі. Ні під час ракетних обстрілів, ні під винищувачами, що літали над будинком. Чому? Бо в мене доберман. З ним туди не можна, а без нього неможливо. Ви ці очі бачили?

У сімдесяті роки, в третю хвилю еміграції, батько проводив в аеропорту родичів. Він багато розповідав про те, як митники та інші чекісти знущалися зі "зрадників батьківщини", відбирали й рвали книги (а виїжджала здебільшого інтелігенція), обзивали, принижували. І він досі не може забути історію двох левреток, яких прив'язали до стійки реєстрації тому, що не вистачало якоїсь коми в документі.

І господиня, каже, плакала так, і собаки, каже, вили так, що всі люди в залі очікування плакали, навіть чоловіки. Благали чиновників пошкодувати цю сім'ю. Але ні.

Прошу вас, люди, не будьте, як ті чекісти.

П.С. Мені неймовірно пощастило, і я дякуватиму колезі до кінця своїх днів. Він просто віддав мені ключі від своєї квартири в Дніпрі, не спитавши ні про розмір собаки, ні про розмах крил птаха. Спасибі Руслане!

Джерело.