З прицілом на Японію та США. Чим небезпечне відновлення ядерних випробувань у Північній Кореї

24 березня в КНДР було проведено запуск міжконтинентальної балістичної ракети. Точних даних про те, яка саме це була ракета — "Хвасон-17" з дальністю приблизно 15 тисяч км або "Хвасон-15" з дальністю 10 тисяч км — немає. За великим рахунком, це не має значення. Обидві є міжконтинентальними балістичними ракетами, які можуть атакувати будь-яку ціль на континентальній території США.

Північна Корея стала третьою у світі країною — після Росії та Китаю — здатною завдати ядерного удару по території США.

Кінець мораторію на ядерні випробування

24 березня знаменувало закінчення мораторію, який КНДР, до речі, сама ж й оголосила навесні 2018 року. Відповідно до цього мораторію Пхеньян обіцяв не проводити запусків балістичних ракет із дальністю понад 5 тисяч км, а також ядерних випробувань.

На VI засіданні Політбюро ЦК Трудової партії Кореї восьмого скликання 19 січня цього року керівництво КНДР оголосило необхідність готуватися до тривалої конфронтації зі США. Для цього необхідно прискорити розвиток "потужніших фізичних засобів, здатних до надійного придушення з кожним днем ворожих дій США, що посилюються, проти КНДР". У зв'язку з цим і було ухвалено рішення про відмову від мораторію.

Далі була серія випробувань нових видів ракетних озброєнь. За твердженням Пхеньяна, випробувані зразки є важливими "для підвищення ефективності роботи тактичної ядерної зброї" і передбачають встановлення на них малої ядерної боєголовки. За даними супутникової зйомки, на ядерному полігоні Пхунгері, про закриття якого "на віки вічні" північнокорейський уряд оголосив у 2018 році, триває підготовка до нового ядерного випробування.

Можливість завдання ракетно-ядерного удару по території потенційного противника є важливим компонентом доктрини стримування, котрої дотримувався Пхеньян довгі десятиліття. Проте для стримування достатньо було тих засобів, які з'явилися у Північної Кореї приблизно до 2015 року. Тоді в розпорядженні вже були ядерні заряди на урановій і плутонієвій основі, а також ракети, дальність яких дозволяла завдавати ударів по будь-якій точці на території Китаю, Південній Кореї та Японії, а також Алясці та Гуаму. Однак Пхеньян не зупинився на цьому, а пішов далі, створивши повноцінні МБР та термоядерні заряди.

Північна Корея наступає

Північнокорейська ракетно-ядерна програма з програми оборонної перетворюється на програму наступальну.

У зв'язку з цим постає питання: як новий статус КНДР, четвертої з "невизнаних ядерних держав" (Північна Корея, Індія, Пакистан та Ізраїль), вплине на безпеку в Східній Азії та у світі?

Насамперед, звертають на себе увагу зміна балансу сил на Корейському півострові та напруження, що наростає. На початку квітня Кім Е Чжон (сестра Кім Чен Ина, друга людина в країні) прямо заявила, що в разі збройного конфлікту з Південною Кореєю КНДР використовує ядерну зброю. Наявність у Північної Кореї тактичної ядерної зброї зводить нанівець перевагу Південної Кореї у конвенційних озброєннях.

Напруженість на Корейському півострові посилюється ще більше через нову південнокорейську адміністрацію. Новий президент Юн Сок Йоль — з правоконсервативної партії "Сила народу". Консерватори розглядають КНДР як однозначну загрозу національній безпеці та наполягають на зміні північнокорейського режиму для створення єдиної ліберально-демократичної та ринково-орієнтованої Кореї під проводом Півдня.

Новий міністр оборони Лі Чон Соп повторив план свого попередника щодо розвитку "системи трьох стовпів", також відомої як "три К" — Kill Chain (стратегія превентивного удару), KAMD (Korea Air and Missile Defense — ППО та ПРО Кореї), KMPR (Korea Massive Punishment and Retaliation — Корейська стратегія широкомасштабного у відповідь карального удару), — для протидії північнокорейським загрозам. Це передбачає, зокрема, попереджувальні удари, які "знеголовлюють вище керівництво КНДР". Так, щодо Півночі нова південнокорейська адміністрація застосовуватиме політику "стримування".

Південна Корея наполягає на денуклеаризації, а Китай — на збереженні статус-кво

Водночас існує одне прийнятне вирішення "північнокорейської проблеми" — відмова Пхеньяна від ядерної зброї за формулою CVID (Complete, Verifiable and Irreversible Dismantlement — повний, перевіряльний і безповоротний демонтаж).

Юн Сок Йоль, однак, заявив, що не заперечує проти можливої міжкорейської співпраці, але лише за умови, якщо Північна Корея "здійснить серйозні кроки на шляху ядерного роззброєння". 21 травня на спільній пресконференції з американським президентом Джо Байденом, Юн Сок Йоль заявив, що повна денуклеаризація КНДР є єдино прийнятним вирішенням проблеми для Півдня. Водночас уточнив, що двері для переговорів залишаються відчиненими. Те саме підтвердив і Джо Байден, сказавши, що готовий до переговорів, якщо Пхеньян готовий на поступки. Тобто Півночі пропонується співпраця на очевидно неприйнятних умовах. Північнокорейське керівництво впевнене, що лише наявність ядерного потенціалу гарантує безпеку режиму. Наявність ядерної зброї робить зовнішню інтервенцію — як в Іраку чи Лівії — практично неможливою і знижує шанси на відкрите іноземне втручання у разі внутрішньополітичної кризи.

До того ж ядерний статус є ще й дипломатичним інструментом для маленької та бідної Північної Кореї.

У такому разі виходом є компроміс, який передбачав би не ліквідацію ракетно-ядерної програми КНДР, а угоду про контроль над озброєннями. Північна Корея зберігала б кілька ядерних зарядів, відмовляючись від подальшого кількісного нарощування і якісного вдосконалення ядерного потенціалу.

Будь-який компроміс, зрозуміло, потребує відновлення переговорного процесу. Можливо — у колишньому шестисторонньому форматі за участю КНДР, Республіки Корея, Японії, КНР, РФ та США. Хоча формат у перспективі має бути змінено: враховуючи політичну деградацію РФ та подальшу ізоляцію, навряд чи Москва зможе бути активним учасником вирішення північнокорейської ядерної проблеми.

Китай наразі зацікавлений у збереженні статус-кво на Корейському півострові, на відміну від інших сторін, які є прямою ціллю для потенційної ракетно-ядерної атаки з боку КНДР. Позиції цих країн збігаються: повна денуклеаризація Північної Кореї.

Що стосується США, президент Байден продовжує "політику стратегічного терпіння", яку проводив президент Обама. Ця політика передбачає відмову від переговорів з КНДР доти, доки Пхеньян не погодиться на поступки з ядерного питання. Головною метою такої політики є вже згаданий CVID. При цьому не передбачається ослаблення режиму санкцій ООН проти Північної Кореї.

Чи можливий діалог між США та Північною Кореєю?

Для адміністрації Байдена переговори з Північною Кореєю пов'язані з політичними ризиками. Факт, що маленька та бідна країна, розташована десь на далеких околицях Азії, перетворилася на державу, здатну завдати ядерного удару по Нью-Йорку чи Вашингтону, здається абсолютно нереалістичним. Тому проведення переговорів і, тим паче, підписання якоїсь угоди з КНДР загрожує Білому дому критикою за "умиротворення потенційного агресора", що спричинить зниження рейтингу, і без того тендітного. В умовах активної фази війни в Європі, на якій зосереджено основну увагу Вашингтона, переговори з КНДР здаються малоймовірними.

Якщо американська адміністрація все ж таки почне в найближчому майбутньому з Північною Кореєю переговори про обмеження стратегічних озброєнь, швидше за все, вони будуть ґрунтуватися на формулі саміту в Ханої 2019 року. Ця формула передбачає згоду КНДР на ліквідацію значної частини наявних потужностей з розробки та виробництва ядерної зброї.

В обмін на це північнокорейці отримують деякі поступки, зокрема послаблення санкцій. Для Північної Кореї найважливішим завданням є вихід з-під режиму санкцій, що дозволить, по-перше, відродити економіку та відновити економічне зростання, а по-друге, знизить залежність від Китаю. Крім цього, Пхеньян, ймовірно, потребує економічної допомоги.

Північнокорейська ракетно-ядерна програма підриває міжнародний режим нерозповсюдження, оскільки КНДР є єдиною у світі країною, яка свого часу підписала Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) 1968 року, а потім заявила про свій вихід із договору. Водночас використовувавши можливості для того, щоб отримати доступ до важливої технічної інформації. Це створює небезпечний прецедент, адже інші "невизнані ядерні країни" — Індія, Пакистан та Ізраїль — просто не підписували ДНЯЗ.

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї враховував три пункти:

1. Нерозповсюдження (країни, які не мають ядерної зброї, повинні були відмовитися від свого права на її набуття та прийняти повномасштабні гарантії).
2. Роззброєння (зобов'язати п'ять країн, які мають ядерну зброю, — США, СРСР, Великобританію, Францію і Китай, — сумлінно вести переговори про скорочення і в кінцевому підсумку ліквідацію своїх ядерних арсеналів, хоча терміни не були встановлені).
3. І, нарешті, вимога забезпечити, щоб держави, які не володіють ядерною зброєю, мали повний доступ до мирної ядерної науки та технологій.

ДНЯЗ розцінюється як основа глобального ядерного порядку. Але ДНЯЗ — продукт біполярного світу 1960-х років. Підписання ДНЯЗ дало старт процесу двостороннього контролю (між США та СРСР/РФ) над ядерними озброєннями, зокрема й переговорів про обмеження стратегічних озброєнь і такими договорами, як ОСО І та ІІ, СНО-1, ДРСМД, ПРО. Однак зараз уся ця структура руйнується. У 2002 році США в односторонньому порядку вийшли з Договору щодо ПРО, а в 2019 році припинив дію і ДРСМД. Колишня модель двостороннього контролю над озброєннями була заснована на "ядерному паритеті" та "взаємній вразливості" і більше не працює у багатополярному світі.

Ядерний дамоклів меч

Якщо ядерний статус Північної Кореї буде визнаний міжнародним співтовариством, а переговори про обмеження ядерних озброєнь стануть непрямим визнанням її ядерного статусу, це збільшить ймовірність того, що рано чи пізно з'являться й інші країни, які наслідуватимуть її приклад. У межах Східної Азії це можуть бути Південна Корея і Японія, а також В'єтнам, які мають як фінансовий, так і технічний потенціал для розробки ядерної зброї. Унаслідок — "ядерне доміно", дискредитація ДНЯЗ, руйнування режиму стратегічної стабільності та гонка ядерних озброєнь.

Цього може і не статися, враховуючи, наприклад, "ядерну алергію" японського суспільства, яке дуже чутливо сприймає питання у сфері оборони й озброєнь. На сьогоднішній день як Японії, так і Південній Кореї доцільніше залишатися під американською "ядерною парасолькою". Крім цього, обов'язково треба враховувати фактор Пекіна, який навряд чи сприймає подібні ініціативи своїх сусідів.

Наразі вирішення "північнокорейської проблеми" залишається у підвішеному стані. На це впливають, зокрема, коронавірусна криза, що розгорілася в Північній Кореї, російсько-українська війна і загроза ядерного удару з боку РФ. Однозначно зрозуміло, що світ потребує оновленої системи контролю за ядерними озброєннями, відповідно до якого і можна буде знайти рішення щодо КНДР.