Стратегія війни. Щоб перемогти ворога, мало героїзму та жертовності – треба бути ще й розумнішим.
"Виникають сумніви не тільки в тому, що влада здатна виробити потрібну стратегію виживання країни в умовах затяжної агресії, а й те, що вона розуміє необхідність такої стратегії". Думка.
Тривожні моменти війни: вкрай складна ситуація в районі Сєвєродонецька-Лисичанська, постійні бомбардування наших міст, загроза вступу у війну Білорусі. Але ще більше мене турбує рефлекторний характер поведінки нашого суспільства та влади.
У цьому випадку, рефлекторність — це дії на інстинктах, без осмислення: торкнувся гарячої праски, обсмикнув руку, висловився з приводу власної незграбності. Все на автоматі.
Так, саме так треба було чинити на початку війни: на інстинктах і за ситуацією. А інстинкти в українців чудові, окупанти вже переконалися у цьому під Києвом, Харковом та іншими відбитими в агресора містами.
Але війна явно пішла у довгу. Вона йде на нашій території. Гинуть на фронті, під обстрілами у містах або евакуюються із країни наші громадяни. Руйнується наша інфраструктура — будинки, мости, дороги, комунальні об'єкти. Щодня зазнає серйозних втрат наша економіка. У недоімперії не вийшло відразу захопити Україну, тепер вона намагається завдати нам такої шкоди, щоби ми просто не вижили.
Тут на рефлексах не витягнути. Тут треба думати. Вже на другий місяць війни мають з'явитися плани влади щодо винесення з нашої території військової промисловості, залучення зовнішніх інвестицій (а не тільки кабальних позик!), які пішли з РФ і могли б прийти до нас. Щодо організації того надзвичайного суспільно-економічного устрою, який дозволить Україні вистояти в ті неминучі роки, які пройдуть до розвалу недоімперії та, відповідно, суттєвого зменшення загрози з її боку.
Наприклад, ми маємо фантастичну рекламу наших "Нептунів". Тому що за всю історію воєн ще нікому, окрім України, не вдалося з берега потопити крейсер, флагман флоту. І як ми використовуємо цей унікальний факт для розгортання масового виробництва таких чудових ракет?
Нічого подібного ми не бачимо, навіть натяків на адекватний стратегічний підхід. Виникають сумніви у тому, що влада здатна виробити потрібну стратегію виживання країни за умов затяжної агресії, а й те, що вона розуміє необхідність такої стратегії. Щоб перемогти ворога, що переважає, мало бути героїчнішим і жертовнішим. Треба бути ще й розумнішим.