Куди вдарить Путін. Києву приготуватися
"Погодьтеся, це хороше питання. Протвережує трохи. А то дуже легко впасти в ейфорію. Мовляв, орки біжать, скоро звільнимо Херсон, там одразу Крим, зачистимо від залишків Донбас і так далі. Чим більше оптимізму, тим сильніше буде розчарування. Не буде простої прогулянки до Херсона. Не підуть вони самі з окупованого Донбасу чи Криму. Більше того, ресурси у ворога ще є". Думка.
Інша справа, що Кремль справді відчуває низку незручностей від кампанії, що затягується. Санкції працюють. Повільно, але впевнено топлять російську економіку.
Тому завершити війну на переговорах було б оптимальним сценарієм. І в Європі масово розкриваються кремлівські консерви із закликами до переговорів. І до поступок на користь агресора, звісно. Але цього мало. Путіну на переговорах потрібні потужні козирі, він просто не може і не хоче говорити на рівних. Лише з позиції сили.
Єдиний реальний важіль тиску — безпосередня загроза Києву. Обстрілами залякати не вийшло, українці лише зліші стають. Отже, буде наступ.
Для Кремля логічно кинути на це всі ресурси, а не утримувати нескінченно південь, зазнаючи все більше помітних втрат.
Як це зробити? Все давно прораховано. Після завершення "першого етапу спеціальної операції", тобто окупації всього Донбасу, Путін переходить до другого. Частину ЗСУ має відволікти Лукашенко, який начебто погодився взяти участь у другому етапі "спецоперації". Він заходить на Рівненщину, армію РБ уже посилюють росіянами та російською технікою. Ну, а головні сили РФ йдуть на Київ. Інших логічних варіантів змусити нас до поступок на переговорах у Путіна немає.
Тож наступ на Київ у період із серпня по вересень (залежить від ситуації на Східному фронті) — цілком логічний перебіг. Можна сказати, що єдиний логічний хід для Кремля. Щоправда, з логікою там дружать не завжди. Та й Донецьку область ще треба захопити. Тому що ми з цим не зовсім згодні.