Мы никогда не прощаемся. Почему Морская Пехота никому ничего не прощает
"Ми — Морська Піхота Збройних Сил України. Ми злісні, ми жорсткі і ми незручні. Але ми саме ті, кого ви сподіваєтесь бачити поряд, коли все погано та небо падає на землю". Думка.
Ми ніколи не прощаємось. Ми тиснемо одне одному руки, ділимося цигарками, під**буємо одне одного, чия черга варити каву, хто "зашарівся", хто косить від війни, бо в нього поранення.
У нас жорсткі жарти, ми не жаліємо нікого, бо не жаліємо себе. Ми та сама затичка в кожній дірці.
Але ми Морська Піхота, і ми пишаємося цим, хоча це не дає нам жодних привілеїв, окрім як піти першими на штурм чергового села, чи відбиття позицій.
Тільки у нас фраза "ти що — контужений?" звучить, як жарт, бо всі контужені не один раз, і для нас це смішно. Чому? Щоб зрозуміти цей жарт, вам потрібно пройти наш шлях, хоча я особисто не радив би. Ми не зручні, ми нарвані, для нас немає ні привілеїв, ні посад, немає іншого авторитету, ніж той, що ти здобув у бою. Нас не люблять за те, що де ми, там війна. Ми як перший вершник апокаліпсиса, і ви дійсно не хочете, щоб на ваш квадрат зайшов наш батальйон. Просто повірте. Але.
Так, ми втрачаємо найкращих людей. Ми втрачаємо контрактників, які знали, куди вони йдуть. Ми втрачаємо морпіхів. Ми втрачаємо тих, хто знаходить у собі сміливість йти крізь вогонь у прямому значенні цього слова. Ми втрачаємо тих, хто потрапив до нас не за велінням душі, а за розподілом військкомату, але встиг стати морпіхом. Як я й казав — ми Морська Піхота Збройних Сил України. Ми злісні, ми жорсткі та ми незручні. Але ми саме ті, кого ви сподіваєтесь бачити поряд, коли все погано і небо падає на землю.
Бо Морська Піхота не звикла нікому нічого прощати.