Як навчають солдатів ЗСУ у Великій Британії. Історія бійця, який пройшов підготовку
"Мій товариш нещодавно повернувся з навчань у Британії, які проходив як мобілізований військовослужбовець. Він написав короткий звіт цього курсу молодого бійця. Текст наведений без змін, фото надане ним же". Думка.
Багато хто не розуміє, який сенс у підготовці солдатів ЗСУ у Великій Британії. Ще коли цю програму тільки озвучили, був шквал критики, починаючи від того, що це недоцільно й дорого, закінчуючи тим, що в нас можуть краще.
Центри підготовки розкидані по всій Англії, різні підрозділи ЗСУ проходили навчання в різних підрозділах армії, флоту й королівських ВПС Великобританії. Особисто я проходив курс молодого бійця, програма якого для британців складає 6 місяців. Для нас її стиснули до трьох тижнів. Вона включала маневри в складі відділення, навички обладнання позицій, маскування, патрулювання, поводження зі зброєю, стрільбу та вивчення законів і звичаїв війни.
Прибуття в табір та інструктори
Прибули літаком на військову авіабазу, звідти автобусами — у навчальний центр. Навчальний центр — це три десятки одно- та двоповерхових будинків для теоретичної частини та проживання особового складу, все навчання проходить у полі на практиці.
Інструкторський склад вищий за будь-які похвали, починаючи від їхнього ставлення до нас і закінчуючи їхніми вміннями та навичками.
Основне ось що: вони нас не вчили. Вони відзначали це постійно: "Ми лише інструктуємо та сподіваємося, що ці навички стануть вам у пригоді".
Крім цього, вони цікавилися специфікою бойових дій в Україні, багато уваги приділяли тим із нас, хто мав бойовий досвід, та вносили корективи у свою програму. До нас не було жодного зверхнього ставлення, я й уявити не міг, наскільки вони нам співчувають і підтримують нас.
Програма підготовки
Програма підготовки — це стиснутий у три тижні шестимісячний курс молодого бійця з корективами наших українських кураторів і британських інструкторів. Різні підрозділи українців навчалися в різних підрозділів британців, тож за всіх однозначно я сказати не можу. Починали з азів — техніки безпечного поводження зі зброєю, стійки, рухи. Потім перейшли до маневрів у двійках, четвірках і так до відділення.
Вчили тактичної медицини, вибирати місце для польового табору, як патрулювати, як вести бій у лісі та в полі, потім перейшли до міста, були стрільби. Тренування в полях і в місті були з холостими патронами. На території табору був спортмайданчик із інвентарем на будь-який смак. Із цивільними я не спілкувався, але всі британці одностайно підтримують Україну, а дехто стає з нами пліч-о-пліч.
Самі собою вони відкриті й прості, люблять низький гумор і міцний армійський мат. Іноді поводяться, як діти: порвані між ніг штани на тренуваннях викликають у них захват, що переходить в істерику. У засідках можуть демонстративно перднути, демаскувавши ціле відділення рекрутів.
Між собою спілкуються дуже відкрито, неформальна ситуація в них справді неформальна. Однак щодо їхніх умінь сумнівів ні в кого немає, сили та витривалості в кожному на трьох, у деяких за плечима не одне бойове відрядження в Афганістан.
Особисті враження
Багато хто не розуміє можливості, наданої їм цією програмою. Це шанс, який випадає не кожному, бо хтось навчався на власному гіркому досвіді та на власній крові. Це честь, це можливість отримати підготовку без ракетного обстрілу, а для тих, у кого вона вже є, це можливість поділитися своїм досвідом і отримати чужий. Деякі й після трьох тижнів цього не зрозуміли, але це їхні проблеми. Навчання мобілізованих за кордоном — це можливість надати їм максимальні гарантії безпеки.
Особисто для нашої армії в умовах мирного часу потрібно запозичити організацію служби, принципи комплектації, приділяти більше уваги бойовій підготовці та менше стройовій, робітникам. Слід надати командирам нижньої та середньої ланки більше свободи для ініціативи, більше уваги приділяти підготовці сержантського складу, переклавши на офіцерів усю паперову й організаційну роботу.
Необхідно вивчати сучасні умови ведення війни на своєму та чужому досвіді, а не на статутах 1970-х років і не кров'ю своїх солдатів. Офіцер, який був старшим інструктором, виконував усю роботу на рівні зі своїми солдатами та нами, коли він вів взвод. Він брав на себе таку ж вагу, зброю та засоби індивідуального захисту. Він зазначав, що має бути зі своїми людьми, тому що якщо вони не будуть йому довіряти, вони не ризикуватимуть, проявлятимуть ініціативу. Якщо він буде чужий їм, вони будуть чужі йому.