Спілка письменників проти Музею Булгакова. Кого з них треба ліквідувати
"Головна новина про війну за останні дні — це вимога певного "секретаріату" Національної спілки письменників України ліквідувати Музей Булгакова в Києві шляхом здавання його (музею) в архів. Дуже сумно буде жити в країні, де Музей Булгакова перемогти легко, а НСПУ — неможливо". Думка.
Вимога ліквідувати Музей Булгакова у Києві — це водночас і хороша, і погана новина.
Хороша. Якщо подібне мракобісся знову пожвавилося, то Україна непогано тримається. Отже, наша армія своєю кров'ю успішно створює вікно можливостей для існування певних безликих "секретаріатів", які можуть щось заявляти відповідно до свого бачення світу.
Погана новина в тому, що війна з Росією певною мірою йде за те, щоб ліквідувати Національну спілку письменників України. Якщо вже мирними засобами це зробити не вдалося.
Оскільки НСПУ процвітає — значить, ми поки що надто далекі від перемоги. Доведеться звільнити Крим і Донбас, щоб потім у вирішальній сутичці здолати сильнішого й живучого монстра.
Бо Спілка (радянських) письменників України як складник всесоюзної письменницької організації була створена в 1934 році в Києві. Після того, як сталінський режим винищив мільйони непокірних українців за допомогою Голодомору. Тоді відкрилася можливість перевезти столицю з Харкова в Київ та наплодити різні інструменти щодо забезпечення імперського контролю над Україною. Ось де корінь. Це не я вигадав — так написано на офіційному сайті НСПУ. Організація дбайливо зберігає традиції і свято дотримується своєї історії.
Письменників наділили особливими правами та привілеями, майном, профспілковою опікою тощо. Ну, не всіх, щоправда. Декого розстріляли або згноїли у в'язницях, багатьох зламали. Але це пережитки епохи, так би мовити.
Є щось дико символічне в тому, що Музей Булгакова атакує структура, описана в барвах у "М і М". Я переконаний, що справа не в "Білій гвардії" та українофобстві Булгакова. Це кричить підсвідомість.
Тригер — "Майстер і Маргарита", а спосіб вирішення проблеми почерпнуть у "Собачому серці". Це найчистіший прояв класової ненависті, що загострився на ґрунті хибного розуміння кон'юнктури.
Я абсолютно не проти дискусії на тему, які музеї потрібно створити, а які випиляти. Музейна справа — жива професія, а музеї — це не цвинтарі, вони мають іншу соціальну функцію. Але має бути дотримана якась логіка.
Спочатку потрібно звільнити НСПУ від бюджетного фінансування в нинішньому вигляді. Потім потрібно звільнити від майна й усіх одержавлювальних елементів. Ці пережитки тяжкої сталінської спадщини прогресивної української організації ні до чого.
Після цього треба надати НСПУ, як нормальному об'єднанню громадян, можливість поборотися за бюджетні гроші, позначивши якусь користь для держави, якісь KPI, проєкти тощо.
Я нескінченно далекий від організованих письменницьких мас, але як обиватель та активний читач, знаю про НСПУ лише те, що вона виробляє "секретаріати", "президії" та здає майно в оренду. Жоден із моїх знайомих літераторів ніколи не говорив про НСПУ нічого хорошого. Поганого — казав. Тобто де-факто НСПУ — це ідеологічно забарвлена ріелторська контора.
Дуже сумно буде жити у країні, де Музей Булгакова перемогти легко, а НСПУ — неможливо.
Я зрозумів би, якби з ідеєю закрити один музей і відкрити інший виступили громадяни від свого імені. Які б сміливо окреслили свою позицію від свого імені. Пред'явивши деякі права цю позицію заявляти.
Поки що атака йде від певних, хто соромляться свого пориву живих функціонерів від літератури проти цілком конкретного мертвого письменника. Тобто це не громадянський, а становий, цеховий конфлікт. На мій погляд, це ворушіння виглядає як щось, що віддаляє нас від перемоги. Сто років тому саме таке й позбавило шансів на перемогу, обернувшись трагедіями.