Мирні переговори з Росією. Як і навіщо Туреччина та Захід нас до них схиляють
"Міністр закордонних справ РФ Лавров учергове заявив про готовність недоімперії до переговорів. Уже два місяці з Кремля всіляко натякають, що хочуть таких переговорів. Їх просувають президент Туреччини Ердоган і голова ООН Гутерреш, підтримують канцлер Шольц і президент Макрон. Та й із Вашингтона останнім часом теж надходять подібні сигнали". Думка.
Резон Кремля очевидний. Там хотіли б отримати паузу, яку використали б для прихованої мобілізації (у тому числі й за рахунок добровільно-примусового переведення призовників на контракт), розконсервації радянської військової техніки, закупівлі безпілотників і того, що вдасться закупити. А під галас спробують виторгувати пом'якшення якихось санкцій, зокрема в енергетичній сфері. Щоб потім із новими силами продовжити агресію проти України.
Є свої резони й у нашого військово-політичного керівництва. Насамперед, нам потрібні масові постачання техніки та боєприпасів.
Необхідну кількість може забезпечити саме ленд-ліз, оскільки вільні запаси озброєння, які можна передати Україні, поступово вичерпуються. А на виробництво озброєння потрібен час, який завжди в дефіциті. Переговори до такої можливості сприяють.
Крім того, мирні переговори дають нехай примарну, але надію, що вдасться уникнути знищення нашої енергетичної інфраструктури. А ця тема надзвичайно турбує нашу владу. До речі, складнощі з електрикою не завадять транспортуванню озброєння, оскільки воно здійснюватиметься на тепловозній тязі. А от із пасажирськими перевезеннями можуть бути проблеми.
Якщо резони є в обох сторін, то мирні переговори можуть відбутися. І я не став би надто сподіватися на різкі заяви наших керівників, що жодних переговорів до повної деокупації України: одна справа — політичні гасла для мотивації, інша — військово-технологічні реалії. Тим більше, в умовах повної залежності від західних постачань.
У межах потенційного перемир'я Росія готова піти з окупованих територій півдня України на мало прийнятних для нас умовах. І навіть забратися з Донбасу — на зовсім неприйнятних умовах. А Крим вивести за дужки та взагалі не обговорювати.
При цьому треба чітко розуміти, що свого часу недоімперія обов'язково порушить усі домовленості й продовжить агресію, звинувативши в порушенні Україну, НАТО й підземних рептилоїдів.
Своєрідним типу приємним соусом до таких переговорів будуть чутки про те, що Путін поступово відходить від влади, передаючи її якимось "прагматикам" у Кремлі, які бажають відновлення стосунків із цивілізованим світом. Групі Патрушева, зокрема.
Навіть якщо переговори почнуться, то вони неминуче зайдуть у глухий кут. Максимум чого можна досягти — це вирішення окремих гуманітарних питань: обмін полоненими, коридори для біженців, умовна демілітаризація навколо Запорізької АЕС. Та й то навряд.
Єдиний надійний шлях до миру — це нанесення ворогові таких поразок, які викличуть у недоімперії масштабну політичну кризу та реальну зміну влади. Знищення військової бази РФ у Криму — одна з таких поразок.