Нова хвиля мобілізації в Україні. Як правильно вирішити це питання

Сумна тема мобілізації. Часто згадую слова Романа Доника: "Ті, хто хотів воювати або допомагати ЗСУ, це вже роблять. Більше нас не стане". Для когось мотивація — це патріотизм, для когось — гроші, але всі люди зараз воюють добровільно та усвідомлено. Але ми вже вичерпали весь ресурс добровольців і далі мобілізація буде все більше болісною.

Я не уявляю, як змусити воювати тих, хто не хоче цього. А в нас немає "заград загонів" НКВС. Всі ці поради диванних експертів щодо ухилянтів — ув'язнити їх, позбавити громадянства, депортувати з країни — смішні. Це лише емоції.

Мої друзі військкоми називають мені цифри недобору на "вчора" та плани на найближчі місяці і вони "жахливі". У нас багато втрат, їх треба заповнювати, нам потрібні нові люди для ротації виснажених хлопців на фронтах, потрібні для відповіді на мобілізацію в РФ. А публічно влада каже, що людей вистачає, зброї лише мало.

Ми сміємося з Росії, а самі йдемо совковим шляхом: закрили кордони і ловимо на вулицях і в магазинах людей. Усі соціальні мережі забиті роликами адвокатів, як ухилитися від повісток та служби. Це жахливо.

Я думаю ситуацію врятує своїм виступом лише авторитетна людина, наприклад, Президент чи Головком. Потрібно пояснити людям, навіщо ці повістки, що не відправлять мобілізованих одразу з військкомату на нуль, що у нас багато тилових частин та частин у резерві.

Весь соціум наповнюється чутками: мобілізували, відправили "голого" на нуль, там убили. Хто захоче так служити? Не все так жахливо, як говорять з чуток на ринках. У мене більшість військових знайомих за рік не були на фронтах! Ті, хто вирушив на фронт, у всіх хоч формально, але запитали до відправки. Але не я повинен це говорити людям.

Джерело