Мене починає дратувати те, що з кожного кута я чую про "контрнаступ"
"Політики ставлять задачі військовим. Але якщо ці задачі продиктовані очікуваннями електорату, а не можливостями армії та військовою доцільністю, то буде багато крові, втрачених життів та розчарувань". Думка.
Де б не відкрив відео чи текст — скрізь "компетентна" інформація про "контрнаступ".
"Ну що, скоро Донецьк звільните? По ТБ сказали: навесні буде контрнаступ", — каже мені вчора продавець на заправці у Костянтинівці.
Ти стоїш і думаєш, що то за фігня така? Я що тут, у футбол граю?
Усі думають, що контрнаступ — це обов'язково, як було на Харківщині, коли майже без втрат звільнили 150 населених пунктів. Але зараз ситуація інша. Ворог зробив висновки, збудував серйозні укріплені райони, проводить відеоспостереження по всій лінії фронту 24 години на добу.
Це я не до того, що не потрібно звільняти територію. Я до того, що не варто ставитися до ЗСУ, як до футбольної команди, підбадьорюючи оплесками та гаслами до бою.
Ви не уявляєте, скільки сил і поту йде на те, щоб відбити у ворога невелику посадку за 300 метрів від твоїх позицій. А люди чомусь сприймають контрнаступ так легко, ніби це схопив автомат — "тра та та" і в дамках.
Звісно, контрнаступ буде. Але тоді, коли командування побачить можливість для нього та закінчить серйозну підготовку. Може, навесні, може, влітку чи восени, а, може, й завтра.
Але коли б він не розпочався, ми маємо ставитися до розмов про нього з відповідальністю. Тому що слова формують громадську думку, а громадська думка впливає на рішення політиків, зокрема, західних. Політики ж, своєю чергою, ставлять завдання військовим. І якщо ці завдання продиктовані очікуваннями електорату, а не можливостями армії та військовою доцільністю, то це багато крові, життів та розчарувань…