У Путіна знову проблеми: РФ хочуть вигнати з ООН, а його самого звинуватити в геноциді
"Відтепер щоразу, коли Путін сідає в літак, йому доведеться запитувати: а чи не доставить льотчик його туди, де Путіна заарештують?". Думка.
В останні дні сталося одразу кілька дуже цікавих подій. Поки американці готуються до видовища арештів і судових процесів у головній ролі з Дональдом Трампом, його покровитель Володимир Путін стикається з набагато складнішими юридичними проблемами.
В останні дні сталося одразу кілька дуже цікавих подій. Так, колеса правосуддя можуть обертатися повільно і легко розчаруватися, коли очевидні злочини не отримують негайного офіційного вироку. Однак важко пригадати випадки, коли за короткий період стільки юридичної уваги приділялося одному диктатору.
Отже, повторимо для ясності:
1. Створення групи з більш ніж 30 країн, які готують ґрунт для спеціального трибуналу щодо злочину агресії. Агресія — один з основних злочинів, що підлягають розгляду Міжнародним кримінальним судом у Гаазі, він визначається як "планування, підготовка, ініціювання або здійснення особою (яке в змозі ефективно контролювати або керувати політичними/воєнними діями держави) акта агресії, що є за своїм характером, серйозності та масштабами явним порушення Статуту ООН".
Злочин, що визначається таким чином, скоюється окремими особами, а не державами, тому він, мабуть, стосується Володимира Путіна та інших високопоставлених політичних і воєнних діячів Російської Федерації. З усіх злочинів, скоєних в Україні та щодо України, саме це зазвичай вважається найпростішим для судового розгляду та судового переслідування. Видатний юрист Філіп Сендс підтримав саме цей підхід. В Just Security ви можете знайти добірку статей на цю тему.
2. Поява 16 березня у Комісії з прав людини ООН "Доповіді Незалежної міжнародної комісії з розслідування подій в Україні". У ньому задокументовано "навмисні вбивства, незаконне утримання під вартою, тортури, зґвалтування та незаконне переміщення затриманих із територій, тимчасово окупованих російською владою в Україні". До них входять "широко поширені тортури і нелюдське поводження, що застосовуються російською владою щодо затриманих ними людей", а також "випадки сексуального та гендерного насильства щодо жінок, чоловіків і дівчаток віком від 4 до 82 років, у дев'яти областях та регіонах та у Російській Федерації". У звіті уточнюється, що зґвалтування "здійснювалися із застосуванням зброї, з особливою жорстокістю та із застосуванням тортур, таких як побиття та удушення. Злочинці іноді погрожували вбити жертву або її сім'ю, якщо вона чинитиме опір".
3. Видача Міжнародним кримінальним судом 17 березня ордера на арешт Путіна за воєнні злочини. Перше звинувачення стосується викрадення дітей із України. Це була одна із найжахливіших російських практик, на яку я та інші намагалися звернути увагу громадськості протягом року. Видача МКС ордера на арешт є найбільш політично значущою з недавніх подій, оскільки це визначає Путіна як розшукуваного підозрюваного воєнного злочинця, який підлягає арешту в будь-якій країні, яку підтверджує МКС (а таких більшість). І це не той сигнал, який можуть ігнорувати російські еліти, які думають про майбутнє своєї країни. Це перешкоджає міжнародним поїздкам Путіна (і не лише у прямому розумінні цього слова). Відтепер йому доведеться щоразу, сівши в літак, запитувати: а чи не доставить його кудись льотчик, де він підлягає арешту?
Викрадення десятків (або, скоріше, сотень) тисяч дітей, безумовно, воєнний злочин. Однак слід зазначити, що деякі воєнні злочини одночасно є геноцидом. Конвенція про геноцид 1948 дає цьому конкретне визначення. Геноцид зазвичай вважається складнішим для судового розслідування злочином, оскільки у конвенції сказано, що ці дії мають супроводжуватися наміром знищити певну групу. Але ця війна історично незвичайна тим, що російська влада та російські пропагандисти надали невичерпний публічний потік доказів усіх своїх намірів.
4. Громадський крах російського нарратива про жертви. Окрім величезного потоку пропаганди жорстокості, яку ми, схоже, маємо не помічати і сприймати як належне, російська влада проводить ще одну оборонну стратегію: вона заявляє, що справжня проблема — це "русофобія" українців, яка якимось чином виправдовує вторгнення та всі їх злочини. Ця захисна стратегія, схоже, розкриває усвідомлення провини.
Під час засідання Ради безпеки ООН з "русофобії", скликаного Росією, я не міг не помітити, що ніхто, навіть китайці, не вірив, що щось подібне відбувається. Багато дипломатів ясно заявляли, що критика однією країною політики іншою не є приводом для вторгнення і воєнних злочинів.
Виступивши, я спробував підвести до кількох основних висновків: (1) якби ми справді були стурбовані заподіяними шкодами росіян, нам варто було б приділяти увагу політиці самої Російської Федерації; (2) твердження про те, що українці хворі на "русофобію", є типовою колоніальною спробою витіснити реальний досвід жертв імперіалістичної війни. У цьому контексті заява російських офіційних осіб та пропагандистів про "русофобію" є частиною арсеналу ненависницьких висловлювань, спрямованих проти українців та покликаних виправдати масові злочини, включно масові вбивства. У цьому сенсі його слід розуміти як елемент воєнних злочинів Росії, які продовжуються, які, на мій погляд, включають геноцид.
З огляду на зловживання своїм становищем у Раді Безпеки ООН і на тлі описаного вище, гротескно уявити, що Росія ось-ось візьме на себе головування у Раді Безпеки. Хоча хтось може подумати, що ООН не має значення, чи заплутатися в павутинні її агенцій, ООН надала платформу для російської пропаганди протягом останнього і більше років. Головування в Раді безпеки дає Росії можливість визначати порядок денний і призначати зустрічі, які, як мінімум, заберуть необхідний час, а в найгіршому — відвернуть громадськість від очевидних злочинів.
Можна навести добрий аргумент на користь того, що Росія взагалі не має права головувати в Раді Безпеки, оскільки Російська Федерація ніколи формально не вступала до Організації Об'єднаних Націй.
Радянський Союз був постійним членом Ради Безпеки, але СРСР це не Росія. Він припинив своє існування понад 30 років тому. Усі інші пострадянські держави або вже були членами ООН як радянські республіки (Україна чи Білорусь), або пройшли процедуру подання заявки на вступ. Росія ж насправді ніколи цього не робила.
Українські дипломати називають Росію, яка "займає місце Радянського Союзу" в ООН, і це формулювання є точним. Немає жодних сумнівів у тому, що офіційна роль Росії в ООН забезпечила прикриття для її злочинів, тому ці злочини є такою ж серйозною причиною, як будь-які інші, щоб переглянути цю формальну роль.
Переклад Фокусу