Газони замість дронів. Чому в Україні, яка воює, армія не отримує всього, що можна

Сьогодні я із другом сидів на лавці біля озера.

Ми торочили за життя і ситуацію на фронті, згадували загиблих і роковини, що наближаються по кожному з них.

Поруч сиділа якась жінка, вклинилась в розмову і… немає сенсу все переказувати, але вона якось дуже просто, по-людськи, зі сльозами на очах запитала:

— Поясніть мені, чому ми, на 1,5 роки війни досі скидаємось на дрони і антидронові рушниці?

Я не знаю, як так співпало, але дорогою додому, в машині я слухав інтерв'ю на радіо Марії Берлінської.

Там вона якраз в унісон розповіла про те, як росіяни наростили виробництво дронів; як Україна з жартами про "весільні дрони", фактично, на порядок відстала в цьому питанні; наскільки це небезпечно; як всім у владі наче і не фіолетово, але віз і нині там, а Росія складає ті ударні дрони вже десятками тисяч на місяць.

Ми дійсно нині спостерігаємо найбільшу в історії людства війну дронів, і складається враження, що таки так — у кого дронів буде більше, той і переможе.

Бо та ж бронетехніка, яку ми отримуємо від Заходу, випалюється дронами на раз-два.

Годі вже казати про пікапи.

Але пишу я цей пост не для того, щоб зрезюмувати — "Берлінська сказала, що нині ситуація катастрофічна на відміну від того, що там каже телемарафон". (бо все так і є).

Те, наскільки важко нашим воїнам на фронті — відомо кожному волонтеру, хто спілкується з бойовими бригадами, кожній матері, батьку, дружинам, чоловікам, дітям усіх наших бійців, що на передовій.

Пишу я це тому, що мені найбільше зрезонувала думка Марії наприкінці інтерв'ю.

Про герб на монументі, про музей Голодомору і про бруківку на Хмельницького.

Я б сюди ще додав ремонт кільцевої дороги в Києві з новим газоном на розділювальній смузі, повсюдне перекладання гранітних бордюрів на нові гранітні бордюри та іншу маячню імені міцних господарників і учасників майбутніх політичних перегонів.

Вибачте, я ж мовчав з цього приводу скільки міг, але дивлюсь, що це не тільки мене дивує.

Ситуація саме тому і катастрофічна, що ми не тільки воюємо проти потужної держави, яка ще достатньо не ослабла, а тому, що чомусь хтось у високих кабінетах вирішив, що війну завершено.

Коли треба було зрізати бюджетні видатки, то ви не переживайте — тим же науковцям порізали все дуже сильно.

Так само було, впевнений, і з купою інших бюджетних сфер.

Про блокування податкових накладних різних приватних бізнесів в цих фейсбуках не читав тільки лінивий.

Про заборону мати прибуток підрядників МО на думку держаудиту — теж.

Повернути акцизи на пальне? Зараз.

Комунальні платежі? Секундочку.

Державі на війну потрібні гроші. Це все ясно і зрозуміло.

Волонтери і суспільство саме тому і закривають критичні потреби бійців власними силами, бо зайвих коштів у держави — нуль.

Пікапи, дрони, лопати, масксітки і купа інших позицій — все за суспільний кошт.

Але на дороги, пам'ятники, газони, стадіони, а ще ж є алеї-вишиванки — на це все гроші, виявляється, є…

Вибачте за мою наївність… Я не закінчував академій управління державою, не був в помічниках депутатів і маю вкрай спрощене розуміння процесів, але…

А можна засунути в дупу пішохідний міст з нізвідки в нікуди, пояснивши інвесторам, що хай нам краще придбають дрони?

А можна засунути в дупу бруківку на Хмельницького, спрямувавши ці кошти на централізовану закупівлю пікапів — нових, з заводу — і комплектування ними батальйонів?

А можна третій шар асфальту — безумовно потрібний — на Окружній настелити тоді, коли стане ясно, що по ньому гарантовано буде кому їздити?

А можна гроші приватного інвестора замість безумовно потрібного герба спрямувати на підготовку інженерів, що збиратимуть станції РЕР, РЕБ, дрони, антидронові рушниці?

Про пів мільярда на музей Голодомору — при тому, наскільки мені болить ця тема — я взагалі промовчу.

Це ж сюрреалізм.

Кожна гривня — це життя на фронті. Це не фігура мови.

Так, не можна країну поставити на паузу.

Так, важко провести межу, де щось точно треба, хоч і війна, а від чогось можна відмовитись.

Але ж коли ідіотизм ситуації зашкалює — чи є хтось дорослий в Мінфінах, бюджетних комітетах, Міноборони, який схопиться за голову, грюкне текою по столу і заволає: "Ви тут подуріли всі зі своїми барабанами і овочерізками чи шо?".

Я не пам'ятаю, хто це сказав — чи Матяш, чи Сайгон — війна стрімко перетворюється на АТО-2.

Не треба так.

Вдруге країна такого не витримає.

Зараз вже стоїть скиглення, що біженці мають все менше намірів повертатися, а з АТО-2 ситуація взагалі ризикує перетворитися на безнадійну.

Я простіше скажу — якщо когось сильно бентежить стан бруківки на Хмельницького чи герб на монументі от прямо зараз, то у цього "когось" очевидні проблеми з тверезою оцінкою реальності.

І там або час вимикати телевізор з телемарафоном, або час спілкуватися з правоохоронними органами, держаудитом, податковою, митниками, економістами з СБУ, ДБР,НАБУ та купи інших інстанцій, ім'я яким Легіон.

Вибачте, якщо когось демотивував чи ошелешив, але ж сил ніяких немає спостерігати цей крінж.

Дякую кожному бійцю, що продовжує вигризати метр за метром.

Дякую кожному волонтеру, що продовжує конвертувати збори в корисні штуки, і кожному донатору, хто, не зважаючи на дивність ситуації, продовжує донатити.

Світанок близько, але землю йому назустріч обертають ЗСУ.

Не варто про це забувати.

І зайві кілька мільярдів некритичних витрат їм би дуже допомогли.

А тепер до роботи.

Майте тиху ніч.

Джерело