Залишилося лише двоє живих. Як живе Дементіївка, за яку рік тому йшли запеклі бої
Рік тому блогер і боєць ЗСУ Юрій Гудименко боровся за визволення села Дементіївка у Харківській області. Тепер він повернувся туди, щоб побачити практично мертвий світ.
Днями був у Дементіївці, невеличкому селі між Харковом та Бєлгородом. До повномасштабки там жило десь людей десять, може пʼятнадцять. Зараз двоє: дід, який ходить у піксельному бушлаті, і бабця, яка іноді спускається в підвал і плаче. А коли не плаче — порається по залишках будинку і тримає у порядку пам'ятний камінь по загиблим рік тому прикордонникам. Коли помруть ці двоє — Дементіївка помре разом із ними.
Вона і так вже померла. Дві дороги заросли, і що там у кущах — невідомо. Поля ніхто не засаджував, тому що після минулого року на них ростуть металеві квіти. Цілих будинків немає. Немає і сенсу існування. Єдиний звук, який тут є, то звуки "виходів" чиєїсь артилерії, яка перетворює російських жон на вдів.
Колись я прочитав фразу "у кожного підрозділу свій Бахмут". Якщо воно так, то саме Дементіївка — це Бахмут 130-го бату ТрО. Вона випила багато крові, ця Дементіївка, зокрема і моєї, і тут лягли хороші люди. Так само, як до нас тут лягали "кракени", прикордонники, нацгвардійці і спецура, і після нас — знову спецура, знову "кракени" та інші батальйони ТрО і мехбригад. Скільки їх таких, мало кому відомих Дементіївок, де найкращі зупиняли найгірше?
— Це що за кістка?
— Та наче з руки, нижче ліктя. Відірвало мабуть, от і залишилась в траві. Поклади отам.
"Отам" — це між шматком російської військової форми та закривавленими ношами, що стоять біля дерева.
А ліворуч буде стояти пам'ятник, який встановили деякі небайдужі бійці 242 Окремого Батальйону Територіальної Оборони і 130 Батальйону територіальної оборони. З іменами тих своїх, хто поліг в Дементіївці і неподалік.
Багато імен.
Спіть.