Українське зерно проти польських овочів. Як вітчизняні агрохолдинги програють міжнародну конкуренцію
До початку повномасштабної війни, Польща з фермерством, яке вважають неефективним, і маючи лише 15 млн га землі, експортувала продукції на 32 млрд дол. А Україна із 42 млн га високоякісних чорноземів наекспортувала менше 30 млрд, наводить промовисті цифри економіст Павло Вернівський.
Помітив, що в Україні є багато людей, які думають, що розбираються в економіці. А насправді вони трохи знають мікроекономіку, але водночас взагалі не розуміють макроекономіки.
Бо макро — це не просто показники інфляції чи ВВП. Це взаємозалежність різних економічних процесів, причому не завжди прямолінійна чи очевидна.
І ситуація довкола фермерів Польщі це дуже гарно демонструє. Так, з позиції "мікроекономіки" малі фермери Польщі дійсно є неефективними.
Але з позиції "макроекономіки" фермер — це також споживач продукції інших секторів. І якщо сім’я фермерів заробляє 2-3 тис. дол. в місяць, то практично всі ці гроші вони витратять на споживання повсякденних товарів та послуг. Виробники ж цих інших товарів та послуг, отримавши доходи, будуть також витрачати їх на власні потреби. І така циркуляція грошей буде стимулювати економічну активність.
Водночас великий агрохолдинг з позиції "мікро" може бути ефективнішим, але на "макро" рівні його вплив буде меншим. Тому що цими товарами він буде забезпечувати потреби тільки власноі сім’ї. А всі інши доходи він потратить на елітну продукцію — і, найімовірніше, в інших країнах.
Умовно кажучи, якщо на сім’ю треба кілограм м’яса, то 1000 фермерів куплять 1000 кг. Але власник великого бізнесу купить лише 1 кг.
Звичайно, великі агрохолдинги будуть створювати робочі місця, але лише маленька доля цих працівників матиме дохід вище середнього по країні.
Тому для економіки країни більш вигідніше 1 млн споживачів із середнім доходом, ніж 10 тис. дуже багатих власників.
Існує також ще одна причина, чому невеликий фермер вигідніший для економіки краіни.
Малі фермери частіше спеціалізуються на продукції з більш високою доданою вартістю, а великі латифундисти — на низькомаржинальному зерні.
Коротко пояснюється дуже просто. Зерно легше продати. Легше транспортувати. Легше зберігати. Загалом, потенційні прибутки/ризики нижче саме у виробництві зерна. Адже фрукти, овочі, квіти більш вимогливі до вирощування, зберігання, транспортування, їх складніше продати! Тому не можна очікувати, що всі великі кинуться вирощувати овочі, фрукти. Переробка не розвивається зі схожих причин. Окремо, готова продукція харчової промисловості вимагає додаткових затрат і зусиль на маркетинг, дистрибуцію. Тому великі агрохолдинги більше тяжіють до вирощування низькомаржинальної продукції.
Малий фермер, використовуючи свій невеликий клаптик землі, не може дозволити собі засіяти його низькомаржинальним зерном. Звичайно ж, він шукатиме способи максимізації доходу. Тому дрібні фермери охоче вирощують овочі, квіти та інші с/г товари з високою доданою вартістю.
І щоразу, коли вам хочеться згадати про Нідерланди, то раджу також пам’ятати, що там немає великих агрохолдингів. А в Україні холдинги чогось не спішать вирощувати квіти чи овочі)
І саме тому до початку повномасштабної війни Польща, з неефективним фермерством і маючи лише 15 млн га землі, експортувала продукції на 32 млрд дол. А Україна з 42 млн га високоякісних чорноземів наекспортувала менше 30 млрд.