Байдужість вбиває полонених. Чому кожен, хто живе у тилу, повинен постійно пам'ятати про тих, хто нас захищає
Кожен українець має щось зробити для полонених, переконана лікарка Ольга Богомолець. Як мінімум, закликати українську владу та світову спільноту докласти більше зусиль, аби звільнити їх якнайшвидше
Чому ми мовчимо про наших полонених?
Їхнею долею мало цікавляться ЗМІ, про них нечасто згадують блогери, і ще рідше – звичайні громадяни. Усі намагаються жити своїм життям і не думати про тисячі співвітчизників, які опинилися у ворожих застінках. Так простіше, так легше, так позитивніше – не перейматись стражданнями тих, з ким не знайомі особисто.
Тільки мало кому спадає на думку проста істина: якби вони, наші полонені, мислили схожим чином – вони не взяли б зброю у перші дні вторгнення і не пішли б боронити тих, кого вони не знають. І тоді доля нашої країни, і нас з вами також, склалася б зовсім, зовсім інакше.
Ворог влаштовує над ними свої судилища й ув’язнює їх на величезні терміни. Їх катують по тюрмах, їх вбивають, з них знущаються. Ворог є ворог – жорстокий і безжальний, як завжди. Але ми не маємо морального права ставати на один бік з окупантами і карати наших героїв власною байдужістю. Тому пам’ятати про них – наш обов’язок.
Ми небагато можемо зробити для них. Як мінімум, закликати українську владу та світову спільноту докласти більше зусиль, аби звільнити їх якнайшвидше – але все одно останнє слово в цьому лишиться за ворогом.
І, звісно, поважати, допомагати і піклуватись про тих, хто зміг повернутися з полону. Бо бійці, які пожертвували заради нас власною свободою, такі ж герої, як і ті, хто поклав за нас з вами власне життя й здоров’я. І завдяки ним ми зараз живі й вільні.