Розділи
Матеріали

Навесні стане легше. Як Україна має провести зимову кампанію на всіх фронтах

Зимовий період війни — дуже важлива частина дуже великої роботи, вважає журналіст Іван Верстюк. Якщо зиму пройде без провалів наша енергетика, якщо запрацює наповну програма виробництва дронів та іншої техніки, якщо будуть нові та своєчасні постачання від НАТО, якщо буде активною наша дипломатія — навесні нам усім стане краще та легше.

Фото: Daily Beast | Зима — тяжкий час на війні...

Канони більшості воєн до початку ХХ століття передбачали зимове затишшя. Тоді війни були не менш кривавими, але, з огляду на сучасну епоху, в чомусь простішими, адже ще не включали всієї тієї складної дипломатії, яку ми маємо зараз — безкінечні саміти, зустрічі, домовленості. Воєначальники починали багаторічну кампанію, користуючись більше власною логікою, отримавши лише базові накази зі столиці/центру. Нинішні технології зв'язку дають можливість керівникам військової кампанії щоденно надавати накази, підказки, рекомендації, ідеї. З огляду на інтенсивні, але малорезультативні атаки росіян на Сході — це і є результат наказів. Коли вже степ біля Авдіївки схожий на цвинтар від російських тіл — то, мабуть, російська піхота має бодай якийсь шанс трохи протверезіти від "величі російського світу", на відміну від їхніх генералів у столиці.

Ми ще помічаємо підсилення російських позицій, однак воно вкрай неякісне. Усе, що росіяни могли зігнати на фронт станом на сьогодні, вони зігнали. І за старим каноном розраховують на відносне затишшя, а ще користуються старим футбольним правилом "краща оборона — це атака". От і сунуться вперед, просто щоб не відступати назад.

Але думаю, росіяни можуть хитрувати і вміють хитрувати. Після 1945 року почався детальний розбір бойових дій німецької армії на західному фронті, з усією статистикою. Британські й американські солдати, які воювали на цьому фронті, щодня вірили, що за німцями — величезна перевага. Ми ж теж зараз в принципі чуємо щодня, що в росіян — серйозна кількісна перевага в людях та зброї. Так-от. Як виявило розслідування подій західного фронту під час Другої світової, німці не мали переваги — ні в людях, ні в техніці. Але вдалими та вчасними маневрами зуміли настільки дезорієнтувати супротивника та запевнити його у своїй перевазі, що той просто вкопувався в траншеї та чекав, бо не бачив причин для наступу.

Мені здається, росіяни так само хочуть зараз створити враження, що вони всюди мають глибоку й ефективну оборону, щоб принаймні виграти час, бо вони й самі розуміють, що посилювати свої позиції їм зараз просто немає чим. То їм треба, щоб Рособоронпром наштампував за два-три місяці бодай якоїсь нової зброї, щоб було чим воювати. Тому я не думаю, що насправді взимку відбудеться те, що прийнято вважати класичним воєнним затишшям.

Нещодавній саміт НАТО в Брюсселі дав багато хорошого для України, хоча українська дипломатія там повелася доволі скромно. Можна було сміливіше говорити про досвід нашої армії та про те, що ми можемо дати НАТО, а не лише взяти. Про те, яким прикладом ми можемо стати для інших країн пострадянського регіону. Якось екзистенційніше. Утім, все одно, цього тижня в Брюсселі було зроблено набагато більше, ніж на відомому саміті НАТО в Бухаресті в 2008-му. Прийняття України до НАТО, а також до ЄС — це і є поразка Путіна. Саме такий вигляд вона може мати. Це російські дипломати достатньо "сміливі", щоб говорити, що вони не бояться НАТО — у російських солдат на фронтах, думаю, трохи інші відчуття. Якщо російська пропаганда мусила окремо годинами мусолити на ключових телеефірах заклики не боятися ракет ATACMS — значить, вони їх саме й бояться, до того ж дуже.

Ракети ATACMS - страшний сон Росії
Фото: U.S. Army

Протягом зими Україна може зробити багато — у дипломатії,ув комунікації, в економіці, у демонструванні того, що зміни невідворотні. Не треба недооцінювати таких речей як демонтаж радянських пам'ятників, демосковізація церковного життя, успішні приклади відбудови, де вони є. За останні тижні я перечитав купу документів КПРС епохи "розвинутого соціалізму" — на глибині совок будувався на вірі у свою промислову велич, тому росіяни бояться української промисловості, української економіки. У Кремлі пам'ятають, що економічно Україна сильніша за Росію — якщо залишити осторонь валові показники, як-от видобуток нафти чи газу. Продуктивність України та її економіки завжди була вищою — і росіяни це знають. Наприклад, поява великої кількості якісних дронів українського виробництва матиме величезний психологічний ефект на Путіна та його коло. Вони вже перелякані від того, що українська енергосистема повністю з'єдналася з європейською.

Тому нам слід трохи ширше побачити наші задачі на зиму. Не лише чекати нових перемог ЗСУ на фронтах на Сході й Півдні, але рухатися на інших фронтах — економіка, культура, технології, виробництво. Для Путіна протистояння у форматі гонки озброєнь вкрай некомфортне — для нього нинішня війна вже значним чином стала війною Рособоронпрому проти Укроборонпрому, Rheinmetall, Raytheon Technologies та інших виробників зброї. Нові конвеєрні лінії, з яких сходитиме практичне посилення ЗСУ, — це все інфарктні речі для Путіна. Він дуже не любить бачити слабкість своїх фронтових УАЗів навпроти наших військових автомобілів Humvee чи Bradley. Усе це — поразка російської промисловості і зменшення м'язів у руці, котра ще хоче дуже довго погрожувати кулаком Заходу.

Психологічно тисне ще той момент, що якщо битви за Авдіївку, Бахмут, Кринки такі складні, то що ж буде з битвами за Донецьк, Маріуполь, Луганськ, Сімферополь, Севастополь, Керч? Ще раз вдамся до історичного аргументу — хоча б для того, щоб додати нам оптимізму. Армія Нестора Махна в 1917-1921 роках воювала саме на тих фронтах, де й зараз точаться бойові дії — Херсонщина, Запоріжчина, Донеччина. Махно брав і Бахмут, і Маріуполь із фактично армією мобілізованих селян із браком амуніції. Його тактика полягала у фокусі на селах — його невеликі загони рухалися від села до села, розконцентровуючи сили супротивника (часом це були більшовики, часом німці, часом австрійці, часом чехи, часом денікінці, часом УНР — коротше, з усіма повоював). Махновці не ігнорували жоден, навіть найменший хутір і, перш ніж входити в місто, контролювали всі села поруч, маючи підтримку населення. Міста тоді потрапляли в продовольчу блокаду — і супротивнику було вкрай важко. Це не означає, що взяти місто — легка задача, вочевидь ні. Але й вважати російські оборонні редути неприступними теж не варто. Коли Махно брав Маріуполь, то аж здивувався, що супротивник просто попросив йому залишити контроль над портом — і лише після відмови відбувся бій, де махновці перемогли. Якщо ворожа армія розуміє, що відрізається її логістика та шляхи відступу, то вона вже поводиться значно інакше, хаотично будуючи бодай якийсь план Б в деморалізованому стані.

Тому мені бачиться зимовий період війни як дуже важлива частина дуже великої роботи. Якщо зиму пройде без провалів наша енергетика, якщо не буде проблем у державному бюджеті, якщо запрацює наповну програма виробництва дронів та іншої техніки, якщо будуть нові та своєчасні постачання від НАТО, якщо буде більше переваги в повітрі, якщо буде активною наша дипломатія, якщо активізується тил (економічна, культурна активність) — навесні нам всім стане краще та легше. Завдати Путіну поразки — це не лише вибивання його солдат із нашої території. Завдати поразку можна, демонструючи нашу перемогу. Саме так. Перспективи долучення до ЄС та НАТО, наша внутрішня сила — ось страхи Путіна, які допоможуть йому побачити свою поразку на власні очі.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.