Навесні стане легше. Як Україна має провести зимову кампанію на всіх фронтах

Канони більшості воєн до початку ХХ століття передбачали зимове затишшя. Тоді війни були не менш кривавими, але, з огляду на сучасну епоху, в чомусь простішими, адже ще не включали всієї тієї складної дипломатії, яку ми маємо зараз — безкінечні саміти, зустрічі, домовленості. Воєначальники починали багаторічну кампанію, користуючись більше власною логікою, отримавши лише базові накази зі столиці/центру. Нинішні технології зв'язку дають можливість керівникам військової кампанії щоденно надавати накази, підказки, рекомендації, ідеї. З огляду на інтенсивні, але малорезультативні атаки росіян на Сході — це і є результат наказів. Коли вже степ біля Авдіївки схожий на цвинтар від російських тіл — то, мабуть, російська піхота має бодай якийсь шанс трохи протверезіти від "величі російського світу", на відміну від їхніх генералів у столиці.

Ми ще помічаємо підсилення російських позицій, однак воно вкрай неякісне. Усе, що росіяни могли зігнати на фронт станом на сьогодні, вони зігнали. І за старим каноном розраховують на відносне затишшя, а ще користуються старим футбольним правилом "краща оборона — це атака". От і сунуться вперед, просто щоб не відступати назад.

Але думаю, росіяни можуть хитрувати і вміють хитрувати. Після 1945 року почався детальний розбір бойових дій німецької армії на західному фронті, з усією статистикою. Британські й американські солдати, які воювали на цьому фронті, щодня вірили, що за німцями — величезна перевага. Ми ж теж зараз в принципі чуємо щодня, що в росіян — серйозна кількісна перевага в людях та зброї. Так-от. Як виявило розслідування подій західного фронту під час Другої світової, німці не мали переваги — ні в людях, ні в техніці. Але вдалими та вчасними маневрами зуміли настільки дезорієнтувати супротивника та запевнити його у своїй перевазі, що той просто вкопувався в траншеї та чекав, бо не бачив причин для наступу.

Мені здається, росіяни так само хочуть зараз створити враження, що вони всюди мають глибоку й ефективну оборону, щоб принаймні виграти час, бо вони й самі розуміють, що посилювати свої позиції їм зараз просто немає чим. То їм треба, щоб Рособоронпром наштампував за два-три місяці бодай якоїсь нової зброї, щоб було чим воювати. Тому я не думаю, що насправді взимку відбудеться те, що прийнято вважати класичним воєнним затишшям.

Нещодавній саміт НАТО в Брюсселі дав багато хорошого для України, хоча українська дипломатія там повелася доволі скромно. Можна було сміливіше говорити про досвід нашої армії та про те, що ми можемо дати НАТО, а не лише взяти. Про те, яким прикладом ми можемо стати для інших країн пострадянського регіону. Якось екзистенційніше. Утім, все одно, цього тижня в Брюсселі було зроблено набагато більше, ніж на відомому саміті НАТО в Бухаресті в 2008-му. Прийняття України до НАТО, а також до ЄС — це і є поразка Путіна. Саме такий вигляд вона може мати. Це російські дипломати достатньо "сміливі", щоб говорити, що вони не бояться НАТО — у російських солдат на фронтах, думаю, трохи інші відчуття. Якщо російська пропаганда мусила окремо годинами мусолити на ключових телеефірах заклики не боятися ракет ATACMS — значить, вони їх саме й бояться, до того ж дуже.

Протягом зими Україна може зробити багато — у дипломатії,ув комунікації, в економіці, у демонструванні того, що зміни невідворотні. Не треба недооцінювати таких речей як демонтаж радянських пам'ятників, демосковізація церковного життя, успішні приклади відбудови, де вони є. За останні тижні я перечитав купу документів КПРС епохи "розвинутого соціалізму" — на глибині совок будувався на вірі у свою промислову велич, тому росіяни бояться української промисловості, української економіки. У Кремлі пам'ятають, що економічно Україна сильніша за Росію — якщо залишити осторонь валові показники, як-от видобуток нафти чи газу. Продуктивність України та її економіки завжди була вищою — і росіяни це знають. Наприклад, поява великої кількості якісних дронів українського виробництва матиме величезний психологічний ефект на Путіна та його коло. Вони вже перелякані від того, що українська енергосистема повністю з'єдналася з європейською.

Тому нам слід трохи ширше побачити наші задачі на зиму. Не лише чекати нових перемог ЗСУ на фронтах на Сході й Півдні, але рухатися на інших фронтах — економіка, культура, технології, виробництво. Для Путіна протистояння у форматі гонки озброєнь вкрай некомфортне — для нього нинішня війна вже значним чином стала війною Рособоронпрому проти Укроборонпрому, Rheinmetall, Raytheon Technologies та інших виробників зброї. Нові конвеєрні лінії, з яких сходитиме практичне посилення ЗСУ, — це все інфарктні речі для Путіна. Він дуже не любить бачити слабкість своїх фронтових УАЗів навпроти наших військових автомобілів Humvee чи Bradley. Усе це — поразка російської промисловості і зменшення м'язів у руці, котра ще хоче дуже довго погрожувати кулаком Заходу.

Психологічно тисне ще той момент, що якщо битви за Авдіївку, Бахмут, Кринки такі складні, то що ж буде з битвами за Донецьк, Маріуполь, Луганськ, Сімферополь, Севастополь, Керч? Ще раз вдамся до історичного аргументу — хоча б для того, щоб додати нам оптимізму. Армія Нестора Махна в 1917-1921 роках воювала саме на тих фронтах, де й зараз точаться бойові дії — Херсонщина, Запоріжчина, Донеччина. Махно брав і Бахмут, і Маріуполь із фактично армією мобілізованих селян із браком амуніції. Його тактика полягала у фокусі на селах — його невеликі загони рухалися від села до села, розконцентровуючи сили супротивника (часом це були більшовики, часом німці, часом австрійці, часом чехи, часом денікінці, часом УНР — коротше, з усіма повоював). Махновці не ігнорували жоден, навіть найменший хутір і, перш ніж входити в місто, контролювали всі села поруч, маючи підтримку населення. Міста тоді потрапляли в продовольчу блокаду — і супротивнику було вкрай важко. Це не означає, що взяти місто — легка задача, вочевидь ні. Але й вважати російські оборонні редути неприступними теж не варто. Коли Махно брав Маріуполь, то аж здивувався, що супротивник просто попросив йому залишити контроль над портом — і лише після відмови відбувся бій, де махновці перемогли. Якщо ворожа армія розуміє, що відрізається її логістика та шляхи відступу, то вона вже поводиться значно інакше, хаотично будуючи бодай якийсь план Б в деморалізованому стані.

Тому мені бачиться зимовий період війни як дуже важлива частина дуже великої роботи. Якщо зиму пройде без провалів наша енергетика, якщо не буде проблем у державному бюджеті, якщо запрацює наповну програма виробництва дронів та іншої техніки, якщо будуть нові та своєчасні постачання від НАТО, якщо буде більше переваги в повітрі, якщо буде активною наша дипломатія, якщо активізується тил (економічна, культурна активність) — навесні нам всім стане краще та легше. Завдати Путіну поразки — це не лише вибивання його солдат із нашої території. Завдати поразку можна, демонструючи нашу перемогу. Саме так. Перспективи долучення до ЄС та НАТО, наша внутрішня сила — ось страхи Путіна, які допоможуть йому побачити свою поразку на власні очі.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.