Хороший, поганий, даремний. Яким може бути російський опозицiонер і як це використати українцеві
Аналітик Валерій Пекар закликає не чекати надто багато від російських опозиціонерів. На прикладі останнього виступу Іллі Яшина, вважає він, ми вкотре переконуємося: немає "хороших руських", є корисні та шкідливі.
Бачу у стрічці чимало переживань стосовно того, що випущені з тюрми на обмін російські опозиційні політики заявили про невинуватість російського народу та необхідність зняття санкцій, а про Україну загалом нічого не сказали.
Я не бачу тут приводів для переживань.
- По-перше, припинити шукати "хороших руських" треба було ще у 2022-му. Їх немає, натомість є корисні, шкідливі й неважливі. Корисні наближають нашу перемогу, шкідливі — віддаляють, решта (а їх більшість) неважливі.
- Сценарій "Ліберал" як частина сценарного простору було описано ще 2022 року. Російський режим мусить мати в обоймі "лідерів ліберальної опозиції", яких можна поставити на посади, якщо стане зовсім скрутно (очевидно, без зміни реальної системи влади). Навальному добре пасувала ця роль, але вирішили його вбити, тож у команді заміна.
- У системі поглядів "російської ліберальної опозиції" України немає і не може бути. Для них, як і для очільників режиму, як і для мільйонів звичайних росіян, це не країна, а територія. Росія веде війну зі США, а Україна — це поле війни, там нема з ким говорити і немає тем для обговорення.
- Суто по-людськи: людина, випущена з тюрми й виведена на пресконференцію, перебуває у шоці й дезорієнтації і говорить лише те, про що думала й передумала днями й ночами. Ці люди думали в СІЗО не про Україну, очевидно, бо дивись попередній пункт.
- Те, що американська політика стосовно України є лише проєкцією політики щодо Росії, не повинно нікого дивувати. Це не новина, ви давно мусили це зрозуміти (принагідно раджу книгу "Московський фактор" Юджина Фішела). США не бачать Україну, але і з Росією не воюють — вони воюють із Китаєм. Росія для них лише інструмент цієї повільної війни. Відповідно, випущені з тюрми "ліберальні опозиціонери", вдячні США, очевидно, говоритимуть те, що сподобається їхнім визволителям. Панівний американський дискурс щодо Росії відомий: треба дочекатися смерті Путіна — і все в Росії налагодиться, тоді можна буде використати Росію як інструмент протистояння з Китаєм (спойлер: не можна).
- І нарешті, найважливіший чинник. Випущені й обміняні "ліберальні опозиціонери" є політиками, хоча в Росії давно немає політики. А політик завжди звертається до своїх виборців, де б і що би не говорив (ось чому "не бутерброд"). Навіть найжахливіші диктатори, в країнах яких десятки років не було виборів, говорять те, що сподобається їхнім виборцям, — Гітлер і Сталін не виняток. Путін став очільником Росії не тому, що йшов всупереч прагненням народу, а тому, що їх уособлював. І тим більше політик, який перебуває в опозиції, передусім звертатиметься до своїх: ви ні в чому не винні, ви жертви режиму, ви страждаєте, треба зняти санкції.
Висновки.
По-перше, треба припинити скаржитися на світ, що він не такий, як нам хочеться. Усі політики всього світу — цинічні падлюки, що думають лише про свою владу, в кращому разі — про своїх виборців. На нас їм начхати, і це норма, а не відхилення.
По-друге, якщо нас не помічають, треба збільшувати власну суб’єктність. Слід активно пропонувати світові нашу картину завершення війни й післявоєнного устрою, пояснюючи та продаючи її переваги. Про посилення української дипломатії я писав вже сто разів, не буду повторюватися.
По-третє, треба нарешті стати своїми для Заходу — продемонструвати реальні кроки в напрямах демократії, ефективної держави та вільної економіки. Не намагатися постійно обманювати партнерів — це їх дуже напружує. Послати їм чіткий сигнал, що ми — частина їхнього племені.
Четверте, на кожному майданчику на Заході та Сході, на кожній сцені й трибуні, де є росіяни, повинні бути українці. Ми не маємо права залишати поле без бою. Ми повинні протиставляти свій дискурс російському в кожній точці, до якої можемо дотягнутися.
П'яте. Припиніть шукати "хороших руських" і засмучуватися, що вони знову не такі, як вам хочеться. Наші потенційні союзники в боротьбі з імперією — лише ті, хто хоче її розвалити. Національно-визвольні рухи, регіоналістські незалежницькі рухи, а також дуже невелика кількість росіян, які розуміють, що в Росії є майбутнє лише після кінця імперії.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.