Донбас не здають: що відбувається під Покровськом і чому катастрофи не передбачається
Жодної військової катастрофи на Донбасі не відбувається, запевняє військовослужбовець Кирило Сазонов. Так, під Покровськом дуже важко, але на інших ділянках фронту росіянам просуватися якщо й вдається, то дуже повільно — опір триває
Друзі, коротко щодо ситуації на Донбасі. Вибачте, але в мене відчуття, що всі чекають не просто поганих, а катастрофічних новин. Бог із ними, з диванними експертами, але люди завжди тверезомислячі та врівноважені уже всерйоз пишуть: "Донбас здають!", "Зливають Донецьку область!".
Люди, зупиніться. У Часовому Яру у них немає жодних просувань понад місяць. Вони лізуть через канал невеликими піхотними групами. З технікою більше не лізуть, там два проходи — це прямий ліфт до Кобзона. Піхотні групи стирають у пил на підході, а тих, хто проліз, дотискає піхота. Місяць тому вони проривалися, закріплювалися, а потім їх відрізали й вибивали — зараз і закріплюватися не встигають.
Щодо Торецька. Є просування противника, є штурми міста. Південне, Північне, Північне, Залізне. Лізуть на Неліпівку, що дуже погано. Зрізають наш виступ, який їм поперек горла. На Кліщіївці теж намагаються зрізати, але вже пів року без результату. На Торецькому напрямку у них просування становить по два будинки на добу. Втратити людей, не прорвати фронт і просунутися на сто метрів розбитою цеглою — ось їхні реальні "успіхи". Навіть у Бахмуті, вже у вуличних боях, вони просувалися швидше. Торецьк і Часик тримають втомлені, виснажені, але дуже круті бойові бригади. Тому жодного різкого ривка і втрати контролю там немає і не буде.
Щодо Покровська. Тут найважчий напрямок уже не перший місяць. Провал оборони Очеретиного — із того самого моменту. Ви щодня бачите новини. Мої друзі та побратими тримали Новогродівку до кінця, виходили останніми. Всі живі, слава Богу.
Усі резерви вони кидають сюди. З Часика навіть техніку перекинули. Втрати людей і техніки в них страшні. Ще до виходу на бойові позиції на шляху наші дронами їх половинять. І далі в процесі. Стосовно техніки, арти та особового складу — вони платять за кожен метр. Платять і лізуть. Це правда. Ви щодня бачите це зі зведень. Але!
Військові між собою вже не перший день це обговорюють, та й у ЗМІ такі оцінки просочуються. Ситуація склалася така. Противник тягне на межі. І тих можливостей, що були ще місяць-два тому, вже явно немає. Він уже не може наступати на двох напрямках. І коли до Покровська залишилося 10 км, доводиться гальмувати. І кидати сили на Селидове, щоб не отримати у фланг. До речі, вуличних боїв там теж немає, а то я й такі заголовки бачив. Раніше були б одночасні удари на Покровськ, Селидове і ще полізли б до Костянтинівки. Зараз вибирають щось одне. Сил не вистачає.
Ми теж на межі. Бойові бригади виснажені. Противник виснажений, і ми теж. Але... хіба ви чекали іншого? Так, були обіцянки про "два-три місяці", про мир уже цього літа або у вересні. Та реальні вояки завжди плювалися. І повторювали вам — буде важко, попереду ще важкі бої, не поспішайте святкувати Перемогу. Вона буде обов'язково. Але не завтра, не восени й не сама собою.
Хто не слухав — ви зберегли нерви, супер, але тепер боляче бачити реальність. Покровськ їм не по зубах. Жодного "далі" у них не буде. Та попереду дуже важка осінь. Яка від усіх вимагатиме титанічних зусиль. А в нас і в тилу щурів вистачає, які шкодять. І в погонах. Але нормальних більше. На нас чекає важка заслужена Перемога. Усі ми видихнемо і будемо святкувати. У 2025 році. Не на початку.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.