В очікуванні кадрових перестанов. Яким має бути хороший уряд
Аналітик Валерій Пекар нагадує 10 правил хорошого уряду, який нормально працює. Їх дуже корисно пригадати в очікуванні кадрових змін, які Україна обговорюватиме найближчими днями.
Фото: пресслужба Кабміну
| Кабмін в очікуванні перезавантаження
В очікуванні кадрових перестанов в уряді нагадаю базові речі.
Міністерство є центральним органом виконавчої влади, відповідальним за розробку і втілення державної політики у певній сфері. Кількість і перелік міністерств визначаються розподілом великого списку сфер державної політики між міністерствами. Зазвичай, якщо щось важливо, то роблять окрему посаду міністра (приклад: Мінветеранів).
Якщо міністерство не займається розробкою і втіленням державної політики, то абсолютно неважливо, хто його очолює.
Дуже великі міністерства працюють погано, адже перелік сфер державної політики, за які вони відповідають, є надто великим, і щось неминуче випадає зі сфери уваги. Кожен менеджер знає, що не варто мати надто багато об'єктів управління.
Злиття та об'єднання міністерств — це погана практика, бо вона паралізує роботу на багато місяців через суто адміністративно-бюрократичні причини. Варто робити це лише у виняткових випадках.
Як випливає з вищезазначеного, краще продумати структуру, а потім без особливої потреби не чіпати. В ідеалі міністерства створюються під сфери політики, а не під людей, яких треба кудись поставити або прибрати.
Завжди бажано мати на чолі міністерства міністра, а не виконувача обов'язків. В. о. замість міністра обмежує можливості та ефективність роботи, зокрема із зовнішніми партнерами. Багаторічні в. о. є поганою ознакою, вони свідчать про глибоку кадрову кризу або недовіру з боку парламенту.
Віцепрем'єр по суті є урядовим проєктним менеджером найвищого рівня, що координує кілька міністерств з метою досягнення конкретних великих цілей (приклад: віцепрем'єр-міністр з євроінтеграції). Роздавання статусів ВПМ окремим міністрам додає їм турбот, але не особливо — можливостей.
В ідеалі уряд працює як команда, де міністри досягають домовленостей зі складних питань. Наприклад, Мінекономіки та Мінфін завжди будуть опонентами, бо одне переймається розвитком, а інше — видатками.
Роль прем'єр-міністра має особливе значення як диригента цього оркестру, організатора колективної роботи. Якщо ключові рішення ухвалюються деінде, уряд не працюватиме як команда, з відповідними наслідками.
В ідеалі уряд спирається на парламент, який його призначив, і має з ним тісний контакт. Звіти міністрів, їхня співпраця з профільними парламентськими комітетами, підтримка парламентом урядових законопроєктів — це три кити ефективності такої системи.
І наостанок. Великі люди обговорюють ідеї, середні люди обговорюють події, маленькі люди обговорюють людей, казала Елеонора Рузвельт. Коли нема ідей, а події не приносять радості, залишається обговорювати людей. Що ми з вами й робитимемо у наступні кілька днів.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.