Перезавантажити Україну: як влада призвела країну до межі колапсу і на що чекати далі
В історії України — Рубікон, який може закінчитися дуже погано для нас, попереджає волонтер Геннадій Друзенко. Влада, що втратила зв'язок із суспільством, ризикує нарватися на внутрішній колапс державності, який поховав не одну країну, що воює.
ПРИМАРА КОЛАПСУ
Мені вже доводилося писати: якщо цю війну судилося виграти одній зі сторін, то вона буде виграна не на полі бою, як Друга світова, а через внутрішній колапс державності ворога, як Перша, коли Російська, Німецька, Османська та Австро-Угорська імперії розпалися зсередини, хоча й під тиском подій на фронті.
Українська влада, яка все більше втрачає зворотній звʼязок із суспільством, ризикує піти тим самим шляхом. Ставка на політику fait accompli у відносинах із нашими західними партнерами, внутрішні інтриги, в яких загрузла владна верхівка, надмірна концентрація влади в одних руках, провал стратегічних комунікацій і критичний брак стримувань та противаг у владній конструкції може закінчитися катастрофою.
Те, що нині відбувається в командуванні ЗСУ, Кабміні, НБУ, НАБУ тощо, свідчить, що конституційний суверен і єдине джерело влади, тобто український народ, втратив будь-який вплив на її дії. Влада навіть не намагається прокомунікувати чи пояснити зміну "більш ніж половини чисельності" уряду, звільнення з посади командувача Повітряних сил ЗСУ, сенс утримання плацдарму на Курщині, якщо ми ризикуємо вже у вересні втратити Покровськ. Водночас НБУ, занурений у суперприбуткові схеми з ОВДП замість фінансування армії, вирішив, що найактуальнішою проблемою України на сьогодні є заміна копійок на шаги. ТЦК своєю корупцією та масовим постачанням на фронт абсолютно демотивованих "триденних солдатів" (їх так називає мій знайомий комбат, бо виживають вони у шанцях в середньому три дні) тільки докидає дров до вогню народного обурення…
Ну, а історія про те, як Семен Юрійович посварився з Гізо Тристановичем і до чого тут Шабунін, стала просто апогеєм антикорупційного карго-культу, яким безбожно користується зграйка пройдисвітів. Що, в принципі, не заважає НАБУ активно витрачати бюджетні кошти на нові авто та інші витребеньки, про які бойові частини навіть мріяти не можуть…
Все це тільки накопичує в народі питання, на які влада не те, що не намагається дати відповідь — вона їх і чути не хоче. Типова мантра тирана — просто довіртеся мені: "I alone can fix it", за сумнозвісним виразом Дональда Трампа. І ця мантра працює доти, доки тирану таланить. Доки Прага, Варшава, Брюссель і Париж швидко падають до ніг фюрера. Але коли трапляється Сталінград, просто довіряти стає все важче. Хочеться чути аргументи, а не тільки запевнення "I alone can fix it"…
Питання до української влади наростають, наче сніжна куля. І просто вірити у зірку "найвеличнішого лідера сучасності" стає все важче.
Чи є шанс на відновлення чесного діалогу між владою та народом, який і несе на собі усі тягарі війни? Чи дочекаємося ми не щоденних поточних звітів стомленого чоловіка, а щирої розмови лідера і нації на кшталт рузвельтових "Бесід у каміна"? Сумніваюсь. Чи це шлях до катастрофи? Ймовірно…
Але не забуваймо, що колапс Російської імперії породив Леніна, а колапс Османської імперії — Ататюрка, які відродили свої держави фактично з попелу. Це тільки у нашого сусіда-агресора: "Говорим Россия — подразумеваем Путин, говорим Путин — подразумеваем Россия". Україна тому й не Росія, що Україна можлива і без Кучми, і без Ющенка, і без Януковича, і без Порошенка, і без Зеленського також.
Поки Рубікон не перейдено, ще є час побачити у власних громадянах партнерів, а не ресурс. Почати говорити з ними, а не до них. Навчитися пояснювати й аргументувати свої вчинки, а не просто закликати довіритися лідеру — мовляв, ніхто, окрім нього, не здатний виграти цю війну. І нарешті повернути у геть розбалансовану систему державного управління стримування та противаги.
В іншому разі… Втім, чекати залишилось недовго. Сподіваємося на краще – готуємося до гіршого.
Як зоря над стернею,
Як Христос в небесах,
Як на свято свободи
Під прем'єром фугас,
Знайте, іроди, вішайтесь, юди —
Зажди Україна буде!
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.