Іран ударив — що далі? Десять головних наслідків для України та світу

Ракетна атака Ірану: десять перших тез

Після ізраїльських атак на цілі в Лівані варто було очікувати іранської відповіді. Що й сталося. КВІР завдав масованого ракетного удару по території Ізраїлю. Відомо про запуск принаймні 400 балістичних ракет. Така кількість "перевантажила" систему "Залізний купол" — і вперше за останні кілька десятків років є ураження важливих об'єктів на території Ізраїлю.

Така ситуація змусить ізраїльське керівництво відповісти. Тобто, можна говорити про перспективу щонайменше ізраїльсько-іранської війни, а щонайбільше — про масштабний регіональний конфлікт, до якого будуть втягнуті одразу кілька держав. Це якщо ключові партнери Тегерана й Тель-Авіва не зможуть утримати сторони в найближчі 24 години.

Питання в тому, що це означатиме для регіону і для світу. Нижче спробую сформулювати ключові тези, які підказує логіка.

1. "Червоні лінії" з регіональної безпеки стерті. Ще два роки тому можна було говорити про якусь систему негласних домовленостей, які запобігали війні в регіоні. Ізраїль вкрай обережно підходив до вибору цілей для своїх превентивних ударів і ударів відплати. Намагаючись без зайвої необхідності безпосередньо не атакувати силові структури країн регіону (йдеться саме про офіційні армію, поліцію, спецслужби тощо) У відповідь навіть держави, які вважають себе ворогами Ізраїлю, утримувалися від прямих атак на його територію, використовуючи старий механізм ударів через проксі-сили.

Зараз цієї системи не існує. Як, утім, якщо підтвердиться інформація про ураження авіабаз і військових баз у низці ізраїльських регіонів, не існує міфу про невразливість держави Ізраїль. Останнє є важливим, оскільки ця теза, помножена на історію арабо-ізраїльських конфліктів, була одним з основних чинників, що запобігали новій масштабній війні.

Ця ж теза змусить Ізраїль вдатися до масштабного удару у відповідь по іранській території. Тобто можна говорити про, як мінімум, початок ірано-ізраїльської війни.

2. Масштабування конфлікту. Між Іраном та Ізраїлем немає кордону. Це означає, що будь-які наземні операції передбачають використання території (як мінімум) або участь (як максимум) інших держав. Тобто війна ризикує стати регіональною. Де Іран апелюватиме до ісламського світу, а Ізраїль вимагатиме підтримки США та європейських держав.

3. Кінець будівництву старої системи миру в регіоні. Пп. 1 і 2 означають, що подальшу реалізацію плану США з побудови осі співпраці Туреччина-Ізраїль-Йорданія-Саудівська Аравія провалено остаточно. Ба більше, може бути провалена і політика збереження американського впливу на Ірак. Місцевий уряд буде поставлено перед вибором: підтримати США, а отже, Ізраїль, і стати на межу нової ірано-іракської війни. Або підтримати Іран і отримати конфлікт, зокрема на своїй території (де ще зберігається американська військова присутність).

4. Проєкт транспортного коридору Північ-Південь стає на паузу. Принаймні у його первісному вигляді — Індія-Іран-Кавказ-РФ-Скандинавія. Індія не буде публічно демонструвати розширення співпраці з Іраном. Скандинавські країни остаточно вийдуть із процесу обговорення нового транспортного коридору. Початкова і фінальна точка відпадають. Залишаються Росія та Іран.

5. Кавказ. Трикутник Туреччина-Азербайджан-Вірменія. Спроба Єревана збалансувати турецький тиск розширенням контактів з Іраном буде зупинена. Інакше Єреван втратить політичну підтримку європейських партнерів. І далі події в регіоні залежатимуть від того, чи буде втягнута Туреччина в конфлікт. Якщо так — посилиться спільний тиск Анкари, Баку і Москви на Єреван щодо Зангезурського коридору та формату врегулювання відносин з Азербайджаном, що може призвести до зміни вірменського керівництва. На задоволення Кремля.

Альтернативний варіант, якщо Туреччина тримає дистанцію, Єреван швидко виходить на нормалізацію відносин із Туреччиною та Азербайджаном і намагається дистанціюватися від РФ. Але це може призвести до гри Москви в ірано-азербайджанському прикордонні, наприклад, використовуючи карту азербайджанського населення регіону. Причому тут не важлива "сторона", а важлива дестабілізація. Тобто це може бути як стимулювання якихось протестів, так і підтримка репресій щодо азербайджанської меншини. А може бути й те, і інше (як Москва у 2020-му розіграла в Білорусі).

6. Менше ракет росіянам. На цьому тлі проявляється трек, який може бути сприйнятий як позитив частиною українських політиків. Під час війни Іран буде позбавлений можливості передавати або продавати росіянам велику кількість ракет. А це означає меншу інтенсивність обстрілів української території.

7. Україна йде з переліку пріоритетів. Тема російсько-української війни щонайменше на місяць зникає навіть "із других шпальт" світових ЗМІ, переходячи в категорію "різне". Тема України йде і з передвиборчих дебатів у США. Усе це разом уже за місяць-два надзвичайно ускладнює нашу комунікацію з партнерами. Важко буде довести важливість нашої війни та підтримки Сил оборони на тлі війни на Близькому Сході.

Ідеальний для нас варіант — якщо сторони просто обмежаться серією ракетних ударів. Але ймовірність такого результату відносно мала. Ізраїльське керівництво змушене буде продемонструвати силу, що спричинить розкрутку спіралі ескалації.

8. Менше допомоги нам. У разі початку регіональної війни на Близькому Сході Україна ризикує зіткнутися з різким зменшенням обсягів військової допомоги, принаймні з боку США. Хай там як, але ізраїльське лобі у Вашингтоні набагато потужніше за українське, а політичний рівень відносин двох країн набагато більше розвинений. Тому, на тлі обмеженості ресурсів для зовнішньої допомоги, українська частина йтиме "після" виділення необхідного озброєння Ізраїлю.

Хороша новина — ми можемо отримати більш сучасну, далекобійну і досконалу зброю, щоб "якість компенсувала нестачу кількості". Тобто ймовірність дозволу використання західної зброї по території РФ зростає.

9. Ціни на нафту. На жаль, але вони зростають. Тут усе просто — дивимося, де розташований Іран, і навіть якщо не враховувати його частку в нафтовому ринку, де розташовані інші ключові постачальники.

10. У разі початку війни, Росія через кілька місяців спробує представити себе як "комунікатора", здатного домовитися з Іраном. Це може призвести до спроби виходу на "комплексну розмову зі США та ЄС", де тема завершення війни проти України буде "серед інших".

Альтернатива — США тисне на Ізраїль, КНР — на Іран. І вони вже грають ролі ключових сторін, що забезпечують майбутній мир. У такому разі також імовірні домовленості щодо кількох конфліктних майданчиків. Відповідно, на нас буде тиснути Вашингтон, на росіян — Пекін. А це означає, велика ймовірність реалізації якоїсь подоби "китайського плану".

Що відбуватиметься на нашому фронті? Загострення. З огляду на все перераховане вище, Росія спробує забезпечити собі якомога комфортніші умови перед початком розмов про мир. Для нашої сторони актуальне те ж саме завдання. Тобто найбільш ефективно використати ті обсяги озброєнь і техніки, які є в розпорядженні.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело