Путін не піде на мир: як падіння Асада збільшує шанси України на перемогу
Аналітик Володимир Дубровський запевняє, що падіння режиму Асада в Сирії підвищує шанси України на перемогу у війні з Росією. Просто тепер у Путіна не залишається іншого вибору, окрім як продовжувати бойові дії в Україні, що рано чи пізно призведе його до поразки.
Падіння режиму Асада дійсно збільшує шанси на нашу перемогу (так, саме перемогу) у війні, хоча зв'язок тут непрямий.
Перемога для України і Заходу неможлива без зміни режиму в РФ, якої той же Захід боїться, і небезпідставно.
Байден ніколи не наважився б на дії, що наближають таку зміну, хоча й говорив колись про це. Усі можливості, які надавалися останніми роками, були послідовно згаяні, а дієві заходи — такі, як герметизація і зниження "цінової стелі" — не застосовувалися.
Трамп рішучіший, але він поки що все робить для того, щоб "зійтися посередині" з путлером, попри те, що той уже давно "воює з Америкою". Однак, при цьому пропонований (в ультимативній формі) компроміс стосується територій, але не самого суверенітету України: Трамп найменше хоче повторити афганський "подвиг" попередника. Але будь-які дієві гарантії від подальшої російської агресії, природно, неприйнятні для путлера.
Наш головний шанс — що путлер почне бикувати, Трамп (разом з рештою тих, хто сумнівається) переконається в його недоговороздатності та погодиться прийняти ризики, пов'язані зі зміною режиму в РФ, як менше зло. А головна небезпека — що путлер погодиться, але спроба перемир'я призведе до дестабілізації в Україні (підігрітої путлером), і на цьому все закінчиться. Зокрема, Валерій Пекар цілком резонно зауважив у своєму аналізі сценаріїв, що путлер, як колишній КДБіст, скоріше буде не перти "в лоб", а спробує обвести Трампа навколо... пальця, ну чи того, на чому він збирався вертіти нового-старого президента. Фіона Гілл добре описала, як це відбувалося раніше.
Однак путлеру дуже важко й небезпечно відступати — не лише психологічно, а й, головне, з точки зору його влади. Він поставив ва-банк на знищення української державності та ідентичності, ще й у конституції зафіксував приєднання чотирьох областей. Між тим, він не просто диктатор (строго кажучи, повноцінним диктатором він поки що не став), а "верховний пахан" мафіозної держави. Яку так названо не тому, що там "править мафія", а тому, що вона влаштована як мафія. Тобто його влада — не від бога, а тримається на самоздійснюваних очікуваннях підлеглих. Такий пахан не може проявити слабину (якою в цих колах, та й узагалі в російській культурі, вважається компроміс), не має права на помилку і взагалі має бути навкруги "альфа-самцем".
Путлер уже "зашкварився" під час пригожинського путчу, коли злякався, втік і залишив підлеглих розгрібати ситуацію. Це, як не дивно, зійшло йому з рук — імовірно, тому, що Пригожин був ще страшнішою альтернативою. Але та історія вже призабулася.
А провал у Сирії — зовсім свіжий, і після нього погоджуватися на компроміс, що передбачає відмову від головних "цілей СВО", — ще важче і ризикованіше: виходить, що відступ уже "система", а не випадковість. Плюс, усі відступи — з Вірменії, тепер ось із Сирії — пояснюються і виправдовуються вищим пріоритетом, знищенням нас із Вами. Але якщо путлер відмовляється від боротьби за цей пріоритет, на який він поставив усе, тоді неминуче постане питання про всі попередні відступи.
Таким чином, крах одного диктатора звужує простір для маневру для іншого і збільшує наші шанси на перемогу.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.